Публічні фонди грошових коштів держави є найбільш дослідженим в юридичній літературі різновидом фондів грошових коштів, які існують в державах. Однак в останні роки в юридичній літературі ведуться дискусії навіть з приводу визначення фондів коштів цього виду.

Автори одного з російських підручників з фінансового права, виданого у 2003 році під редакцією відомого вченого, доктора юридичних наук, професора О.Ю. Грачової, до фондів грошових коштів держави відносять [134][277]:

1. федеральний бюджет або державний бюджет в унітарних державах;
2. бюджети суб'єктів федерації;
3. державні позабюджетні фонди;
4. фонди грошових коштів Центрального банку країни та інших кредитних організацій, заснованих на державній власності;
5. фонди грошових коштів державних та унітарних підприємств та державних установ.

Погоджуючись у цілому з наведеним переліком, відзначимо, що на нашу думку, у державах з федеральним устроєм, які проголосили у своїх конституціях повну незалежність суб'єктів федерації щодо утворення, розподілу (перерозподілу) та використання їх бюджетів та позабюджетних фондів, бюджети суб'єктів федерації не повинні належати до державних фондів коштів і мають розглядатися як окремий вид публічних недержавних фондів.

Зазначимо також, що державний бюджет може включати цільові фонди спеціального призначення, у тому числі фонди обов'язкового соціального страхування. В різних країнах перелік таких бюджетних фондів цільового призначення може бути різним. В Україні, наприклад, до таких державних бюджетних фондів цільового призначення належать кошти спеціального фонду Державного бюджету України, у тому числі Фонд України соціального захисту інвалідів, що формується та використовується відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" [412][278]. У Російській Федерації Державний бюджет також включає цільовий бюджетний фонд, який формується за рахунок доходів цільового призначення або у порядку цільових відрахувань та інших надходжень, які використовуються за окремим кошторисом [469][279].

У підручнику з фінансового права іншого відомого російського вченого, доктора юридичних наук М.В. Карасьової не включається до фінансової системи країни та до державних фінансів фонд банківського кредитування центрального банку країни. Автор мотивує це тим, що відповідно до конституцій країн СНД (зокрема Росії) центральний банк країни є незалежним від органів виконавчої влади та підзвітним лише парламенту країни [51][280]. На нашу думку, така позиція М.В. Карасьової базується на теорії субординації у публічних суспільних відносинах, яка інтенсивно обговорювалася вченими-юристами минулого століття і була відкинута ними як не дуже вдала. Неможливість чіткого визначення публічності у відносинах шляхом виявлення лише стосунків субординації відзначалася ще класиками публічного права, пошуки яких розглядалися вище. Тому ця позиція М.В. Карасьової нами не підтримується.

Аналізуючи спеціальні фонди коштів та грошові резерви центральних банків країн, на нашу думку, необхідно ставити питання ширше, а саме: ці фонди коштів є публічними чи приватними фондами коштів? Якщо відносини, що виникають з приводу їх утворення, розподілу та використання, відповідають усім ознакам публічності, то ці відносини та відповідні фонди коштів є публічними незалежно від наявності чи відсутності прямої субординації між державними органами та інституціями, які наділені повноваженнями щодо утворення, розподілу та використання цих фондів коштів.

Проаналізуємо, чи присутні основні ознаки публічності в суспільних відносинах, що виникають з приводу фондів коштів центральних банків країн. Відповідно до законодавства майже всіх країн, у тому числі України та Російської Федерації, статутний капітал центрального банку, спеціальні фонди коштів та грошові резерви є власністю держави (отже, перша ознака публічності цих фондів коштів наявна) [426; 470][281]. Основною функцією центральних банків країн є забезпечення стабільності грошової одиниці держави [415; 468][282]. Тобто утворення, розподіл, управління та використання спеціальних фондів коштів та грошових резервів центральних банків країн здійснюється насамперед з метою задоволення державного інтересу та державної потреби у забезпеченні стабільності власної валюти (тим самим наявна і друга ознака публічності відповідних фондів).

Стабільність національної валюти безпосередньо відображається на добробуті та достатку кожного громадянина країни. Тому можна стверджувати, що суспільні відносини, які виникають з приводу утворення, розподілу (перерозподілу) та використання спеціальних фондів грошових коштів та грошових резервів центрального (національного) банку країни, пов'язані із задоволенням інтересів усіх членів суспільства та регулюються шляхом встановлення владних приписів держави. Крім того, відносини, які виникають щодо спеціальних фондів коштів та грошових резервів центральних банків країн, виникають з приводу пристосування матеріального носія (об'єкта) цих суспільних відносин до спільного використання всіма членами суспільства і регулюються шляхом встановлення владних приписів держави. Це означає наявність третьої, четвертої та п'ятої ознак публічності, виділених нами раніше. Таким чином, спеціальні фонди коштів та грошові резерви центральних банків країн є публічними фондами коштів, які належать до підсистеми публічних державних фінансів та охоплюються предметом фінансового права.

Перелік державних позабюджетних фондів грошових коштів у різних країнах може суттєво відрізнятися. Часто до них відносять фонди обов'язкового соціального страхування, які у більшості країн світу не входять до складу державного бюджету, але кошти цих фондів у відповідності до законодавства можуть бути державною власністю.

В Україні до цього виду фондів коштів належать Пенсійний фонд України (який є різновидом фондів соціального страхування) та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який утворюється за рахунок обов'язкових відрахувань комерційних банків згідно із законодавством України (і не є фондом соціального страхування). Фонди обов'язкового соціального страхування, які в Україні є позабюджетними фондами, не є державними, оскільки їх кошти не є державною власністю відповідно до законодавства України (що ми докладно розглянемо далі).

Розглянемо окремо Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, створений в Україні в 2002 р. відповідно до Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" [436][283]. Кошти цього Фонду витрачаються виключно на відшкодування коштів за банківськими вкладами громадян, включаючи відсотки, в розмірі вкладів громадян на день настання недоступності цих вкладів, але не більше 3 тис. гривень за вкладами громадян у кожному із банків, які є учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду відшкодування коштів відповідно до правил, встановлених зазначеним законом. Відповідно до ст. 8 Закону цей Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, а Фонд має право придбавати та орендувати майно, необхідне для виконання його функцій, у межах кошторису витрат, затвердженого адміністративною радою фонду і погодженого з Міністерством фінансів України та Національним банком України відповідно до ст. 21 Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб".

Таким чином, цей Фонд є новим публічним фондом соціального призначення, кошти якого належать державі. Тому цей Фонд правомірно віднести до публічних фондів, які є державними позабюджетними фондами.

У Російській Федерації, як інший приклад, поза федеральним бюджетом країни утворюються державні фонди грошових коштів, управління якими здійснюють органи державної влади Російської Федерації та які призначаються для реалізації конституційних прав громадян на [469][284]:

1) соціальне забезпечення за віком;

2) соціальне забезпечення у разі хвороби;

3) соціальне забезпечення у випадках інвалідності, втрати годувальника, народження та виховання дітей та в інших випадках, передбачених законодавством Російської Федерації про соціальне забезпечення;

4) соціальне забезпечення у випадку безробіття;

5) охорону здоров'я та отримання безоплатної медичної допомоги.

Таким чином, до позабюджетних державних фондів коштів у Росії належать: Пенсійний фонд Російської Федерації; Фонд соціального страхування Російської Федерації; Федеральний фонд обов'язкового медичного страхування; Державний фонд зайнятості населення Російської Федерації [469][285]. Ці фонди перебувають у федеральній власності, а їх правовий статус, порядок утворення, провадження діяльності та ліквідації визначаються федеральними законами відповідно до Бюджетного кодексу Російської Федерації.

Цікаво відмітити, що відповідно до ст. 10, 143, 144 Бюджетного кодексу Російської Федерації зазначені позабюджетні фонди коштів включені до бюджетної системи країни. На нашу думку, доцільність включення до бюджетної системи країни фондів, які визначені як позабюджетні, є сумнівною. Законодавство більшості країн визначає бюджетну систему як сукупність усіх видів бюджетів (разом з усіма цільовими фондами коштів, які включені до цих бюджетів), звідки бере початок і сама назва "бюджетної системи" країни.

Фонди грошових коштів державних підприємств також є різновидом позабюджетних децентралізованих державних фондів коштів, які входять у сферу публічних державних фінансів. Ці фонди грошових коштів є державною власністю, отже перша ознака публічності наявна. Утворення, розподіл та використання коштів державних підприємств пов'язаний із виконання загальнодержавних програм та функцій. Крім того, продукція держаних підприємств не рідко реалізується не за ринковими цінами з метою задоволення певних видів визнаного державою публічного інтересу. Отже, результатом діяльності державних підприємств є продукція, яка часто є субсидованою державою і призначена для споживання на неринковій основі або всіма членами суспільства, або окремими категоріями громадян, визначених законодавством.

Правила формування, розподілу (перерозподілу) та використання фондів грошових коштів державних підприємств встановлюються владними приписами держави, оскільки управління державним майном здійснюється уповноваженими державними органами. Ці органи вирішують питання утворення державних підприємств, визначення мети їх діяльності, реорганізації та ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження переданого державним підприємствам державного майна у відповідності до законодавства. Майно державних підприємств, включно з фондами грошових коштів, яке є державною власністю та закріплено за певними державними підприємствами, належить їм на праві повного господарського ведення чи оперативного управління (у випадку казенних підприємств в Україні) [146][286]. Таким чином, задовольняються всі ознаки публічності відносин, що виникають у процесі утворення, розподілу (перерозподілу) та використання фондів коштів державних підприємств. Наведені вище аргументи залишаються вірними і щодо підприємств комунальної форми власності.