Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

2.3. Соціально-правовий захист публічного службовця

Сторінки матеріалу:

Однією з важливих складових проходження державної служби є соціально-правовий захист публічного службовця. Слід зазначити, що інститут соціально-правового захисту публічного службовця є комплексним правовим інститутом, який включає норми конституційного, адміністративного, фінансового, трудового права.

Правовими засадами створення і забезпечення соціально- правового статусу публічного службовця є Конституція України (статті 27, 43, 45, 46, 47, 48, 49, 56); закони України: "Про державну службу" (ст. 33 "Оплата праці", ст. 34 "Заохочення за сумлінну працю", ст. 35 "Щорічні та додаткові відпустки державних службовців", ст. 36 "Соціально-побутове забезпечення державних службовців", ст. 37 "Пенсійне забезпечення і грошова допомога державним службовцям"), "Про відпустки" [112], "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" [122], "Про оплату праці" [171], "Про пенсійне забезпечення" [175], "Про Кабінет Міністрів України" [158]; укази Президента України: "Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу" [162], "Про Концепцію розвитку законодавства про державну службу в Україні" [163], "Про заходи щодо реформування державної служби в Україні та забезпечення захисту конституційних прав державних службовців" [156]; постанови Кабінету Міністрів України: "Про впорядкування оплати праці апарату виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів" [195], "Про умови оплати праці посадових осіб та працівників митної служби" [195]; наказ Головдержслужби України "Про проведення щорічного профілактичного медичного огляду державних службовців"; наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України "Про упорядкування оплати праці працівників Адміністрації та регіональних управлінь Державної прикордонної служби України" та ін.

Особливої уваги потребує з'ясування сутності поняття "соціально-правовий захист" публічного службовця. Незважаючи на важливість зазначеного питання для інституту публічної служби, йому приділено незаслужено мало уваги саме на теоретичному рівні. В адміністративній науці при розгляді цього аспекту статусу публічного службовця прийнято використовувати різні поняття: "економічно-правовий", "соціально-побутовий", "соціально-матеріальний", "режим служби" та ін.

Така різноманітність поглядів науковців свідчить про відсутність єдиного критерію та єдиного підходу відносно цього складового елементу проходження служби. При аналізі наявних точок зору вважаємо найбільш зваженою позицію щодо висвітлення сутності складових "соціально-правового" захисту публічного службовця, оскільки "економіко-правовий" захист робить наголос лише на двох складових: економічному (оплата праці, пенсії, допомоги) і правовому (створення належних правових гарантій для певних категорій щодо забезпечення їх діяльності). У цьому разі з поля зору випадає такий важливий чинник, як соціальне і побутове забезпечення публічного службовця. Щодо "соціально-побутового" захисту, то в його зміст не входить така важлива складова, як правовий захист.

Заслуговує на увагу поняття "режим служби", а у контексті даного дослідження - "режим публічної служби". Безперечно, це поняття охоплює практично весь спектр елементів, що стосується всіх сторін захисту публічного службовця. Однак воно не повною мірою відображує особливості саме захисту публічного службовця від органу публічної влади. Саме тому найбільш прийнятним є поняття "соціально- правовий захист", яке являє собою сукупність економічних, соціальних, побутових і правових гарантій, що передбачаються чинним законодавством і забезпечуються державою відносно публічного службовця.

В юридичній літературі базовий принцип соціально- правового забезпечення державних службовців полягає в тому, щоб залежно від посади публічної служби, її значення у діяльності державного органу і органу місцевого самоврядування, масштабів відповідальності публічного службовця надати йому достатнє грошове і соціально-побутове забезпечення.

Принцип достатності полягає в тому, щоб надати службовцю таке матеріальне забезпечення, яке відповідало б загальноприйнятим стандартам життя у державі, а не тільки задовольнити його потребу в їжі, одежі, житлі. Зокрема, заробітна плата державних службовців має бути конкурентоспроможною на ринку праці та забезпечувати зацікавленість державних службовців у просуванні по службі. Розмір їх заробітної плати слід пов'язувати з кінцевими результатами роботи, якістю та ефективністю виконання управлінських функцій [162].

Це положення отримало подальший розвиток у Концепції розвитку законодавства про державну службу в Україні, п. 7 якої передбачає необхідність удосконалення системи оплати праці, житлового, пенсійного, інших видів соціального забезпечення та захисту інтересів державних службовців з метою залучення до державної служби найбільш кваліфікованих фахівців, посилення мотивації їх роботи, підвищення привабливості державної служби [163].

Важливим актом щодо встановлення соціально-економічних умов та гарантій діяльності публічних службовців став Указ Президента України від 20 вересня 2007 р. "Про заходи щодо реформування державної служби в Україні та забезпечення захисту конституційних прав державних службовців" [156]. Цей нормативно-правовий акт вперше передбачив основні напрями щодо захисту конституційних прав державних службовців. До цього часу приймалися тільки окремі закони та інші нормативні акти щодо захисту прав та інтересів окремих видів службовців (суддів, працівників прокуратури, міліції та ін.).

Відповідно до названого Указу встановлено: визначити структуру оплати праці державних службовців, яка має складатися з посадових окладів, премій, надбавок за ранг, за вислугу років на державній службі та інших надбавок, передбачити можливість підвищення розмірів надбавок за ранг та за вислугу років на державній службі; встановити з 1 січня 2010 р. мінімальний посадовий оклад державного службовця на рівні не менше як два розміри мінімальної заробітної плати; підвищити роль посадового окладу у формуванні заробітної плати державного службовця, збільшенні частки посадового окладу в загальному розмірі місячної заробітної плати, забезпеченні такого співвідношення надбавок і посадового окладу, щоб останній становив не менше як 80 % місячної заробітної плати; удосконалити пенсійне, інші види соціального забезпечення державних службовців; удосконалити порядок надання житла державним службовцям, які потребують поліпшення житлових умов, та запровадити гарантії надання такого житла, а також земельних ділянок для садівництва, впровадити пільгове без- відсоткове кредитування державних службовців на придбання або будівництво житла, передбачити фінансування відповідних видатків у повному обсязі з 1 січня 2009 р. [156].

Чинне законодавство гарантує державному службовцю такі соціально-економічні умови, які повинні забезпечити належне виконанням ним своїх посадових обов'язків: належні матеріально-технічні умови служби; грошове утримання та інші виплати, передбачені законодавством; щорічну оплачувану відпустку; медичне обслуговування його і членів його сім'ї, у тому числі після виходу на пенсію; перепідготовку і підвищення кваліфікації із збереженням грошового утримання на період навчання; обов'язкове одержання згоди на переведення на іншу посаду державного службовця, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством; пенсійне забезпечення за вислугу років і пенсійне забезпечення членів сім'ї державного службовця у випадку його смерті, яка настала у зв'язку з виконанням ним посадових обов'язків; обов'язкове соціальне страхування на випадок нанесення збитків майну у зв'язку з виконанням державним службовцем посадових обов' язків; обов' язкове державне страхування на випадок захворювання або втрати працездатності в період проходження державної служби; захист державного службовця і членів його сім' ї від насильства, загрози, інших неправомірних дій у зв'язку з виконанням ним посадових обов'язків у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Економічні гарантії пов'язані насамперед з оплатою праці (грошовим утриманням, винагородою) публічного служ- бовця. Оплата праці публічних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів і органів місцевого самоврядування компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю. Умови оплати праці службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються, як правило, Кабінетом Міністрів України.

Правовими засадами оплати праці державних службовців є, зокрема, ст. 43 Конституції України, ст. 33 "Оплата праці" Закону "Про державну службу" [129], Закон "Про оплату праці" [171], постанови Кабінету Міністрів України: "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" [195], "Про затвердження Порядку видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків" [177] та ін.

Згідно з чинним законодавством заробітна плата державних службовців складається із: посадових окладів, які встановлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків; премій, які виплачуються відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, утвореного у розмірі тримісячного фонду оплати праці та економії фонду оплати праці; доплат за ранги, які проводяться після присвоєння державному службовцю відповідного рангу; надбавок за вислугу років на державній службі; інших надбавок, які встановлюються за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань у розмірі до 50 % посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг.

До постійних складових заробітної плати належать посадовий оклад та доплата за ранг. Змінними складовими є надбавки за вислугу років, надбавки за інтенсивність роботи, премія, надбавки за вчений ступінь, почесне звання, використання іноземної мови.

Порядок виплати заробітної плати регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 р. № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (надалі - постанова № 268) [195].