Тепер що до ст. 3 Закону України "Про статус суддів", яка проголошує: 1. "Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні." [117][264].

Вказана норма перекликається і з ст. 12 п. 2 вищевказаного Закону: "Суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення що до суті розглянутих справ або справ, які знаходяться в його провадженні…" [117][265].

Однак як зрозуміти тоді положення ст. 203 ЦПК України, що за письмовою заявою сторін, суд у десятиденний строк обґрунтовує висновки суду в окремому процесуальному документі?

Незалежність суддів має сенс, коли йдеться про здійснення правосуддя, а не про будь-яку діяльність щодо здійснення правосуддя. При здійсненні правосуддя можуть виникати організаційні питання, яких принцип незалежності не повинен стосуватися. Так наприклад суддя зобов'язаний дотримуватися трудового розпорядку дня, не порушувати трудову дисципліну і в цьому він в першу чергу підзвітний голові суду.

Однак ми вважаємо, що незалежність не передбачає відсутності підзвітності. Незалежність означає можливість вирішувати питання без чийогось наказу чи тиску та бути вільним від шкоди чи винагороди за ухвалення того чи іншого рішення. Але вона не означає відсутності відповідальності за несвоєчасне прийняття рішення, образливе ставлення до сторін процесу тощо.

Ст. 12 Закону України "Про статус суддів" передбачено, що будь-яке не передбачене законом втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом. На нашу думку, передбаченого законом втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя бути взагалі не може.

З метою недопущення будь-якого впливу на суди необхідно змінити порядок призначення суддів на адміністративні посади з тим, щоб вони обирались самими суддями .

Встановлення міжнародних гарантій належної діяльності місцевих загальних судів окрім проблеми недосконалості законодавства України, на цей час є недотримання положень чинного законодавства. На цю проблему вказав Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 25 липня 2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг проти України". У цій справі Європейський суд звернув увагу на "численні випадки втручання в судове провадження українських органів державної влади на найвищому рівні. Якими б не були мотиви, представлені Урядом на виправдання такого втручання, Суд вважає, що воно, з огляду на його зміст та спосіб здійснення, є таким, що суперечить поняттю "безсторонній і незалежний суд" в сенсі №1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Ці випадки втручання з боку органів державної виконавчої влади відображають, крім того, брак поваги до самого функціонування судової гілки влади" [173][266].

Слід зазначити, що у Верховному Суді України 17 березня 2004 р. відбулася зустріч із делегацією Секретаріату Ради Європи на чолі з директором Жаном-Луї Лораном з питань дотримання вимог міжнародно-правових норм про статус судді.

Місія делегації полягала в моніторингу та аналізі виконання зобов'язань, які взяла на себе Україна перед Радою Європи. Було повідомлено, що найближчим часом на тристоронній зустрічі представників Ради Європи, Європейської Комісії та України обговорюватиметься досягнуте в рамках IV програми, термін якої закінчується 2004 року, та плани стосовно наступної V програми на 2005 рік.

Жан-Луї Лоран, констатував, що делегацію, передусім, цікавить сьогоднішній статус суддів у нашій країні і, звичайно, питання щодо їх безстрокового обрання на цю посаду. За його словами, в Страсбурзі дуже емоційно сприйняли запропоновані останнім часом зміни та поправки до Конституції України. Зокрема, щодо терміну обрання суддів на 10 років та процедури обрання Президента України. В країнах-членах Ради Європи існує переконання, що суддя має обиратися на посаду пожиттєво, а будь-яке обмеження цього терміну є обмеженням свободи його діяльності та інституту судочинства взагалі [267].

Справді, проблема статусу суддів в Україні виникала протягом років незалежності. Адже у свідомості багатьох представників державних органів, в тому числі й парламентаріїв, - застаріле ставлення до суду як до інституції, що належала певного часу до правоохоронних органів, і якою можна було керувати при вирішенні конкретних справ. Проте після набуття Україною незалежності й прийняття 1992 року Закону "Про статус суддів" відбулася різка зміна у ставленні до суддівського корпусу загалом й до кожного судді зокрема як до представника державної влади.

Так, до недавнього часу були спроби змінити підходи до обрання суддівського корпусу, що напрацьовані протягом останніх років й виправдали себе на практиці: суддя, пропрацювавши 5 років й позитивно себе зарекомендувавши, обирається пожиттєво. Зміна зазначеного порядку могла б призвести до невизначеності статусу судді, який працював би, розмірковуючи: буде він обраний на наступний термін чи ні. Але це зовсім не означає, що судді змінили свій світогляд та ставлення до своєї посади. Ми як були суддями, так і залишилися ними, й вважаємо, що ми справді самостійна гілка державної влади.

Значною мірою цьому сприяють заходи міжнародних організацій щодо України. Завдяки їхнім програмам судді нашої країни на власні очі побачили, зокрема у Європі та за її межами, яким справді має бути суд у державі і яким має бути відношення державних органів до суддів. Отож нещодавно при активній роботі керівництва Верховного Суду та Ради суддів України з парламентаріями вдалося переконати законодавців у тому, що судові органи - це окрема гілка влади, а суддя має обиратися на посаду безстроково[268], - констатував заступник Голови Верховного Суду України А.Г. Ярема .

У Верховному Суду України відповіли на ряд інших запитань представників Ради Європи. Зокрема, щодо застосування в українському судочинстві норм Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини також визнали, що створення Касаційного суду України не відповідає положенням чинної Конституції; про підвищення кваліфікації та професійного рівня суддів, висвітлення розгляду справ у ЗМІ тощо.