Вищезгадане, безумовно, не означає, що розвиток інформаційного суспільства "за визначенням" не потребує правового забезпечення характерних для нього суспільних відносин, або те, що таке регулювання буде засновано винятково на будь-яких, досі невідомих правових принципах. Ми вже відзначали, що різноманіття і різнорідність відносин між суб'єктами, що залучені у формування і розвиток інформаційного суспільства, диктує велику кількість підходів до створення тих або інших нормативних механізмів регулювання. Деякі правові інститути і методи повинні бути адаптовані до специфіки регульованих відносин. Деякі правові явища, дійсно, тільки позначаються (наприклад, однозначно просліджується такий напрямок розвитку правового регулювання відносин в інформаційній сфері, як прагнення до "глобалізації", інтернаціоналізації процесу створення відповідного нормативного регулювання). Але і традиційні правові інститути не втратять свого значення в упорядкуванні тих або інших процесів розвитку інформаційного суспільства. Інша справа, що застосовуватися вони будуть найчастіше до цілком нових видів відносин, і це, безумовно, буде супроводжуватися деякою затримкою в "освоєнні" відповідної юридичної техніки і конкретних механізмів правозастосування. В такій ситуації державі на етапі входження до інформаційного суспільства необхідно зберегти важелі впливу на ситуацію, постаратися скоординувати дії різноманітних суб'єктів суспільства, що зацікавлені у його розвитку.

Обговорення проблеми правового мережного регулювання ще раз підтверджує те, що сьогодні перед Україною цілком конкретно постає проблема реального включення національних інформаційних та телекомунікаційних мереж до глобальної телекомунікаційної мережі Internet. Суть проблеми полягає в необхідності дотримання інтересів України у разі міжнародного інформаційного обміну та забезпечення захисту прав і свобод українських громадян. Очевидно, що цілком необхідна активна участь України в проектах розвитку світових інформаційних мереж, поступове входження України до міжнародних мереж відповідно до дійсних потреб та економічних і технологічних можливостей, забезпечення необхідного рівня інформаційного захисту під час підключення до міжнародних мереж [3, с. 278-282].

Удосконалювання єдиного інформаційного простору як об'єкта державного управління НІС тісно пов'язано з реалізацією державної інформаційної політики, зокрема із заходами щодо забезпечення інформаційної безпеки. Держава повинна мати гнучку, мобільну та ефективну систему інформаційної безпеки, яка спроможна швидко реагувати на загрози, що з'являються, та нові умови діяльності. Для цього, насамперед, необхідна організація постійного відстеження ситуації в сферах, де можуть виникнути загрози інформаційної безпеки, і перманентна перевірка можливостей існуючих систем забезпечення інформаційної безпеки щодо усунення реальних і потенційних загроз. Необхідно також узгодити нормативно-правову базу розвитку єдиного інформаційного простору і забезпечення інформаційної безпеки, в першу чергу щодо інтегрування України у міжнародні телекомунікаційні мережі, створення технічних засобів забезпечення інформаційної безпеки, закупівель зарубіжних програмно-технічних і телекомунікаційних засобів та їх використання в стратегічно важливих сферах.

Таким чином, розвиток і глобалізація відкритих комп'ютерних і телекомунікаційних мереж, швидке зростання світового ринку обчислювальної техніки, інформаційних технологій, продуктів та послуг, формування міжнародного інформаційного простору створюють передумови для руйнування традиційних механізмів забезпечення геополітичної цілісності держави, серйозно впливають на ряд елементів державності і національні правові системи. Поступово зростає значення міжнародно-правових механізмів, підвищується роль морального компоненту в регулюванні інформаційних відносин в суспільстві. Слід також зауважити, що вирішення численних проблем сучасного етапу розвитку інформаційних відносин, які привертають увагу вітчизняних і зарубіжних законодавців, було б мало продуктивним в умовах відсутності більш-менш конкретного плану правової роботи над їх подоланням.

Необхідно об'єднати зусилля широкої громадськості, юристів-професіоналів, державних органів, ділового світу для вирішення винятково важливого в даний час для України завдання – ефективного функціонування та розвитку її інформаційного простору. Державна інформаційна політика, яка повинна адекватно і динамічно відображати весь комплекс інтересів та пріоритетів суспільства в інформаційній сфері, що змінюються в процесі його життєдіяльності, – на сьогодні повинна бути однією з основних складових державної політики, яка багато в чому визначає темпи і рівень його розвитку, а також право займати гідне місце у світовому співтоваристві. Вважаємо, що у перспективі саме державна інформаційна політика буде визначати стратегічний курс держави – створення багатополярного світу у Європі з урахуванням національних інтересів.

*      *      *