Відповідно до статей 124, 126, 129 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

На перший погляд вказані гарантії незалежності та недоторканості суддів в Україні дійсно відповідають кращим європейським взірцям законодавства що забезпечує належний статус суддів, однак як вже наголошувалося вище головна проблема цих гарантій полягає в тому, що на практиці вони в більшості випадків не діють і залишаються лише деклараціями.

Яскравим тому підтвердженням є ряд безпідставних порушень кримінальних справ стосовно суддів в м. Харкові. З цього приводу Бойко П. зазначає: "На сьогодні як бачимо, прокуратура не церемониться з суддями і поводиться з ними, як звичайним кримінальним елементом." [18][259].

Відповідно до частин других статей 6, 19 Основного Закону України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

[18][1] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначені положення Конституції реалізуються, зокрема, в Законі України "Про судоустрій України", який визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою. Цей Закон був прийнятий Верховною Радою України 7 лютого 2002 р. та набув чинності і введений в дію з 1 червня 2002 р.

Так, відповідно до положень цього Закону, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставах, у межах та порядку, передбачених Конституцією України та законами. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть передбачену законом відповідальність.

І тут виникає риторичне запитання яка і яким законом передбачена відповідальність за взяття на себе виконання функцій суду іншими особами?

Так в розділі ХVІІІ "Злочини проти правосуддя" КК України відсутні статті, які передбачали б притягнення до кримінальної відповідальності за вказане порушення.

Усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.

Суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Органи та посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобов'язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняються і тягнуть кримінальну відповідальність.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 19 травня 1999 року N 4-рп/99 [215][260] народний депутат України не має права звертатися з вимогами чи пропозиціями до судів, до голів судів та до суддів стосовно конкретних судових справ. Але разом з тим, законодавець закріпив в ст. 97 Закону України "Про судоустрій України" право народного депутата на ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність судді. Наглядним тому прикладом є практика народного депутата Червонія В., який в 2004 році навіть дав оголошення в газеті, з пропозицією громадянам подавати йому скарги на суддю Рівненського міського суду К.

Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Щодо цього положення Європейської Хартії про статус суддів, то на жаль воно в нашій країні періодично порушується в сторону погіршення, це зокрема внесення змін до п. 2.ст. 13 Закону України "Про статус суддів" Верховною Радою України 8 жовтня 1999 року.

Цей пункт в попередній редакції зазначав: "Судді не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності і взяті під варту без згоди Верховної Ради України. Вони не можуть бути піддані заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, без згоди органу який обрав суддю на посаду."[66][261].

В новій редакції законодавець значно "урізав" ці гарантії: "Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом" [69][262].

Крім того, слід зазначити, що Кримінальним кодексом України передбачена кримінальна відповідальність, зокрема, за втручання в діяльність судових органів (стаття 376), погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (стаття 377), умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (стаття 378), посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (стаття 379).

Так, відповідно до частини першої статті 376 Кримінального кодексу України кримінальна відповідальність передбачена за втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення. Більш суворе покарання передбачено за ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені особою з використанням свого службового становища.

Також більш суворі покарання передбачають санкції статей 377, 378, 379 Кримінального кодексу України, якими встановлено відповідальність за погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; за умисне заподіяння побоїв, легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, вбивство або замах на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; умисне знищення або пошкодження майна, що належить судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам, у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя.

Разом з тим в законодавстві існує ряд недоліків, що заважають неухильному дотриманню вищевказаних нормативно-правових актів, що передбачають гарантії незалежності суддів. Так, з метою недопущення корупції серед працівників суддівського корпусу, зміцнення незалежності та неупередженості правосуддя необхідно переглянути оплату праці суддів, підготувавши проект Закону України "Про оплату праці суддів та працівників апарату судів".

Згідно з положеннями статті 6 Європейської хартії про закон "Про статус суддів" судді мають право на винагороду, рівень якої повинен бути таким, щоб вони були захищені від тиску при прийнятті ними рішень і в роботі взагалі...

Розмір винагороди може залежати від стажу, від характеру обов'язків, виконання яких доручається суддям у професійній якості, і від важливості задач, покладених на них, причому оцінка всіх цих факторів повинна проводитися в умовах гласності [117][263].

Відповідно до ст. 44, 45 Закону "Про статус суддів" суддям гарантується заробітна плата, яка складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та ін.

Слід відмітити, що законодавець і цьому плані не запізнився з погіршенням матеріального становища суддів, так зокрема з 1 січня 2004 року із заробітної плати суддів проводиться вирахування прибуткового податку в розмірі 13 відсотків від загальної суми чого раніше не робилося.

Не пізніше ніж через шість місяців після обрання суддя, який потребує покращення житлових умов, забезпечується житлом у вигляді окремої квартири або будинку. У випадку незабезпечення судді житлом у вказаний строки суд за рахунок державного бюджету може придбати квартиру або будинок за ринковими цінами та передати їх у користування судді.

На жаль й ця важлива гарантія незалежності суддів являється поки, що декларацією, за свою багаторічну судову практику, автор не зустрічав суддю, який на протязі 6 місяців після призначення отримав б житло. Разом з тим реальною є картина, коли сотні суддів роками чекають гарантованого житла.

Формальною правовою фікцією є те, що суд за рахунок державного бюджету може придбати квартиру або будинок, так як законодавцем не прийнято механізму такого придбання.

Крім того, суддя та члени його сім'ї мають право на безоплатне медичне обслуговування у державних установах охорони здоров'я, однак це конституційне право кожного громадянина України і незрозуміло в чому тут полягає особливий статус судді.

Судді, що досягли встановленого законом віку для виходу в відставку із суддівської посади, повинні одержувати пенсію по виходу у відставку, рівень якої повинен бути якнайближче до рівня їхньої останньої заробітної плати як судді.

Разом з тим у Законі України "Про державний бюджет України на 2005 рік" та на наступні роки необхідно передбачати належний процес формування бюджету в частині фінансування судів з тим, щоб виділених коштів було достатньо для здійснення незалежного судочинства. Видатки на утримання судів повинні передбачатись у цьому Законі окремим рядком для кожного суду.

В обов'язковому порядку необхідно забезпечити суддів відповідними засобами особистої безпеки через органи МВС.

Потребує вдосконалення механізм підбору, підготовки та підвищення кваліфікації суддів, у зв'язку із чим слід переглянути повноваження та формування складу органів суддівського самоврядування і Вищої ради юстиції.

З метою вдосконалення механізму стосовно недопущення необґрунтованого притягнення суддів до дисциплінарної і кримінальної відповідальності, зміцнення незалежності та недоторканності суддів необхідно внести відповідні зміни до Закону України "Про статус суддів".

Судова влада повинна бути незалежною не тільки від "формальних" гілок влади, але й від реальних, таких як економічна та соціальна влада. Тому вважаю за доцільне у п. 1 статті 1 Закону України "Про статус суддів" посилатись на незалежність без будь-якого уточнення від кого, а також згадати принцип розподілу влади.