2.7. Перспективи правового регулювання у сфері суспільних інформаційних відносин

  1. Запропоновано розглядати єдиний інформаційний простір як об'єкт державного управління НІС. За допомогою організаційно-структурного та функціонального підходів визначено та досліджено певні структурні елементи об`єкта державного управління. Акцентована увага на провідних структурних одиницях єдиного інформаційного простору – національних інформаційних ресурсах та інформаційно-телекомунікаційній інфраструктурі.
  2. Обґрунтовано організаційно-правові заходи щодо удосконалювання єдиного інформаційного простору, які зорієнтовані на комплексне удосконалювання структурних елементів об'єкта державного управління. Розроблені пропозиції щодо проекту Закону України "Про телекомунікації" [3, с. 160-168].
  3. Доведено, що розвиток найменш політизованої складової - європейського інформаційного простору, до якого інтегрується національний інформаційний простір, сприяє вирішенню складної міжнародної проблеми загальноєвропейської інтеграції. Наголошено на зростанні ролі міжнародних державних інформаційних проектів та спільних комерційних підприємств. Одним із дієвих механізмів щодо подолання існуючих недоліків на шляху формування та розвитку єдиного інформаційного простору України є Програма інтеграції України до Європейського Союзу.
  4. Проведено аналіз структури органів державної влади, які здійснюють управління інформаційною сферою на сучасному етапі, розкрито їх завдання, функції та нормативно-правова база діяльності. Визначено, що суб'єктами управління інформаційною сферою постають лише органи виконавчої влади, що відповідає вузькому тлумаченню державного управління [3, с. 125-160].
  5. Запропоновано для прискорення процесу еволюціонування сучасної української держави до інформаційної залучати усю систему органів державної влади (законодавчих, виконавчих, судових) до узгодженої комплексної діяльності у інформаційній сфері (широке тлумачення державного управління), формувати відповідні підсистеми з урахуванням прямих та зворотних зв'язків.
  6. Визначені завдання, функції, підсистем державних органів управління НІС, вказана їх структура, проаналізований адміністративно-правовий статус їх складових елементів. Зазначено, що у зв'язку з тенденцією трансформації української держави у інформаційну має зростати кількість складових системи державних органів управління НІС з одночасним коригуванням не лише форми, але й змістовності діяльності. Інтегруючим елементом системи державних органів управління НІС має і надалі залишатися Президент України [3, с. 143, 144].
  7. Запропоновано для удосконалювання суб'єкта державного управління НІС використовувати нову організаційно-управлінську технологію, яка зорієнтована на комплексне удосконалювання системи державних органів управління НІС та інформаційних технологій, що "вбудовуються " у соціальне середовище.
  8. Доведено, що існують механізми, які "переломлюють" сукупність суспільних відносин в інформаційні впливи на індивіда (людина, колектив, установа) в процесі вироблення управлінських рішень. В рамках системи державного управління НІС вони координуються базовим інформаційним механізмом. Проаналізовані певні типи механізмів управління, найважливіші аспекти дії базового інформаційного механізму. [3, с. 41-52; 184].
  9. Обґрунтовано, що для виявлення та узгодження механізмів внутрішньої взаємодії різноманітних структур об'єкта державного управління – єдиного інформаційного простору та складових суб'єкта державного управління НІС необхідно зорієнтувати систему державного управління НІС на метауправління, тобто управління системою державного управління НІС. Сприятиме цьому має метаінформація, яка формується в базовому інформаційному механізмі [184].
  10.  Наведено визначення поняття інформаційних відносин між об'єктом та суб'єктом державного управління НІС, необхідність розгляду яких обумовлюється тим, що під час становлення та розвитку інформаційного суспільства управлінські відносини у вузькому розумінні перетворюються в інформаційні відносини у їх широкому тлумаченні.
  11.  Запропоновано підхід, що пов'язаний із системним поглядом на правове регулювання інформаційних відносин, для дослідження яких розглянуто стандартний цикл руху інформації у вигляді найпростішої формули: виробництво – розповсюдження – споживання. Проаналізована класифікація правових моделей регулювання інформаційних засобів розповсюдження інформації, що сприятиме ідентифікації прогалин українського інформаційного законодавства [3, c. 213-222].
  12. Маючи на увазі, що удосконалювання державного управління НІС залежить і від системи правових норм, які отримують зовнішнє відбиття у нормативно-правових актах, обґрунтовано необхідність аналізу правової основи державного управління НІС. Правова основа повинна регулювати відносини виробників і споживачів інформації, забезпечувати координацію дій органів державної влади в єдиному інформаційному просторі і гарантувати дотримання конституційних прав і свобод громадян і організацій [3, c. 169-188].
  13. Всі гілки влади приділяють пильну увагу правовому регулюванню суспільних відносин в інформаційній сфері. Усвідомлюючи цінність прийняття у 1998 р. законів України "Про Національну програму інформатизації", "Про Концепцію Національної програми інформатизації", "Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 1999-2001 рр.", наголошено на тому, що на сучасному етапі інформаційне законодавство досить слабо розроблено і достатньо широке коло відносин у суспільній інформаційній сфері так і залишається неурегульованим. В Україні починає формуватися інформаційне законодавство, яке у поточний момент являє собою неофіційну інкорпорацію існуючих нормативно-правових актів.
  14. Проаналізована доцільність орієнтації органів державної влади на розвиток правової основи реалізації державної інформаційної політики – соціально-технологічної, в якій узгоджувалися б інтереси людини – суспільства – держави [3, c. 188-199].
  15. Обґрунтовані концептуальні основи законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин. Доведено, що континентальна правова система має стати ґрунтом для нормотворення у сфері суспільних інформаційних відносин. Інформаційна галузь законодавства формується як комплексна і характеризується наявністю правових норм різних галузей права. Запропоновані головні напрямки розробки інформаційного законодавства (маючи на увазі його широке тлумачення), що доцільно проводити за спеціальною програмою, в рамках здійснення відповідної інформаційно-правової політики. Обґрунтовуються необхідність систематизації інформаційного законодавства шляхом кодифікації [299, 300].
  16. Для наукового забезпечення систематизації інформаційного законодавства потрібно зважати на сутність інформаційних відносин, а не відштовхуватися від сукупності найбільш гострих проблем інформаційного простору сьогодення. Перспективним і своєчасним завданням інформаційної політики є не тільки створення інформаційного кодексу України, але й, в кінцевому рахунку, - формування високої інформаційно-правової культури громадян [299].
  17. Концепцію реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин слід визначити складовою частиною Національної програми інформатизації і внести відповідні зміни до Закону України "Про Національну програму інформатизації". Відповідні зауваження та пропозиції щодо Концепції реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин було направлено до Академії правових наук України.
  18. Визначено місце і роль засобів масової інформації у єдиному інформаційному просторі України як своєрідної структурної одиниці об'єкта державного управління НІС. В зв'язку з цим вже існуюче і перспективне інформаційне законодавство, інші нормативні акти й окремі правові норми, що стосуються ЗМІ, варто розглядати з урахуванням балансу інтересів особистості, суспільства і держави, що відповідає стратегії державної інформаційної політики – соціально-технологічної [3, с. 199-213].
  19. У демократичній державі громадська думка повинна бути "четвертою владою". Саме вона формується самим суспільством та його громадсько-політичними структурами. Виражатися ця громадська думка може через засоби масової інформації, яким на нормативно-правовому рівні слід забезпечити реалізацію прав і свобод.
  20. Розроблені пропозиції щодо проекту Закону України "Про телекомунікації", в яких наводиться обґрунтування нового підходу до понять "інформація", "інформаційна послуга", "універсальний доступ", "телекомунікаційні права громадян" [301]. Зазначено, що ЗМІ повинні сприяти зростанню інформаційної активності користувачів та підвищенню інформаційного потенціалу фізичних та юридичних осіб.
  21. Визначено, що складовими організаційної структури, що поширює правову інформацію, є засоби масової інформації. Досліджено базові умови оптимізації механізмів поширення правової інформації.
  22. Засоби масової інформації постають діючим інформаційним каналом, через який реалізується значна частина інформаційних зв'язків між об'єктом та суб'єктом державного управління НІС.
  23. Аналіз показав, що найважливішими силами, які можуть реально вплинути на визначення соціально значущих цілей, вироблення та реалізацію медіа-політики, виступають на сьогодні держава, приватний сектор та споживачі. Доведено, що ЗМІ в умовах розвитку інформаційного суспільства не тільки зберігають свої інформаційні функції, але й розвивають та поглиблюють не менш важливі соціальні функції.
  24. Досліджено зв'язок нового феномену – інформатизації з реаліями соціальної дійсності, що склалися історично, з інституціями суспільства, які формувалися століттями, зокрема з правом. Йдеться як про регулятивну функцію права в інформаційній сфері, так і вплив інформатизації, інформаційної сфери на саму правову систему, її трансформацію в процесі становлення інформаційного суспільства.
  25. Проаналізовано питання щодо забезпечення легітимними засобами інформаційної функції права. Зроблено висновок, що тільки у сукупності загальносоціальних (інформаційної, орієнтаційної, виховної) та спеціально-соціальних (регулятивної, охоронної) функцій право буде виконувати своє призначення і роль у державному управлінні НІС. Подальшого дослідження потребують механізми забезпечення інформаційної функції права в умовах інформаційного суспільства.
  26. До вирішення питання інформатизації всієї правової системи слід підходити з широких позицій: формування правового суспільства, а не тільки правової держави, що постає однією з визначальних ознак інформаційного суспільства.
  27. Перехід України до інформаційного суспільства потребує переосмислення, а у відповідних випадках і розробки нових механізмів регулювання відносин, що виникають між громадянами, їх об`єднаннями та державою. Правові механізми в умовах інформаційного суспільства перестають бути переважною формою регуляції соціальних процесів. Виходячи з ефективності впливу на суспільні відносини, слід обґрунтовано оцінювати в кожному конкретному випадку доцільність застосування юридичного механізму управління [3, с. 268-282].