Солідарні фонди соціального страхування є одними із "найстаріших" видів публічних фондів соціального призначення у світовій практиці. Ці фонди стали матеріальною основою перших систем солідарного страхування, утворених для покриття видатків на страхування робітників від нещасних випадків на виробництві. Вони також є найбільш захищеними від ризиків втрати коштів через інфляцію і спади на фондових ринках світу.

Найбільше вплинули на розвиток системи солідарного соціального страхування Канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк та лорд Великої Британії Вільям Беверідж. Отто фон Бісмарк у 1883-1889 рр. чи не вперше у світі в законодавчому порядку запровадив систему солідарного соціального страхування. А лорд Великої Британії Вільям Беверідж підготував у 1942 р. доповідь, запропонувавши нові підходи до політики соціального забезпечення [202][294].

Зародження солідарного соціального страхування на теренах України припадає ще на 90-ті рр. ХІХ ст., коли в південному регіоні в 1899 р. почало діяти Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів та ремісників від нещасних випадків з їх робітниками і службовцями. У 1903 р. в царській Росії був прийнятий Закон "Про відповідальність підприємців за нещасні випадки з працівниками", за яким встановлювалась винагорода робітників і службовців, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві. Цей закон започаткував підвалини страхування працівників на випадок травм і захворювань.

Ранні форми соціального страхування робітників не рідко розвивалися з ініціативи роботодавців, які прагнули уникнути відповідальності у разі судового розгляду справи після нещасного випадку, поранення чи смерті людей на робочому місці. Програма соціального страхування, таким чином, заміняла судочинство і була способом розв'язання конфліктних ситуацій на виробництві [351; 352][295].

До жовтня 1917 р. соціальне забезпечення людей похилого віку в Україні (на території царської Росії) будувалось на основі факту втрати працездатності та настання інвалідності. До 1928 р. в СРСР до сфери соціального страхування не включалося соціальне страхування по старості, і лише втрата працездатності та інвалідність визнавались державою сферою соціального забезпечення [313][296]. І до 1990 р. всі види соціального страхування та забезпечення громадян фінансувалися за рахунок коштів Державного бюджету.

У 1990 р., після прийняття законів СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР" та "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців", в Україні та інших республіках СРСР була утворена єдина всеохоплююча солідарна пенсійна система, а страхові основи, закладені нею, вже передбачали відокремлення коштів пенсійної системи від державного бюджету країни. Після прийняття зазначених законів джерелом коштів для фінансування пенсій в Україні став не Державний бюджет України, як це було в 1928-1990 рр., а Пенсійний фонд, який формувався за рахунок цільових обов'язкових відрахувань підприємств і організацій з фонду оплати праці та страхових внесків працюючих громадян. За своєю економічною та правовою природою цей фонд став новим видом публічного солідарного фонду в Україні. Але його правова природа та статус, на жаль, залишилися поза увагою юристів-науковців через те, що вже в 1991 р. розпочалися процеси радикальних змін радянського суспільства і водночас з'явилося багато інших (як здавалося - набагато важливіших) правових проблем. Пізніше в Україні з'явилися й інші солідарні за своєю економічною природою фонди обов'язкового соціального страхування, відокремлені від державного бюджету країни.

Отже, становлення солідарних публічних фондів коштів у світі розпочалося ще наприкінці ХІХ ст., а принципи та правове регулювання формування, розподілу (перерозподілу) та використання їх коштів пройшли немало трансформацій протягом більш як 100 років розвитку системи солідарного соціального страхування. Особливість утворення, розподілу та використання коштів солідарних фондів полягає в тому, що:

1) планування, утворення, розподіл та використання солідарних фондів коштів, як правило, здійснюється лише протягом бюджетного року. Навіть у випадках планування коштів на кілька визначених бюджетних років при запровадженні принципу утворення бюджетів на основі довгострокових програм бюджет цільових довгострокових програм переглядається та затверджується щорічно як складова частина державного бюджету на відповідний рік;

2) кошти солідарних фондів не підлягають довгостроковому накопиченню і призначаються для фінансування поточних витрат держави, місцевого самоврядування або витрат на реалізацію соціальних програм, які визнані державою чи органами місцевого самоврядування;

3) кошти солідарних фондів мають короткостроковий розподільчий характер, а саме - призначені для розподілу та перерозподілу між різними галузями господарства та/або різними групами населення протягом одного бюджетного року.

До публічних фондів грошових коштів солідарного типу належать:

1) державний бюджет та позабюджетні фонди держави;

2) бюджети та позабюджетні фонди місцевого самоврядування (за винятком фондів довгострокового інвестування, якщо такі утворюються);

3) фонди обов'язкового соціального страхування, які не підлягають довгостроковому інвестуванню і не розподіляють інвестиційний дохід, отриманий від короткострокового інвестування, між застрахованими особами пропорційно до внесків, зроблених на їх користь до таких фондів.

Бюджети та позабюджетні фонди держави і місцевого самоврядування є солідарними публічними фондами, тому що планування, утворення, розподіл (перерозподіл) та використання їх коштів здійснюється протягом одного бюджетного року, тобто кошти цих фондів не призначені для довгострокового накопичення. Утворені в Україні протягом останніх 15 років фонди коштів обов'язкового соціального страхування (Пенсійний фонд України, фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності) також є солідарними публічними фондами, кошти яких не призначені для довгострокового накопичення та інвестування, а використовуються для фінансування поточних витрат за відповідними програмами соціального страхування населення.

"Солідарність" фондів обов'язкового соціального страхування виявляється у двох аспектах: солідарність різних верств населення та існування перерозподілу коштів у фонді "від багатих - бідним". Солідарність різних верств населення особливо яскраво проявляється щодо коштів солідарних пенсійних фондів країн (у тому числі Пенсійного фонду України). У цьому випадку йдеться про солідарність поколінь, яка полягає у тому, що пенсії сьогоднішніх пенсіонерів фінансуються за рахунок обов'язкових внесків на пенсійне страхування, які роблять сьогоднішні працівники та їх роботодавці. Тобто сьогоднішнє покоління працівників фінансує пенсії вчорашньому поколінню працівників, які вже вийшли на пенсію. Перерозподіл коштів "від багатих - бідним" провадиться солідарними фондами соціального страхування відповідно до правил розрахунку величини страхових виплат (у тому числі - пенсій), встановлених законодавством.

Необхідно відмітити, що у відповідності із законодавством у країні можуть існувати водночас публічні фонди соціального призначення як солідарного, так і накопичувального виду.