Однією із спеціальних підстав припинення публічної служби, як уже зазначалось, є відставка, тобто припинення службових відносин за письмовою заявою публічного службовця, який обіймає посади відповідної категорії. Таким правом наділені всі політичні службовці, державні службовці 1-ї або 2-ї категорії. Зокрема, право на відставку державного службовця передбачено у ст. 31 Закону "Про державну службу". Аналіз зазначеної статті дає підстави вважати, що відставка має місце тільки за наявності чітко передбачених умов:

1. державний службовець обіймає посади, які належать до 1-ї або 2-ї категорії. Таким чином, ця стаття встановлює, що право на відставку мають не всі державні службовці, а тільки ті, які належать до 1-ї або 2-ї категорії. Тобто Закон визначає вичерпний перелік категорій державних службовців, але при цьому відсутній вичерпний перелік посад державних службовців, які належать до названих категорій і мають право на відставку, оскільки перелік цих посад може змінюватися;
2.  письмової заяви про припинення службових відносин. Ця умова передбачає вимоги щодо форми клопотання про відставку. Обов'язковою є тільки письмова форма;
3.  підставами для припинення службових відносин є тільки ті підстави, перелік яких визначено у ст. 31 Закону, а саме:

а) принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі. Ця підстава включає дві складові:

•  принципову незгоду з рішенням державного органу чи посадової особи. Принципова незгода передбачає категоричне заперечення рішення державного органу або посадової особи, щодо якої державний службовець перебуває у субор- динаційних відносинах. При цьому термін "принципова" вказує на неможливість сприйняття такого рішення як повністю, так і частково. Важливо зазначити, що принципова незгода з рішенням може мати місце у двох випадках: коли державний службовець повинен сам його виконувати; коли державний службовець особисто його не виконує, але не згодний із тим, що таке рішення виконується державним органом, з яким його пов' язують службові відносини;
•  етичні перешкоди для перебування на державній службі. Чинне законодавство про державну службу не визначає поняття етичних перешкод як підставу для відставки державного службовця. Виходячи зі змісту ст. 5 Закону "Про державну службу" та положень Загальних правил поведінки державного службовця [141], можна зазначити, що етичними перешкодами можуть бути: судимість; недотримання встановлених законодавством обмежень і заборон; вчинення інших дій, що перешкоджають нормальному функціонуванню органів держави;

б) примушування державного службовця до виконання рішення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може завдати значну матеріальну чи моральну шкоду державі, підприємствам, установам, організаціям або об'єднанням громадян, громадянину. Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону "Про державну службу" на державного службовця покладається обов'язок не виконувати доручення, яке суперечить чинному законодавству, про що він письмово повідомляє посадову особу, яка дала це доручення, а в разі наполягання на його виконанні - посадову особу вищого рівня. Ця підстава є логічним продовженням ст. 10 Закону, оскільки дає право державному службовцю у разі примушування його виконати протиправне доручення (після письмового повідомлення про нього в установленому порядку) виявити свою незгоду і водночас протест шляхом прийняття рішення про відставку;

в)  стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного висновку). Ця підстава може мати місце тільки за наявності медичного висновку про стан здоров' я державного службовця, що дійсно перешкоджає виконанню ним своїх службових обов'язків. На відміну від попередніх ця підстава не може розглядатися як своєрідна форма протесту, а має суто особистісний характер.

Важливо зазначити, що "право державного службовця на відставку" є усіченим, тобто державний службовець має, власне кажучи, право на подання письмової заяви на відставку. Однак така заява ще не гарантує державному службовцю розірвання державно-службових відносин саме на підставі відставки. У ст. 31 Закону передбачено, що відставка може бути прийнята або ж у заяві дається мотивована відмова державним органом чи посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду.

Питання про відставку державного службовця вирішується протягом місяця з дня подання заяви. У разі відмови у відставці державний службовець повинен продовжувати виконувати службові обов'язки і має право на звільнення в порядку, передбаченому КЗпП України. Відмова державного службовця виконувати свої службові обов'язки у разі відмови йому у відставці може бути підставою для застосування до нього дисциплінарної відповідальності.

У названій статті не передбачено право державного службовця, якому відмовлено у відставці, на оскарження цього

рішення. Однак, виходячи зі ст. 55 Конституції України, яка є статтею прямої дії, у державного службовця таке право є. Відповідно до ст. 17 КАСУ рішення про відмову державному службовцю у відставці може бути оскаржено ним до адміністративного суду.

Для державного службовця, який перебуває у відставці, передбачено соціально-правовий захист (ч. 4 ст. 31 Закону). Зокрема, державний службовець у відставці одержує щомісячну виплату у розмірі 85 % посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та за вислугу років до досягнення пенсійного віку за наявності таких умов: а) він не досяг пенсійного віку; б) має стаж роботи для призначення пенсії (25 років - для чоловіків, 20 років - для жінок); в) відпрацював на посадах 1-ї або 2-ї категорії не менше як п'ять років.

Підсумовуючи викладене, хотілося б наголосити на тому, що у разі виникнення спірних питань з приводу припинення публічної служби пріоритетними для застосування є норми спеціальних законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування" тощо. Проте, враховуючи, що наразі чинним законодавством про публічну службу докладно не врегульовано питання її припинення і не закріплено вичерпного переліку підстав для звільнення публічного службовця, норми трудового законодавства підлягають застосуванню тільки у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовані спірні правовідносини або коли це безпосередньо зазначено у спеціальному законодавчому акті.