Коли говорять про сліди людини, що мають трасологічне значення в розслідуванні злочинів, мають на увазі: сліди рук, рукавичок, ніг, взуття, зубів, інших ділянок тіла, що не мають папілярних візерунків (губ, вушних раковин тощо), сліди одягу, крові чи інших рідин і виділень людського організму.

Сліди рук у розкритті й розслідуванні злочинів використовуються найчастіше і найуспішніше.

Шкіра на долонях рук і підошвах ніг, на відміну від шкіри на інших ділянках тіла, має особливу будову - поверхня у вигляді паралельних валиків (на обличчі - форма зірочок, на інших ділянках - сітка).

Вона (шкіра людини) складається з двох шарів: верхнього -епідермісу та нижнього - дерми, тобто власне шкіри.

Дерма має численні горбинки, які називаються дермальними сосочками.

На більшій частині тіла сосочки розташовані хаотично, і тільки на долонях рук і підошвах ніг вони розміщені рядами.

Ці ряди покриті епідермісом і утворюють валики - складки, видимі неозброєним оком - папілярні лінії (від лат. papilla - сосочок).

Папілярні лінії притаманні не тільки людям, а й деяким нижчим ссавцям. Але в них вони не мають такої правильної будови, як у людини. Лише у мавпи форма папілярних ліній дещо схожа на людську.

У середині сосочка міститься потова залоза, протока якої виходить на гребінець папілярної лінії та утворює отвір, який зветься порою - вирвоподібним отвором з нерівними краями, з якого постійно виділяється потова речовина.

Оскільки на долонях немає жирових залоз, то під час торкання предмета рукою утворюється потовий слід.

Проте сліди рук найчастіше називають не потовими, а пото-жировими, бо в дійсності потові сліди утворюються, коли руки старанно вимиті й не забруднені.

Реально ж на долонях рук майже завжди є жирова речовина, яка потрапляє на них з інших відкритих частин тіла при торканні їх рукою (погладжування рук, обличчя, волосся та і її.).

Папілярні лінії розташовані паралельно, рядками; згинаючись, вони утворюють візерунки, що називаються папілярними.

Особливо складну форму вони мають на нігтьових фалангах тобто па закінченнях пальців.

На всіх фалангах руки папілярні лінії розпочинаються на одному боці та закінчуються на іншому, утворюючи майже прямі лінії.

Лише на нігтьових фалангах лінії піднімаються уверх, згинаються і утворюють дуги, петлі, завитки (круги), які, власне, і є трасологічними папілярними візерунками.

Класифікацію папілярних візерунків уперше було зроблено чеським біологом Я.-Е. Пуркіньє в 1823 р., який поділив їх на 9 типів.

У подальшому класифікація папілярних візерунків удосконалювалася багатьма вченими (Аліксом, Гальтоном, Форжо, Тестю та ін.).

Першим напрямом удосконалення була деталізація класифікації, зокрема, англійський антрополог Ф. Гальтон пальцеві візерунки поділив на 12 типів.

Це знайшло практичне застосування, завдяки чому згодом виникла чотиритипиа система Гальтона-Генрі.

У 1923 р. в СРСР було запроваджено видозмінену П. С. Се-меновським тритипну систему папілярних візерунків, якою користуються нині більшість держав світу, зокрема й Україна.

Найпростішим і найменш поширеним серед людей (усього у 5% людей землі) є дуговий папілярний візерунок, у якого папілярні лінії (один потік), плавно підіймаючись на одному боці й досягнувши певної висоти, плавно опускаються на протилежному боці.

Цей тип візерунка дельт не має.

Види цьом типу: прості, шатрові, пірамідальні, з невизначе-ним центром, обманнопетлеві.

У петлевому візерунку, який є дещо складнішим від дугового за будовою (а серед людей - найбільш поширеним, до 65%); папілярні лінії, що утворюють центральну частину малюнка, проходять від одного краю пальця до центру нігтьової фаланги, потім згинаються і повертаються до того ж краю, утворюючи таким чином петлю.

Кінці ліній, що повернуті до основи пальця, називаються ніжками петлі, а заокруглена частина - головкою петлі.

На рівні головки розташовано два потоки папілярних ліній, що розходяться в різні боки, огинаючи петлю зверху і знизу.

Місце розходження (сходження) потоків називають дельтою. Для петлевого типу є характерними три потоки папілярних ліній та одна дельта, що розташована збоку від ніжки петлі.

Види петель: типові (прості), замкнуті, зігнуті, паралельні, половинчаті, обманнозавиткові, подвійні.

Залежно від того, куди обернена ножка петлі - до мізинця чи до великого пальця - їх поділяють, відповідно, на ульнарні (мізинцеві) та радіальні (великопальцеві).

Завитковий (круговий) візерунок є найбільш складним за будовою (формою). До 30% людей мають такий тип.

Піднявшись уверх, папілярна лінія (потік) може утворити коло, овал, спіраль, може повернутися на той самий бік чи закінчитися на протилежному боці.

Для цього типу є характерним не менше двох дельт (зліва і справа від центральної частини); може бути, хоч і зрідка, три -чотири дельти і три потоки папілярних ліній.

Види: прості, петлі-клубки, петлі-спіралі; петлі-овали (равлики), спіралеподібні, вигнуті петлі.

Тип і вид папілярних візерунків характеризують загальні ознаки сліду пальців рук і підошви ніг.

Але, крім цих загальних ознак, для кожного типу й виду папілярного візерунка є характерними певні окремі (індивідуальні) ознаки - деталі будови папілярних візерунків:

• початок (основа) лінії - той її край, який розташований лівіше і нижче, а кінцем (вершиною) - край, що міститься правіше і вище;
• вилка (вила) - роздвоєння ліній, коли за ходом годинникової стрілки папілярна лінія розгалужується на дві, або навпаки, злиття, якщо дві лінії з'єднуються в одну;
• гачок (відгілкування) - коротке відгалуження роздвоєної лінії утворює з основною лінією (стовбуром) гострий кут;

-     мостик - з'єднання двох ліній короткою поперечною (єднальною) лінією;

-    дельта;

-    фрагмент (відривок), відрізок - коротка ізольована лінія;

-    цятка - папілярна цятка;

• островок (очко) - роздвоєння папілярних ліній і наступне її з'єднання;
• особливості будови пор (пороскопічний напрям дослідження);
• особливості країв папілярних ліній (еджеоскопічний напрям дослідження).

Пороскопія - криміналістичне дослідження пор, як джерел інформації для розшуку і ототожнення людини.

Еджеоскопія - криміналістичне дослідження нерівностей будови країв папілярних ліній на долонних поверхнях рук і підошвах ніг.

Галузь трасології, що вивчає властивості та характеристики папілярних візерунків шкіри людини, в основному пальців рук, а також засоби і методи їх виявлення, фіксації, вилучення й дослідження з метою ідентифікації, розшуку, криміналістичної реєстрації особи, називається дактилоскопією.

Окрім папілярних ліній на долоні руки є й інші елементи будови шкіри:

• флексорпі (згинні) лінії - найбільш масштабні згинні лінії на поверхні долоні та між фалангами пальців;
• складки - зморшки, розміщені на всій поверхні долоні. їх поява та значення залежать від еластичності шкіри, а отже, й від віку особи;
• пори - ворон ковоподібні заглиблення на папілярних лініях. Служать для виходу вивідних потоків потових залоз, розташованих у сосочках.

Але тільки папілярні візерунки є найбільш придатними для ідентифікації, оскільки тільки їм притаманні:

Індивідуальність означає, що кожний папілярний візерунок, маючи багато добре виражених ознак, водночас притаманний лише певній людині.

Ця властивість обумовлена особливостями анатомічної будови шкіри.

Неможливість збігу папілярних візерунків не тільки у двох людей, а й навіть в однієї людини на різних руках або пальцях (у сукупності загальних та окремих ознак) вже доведено не тільки багаторічною практикою, а й математичними розрахунками.

Відносна незмінність (стійкість) характеризується тим, що малюнок папілярних ліній формується ще в період внутрішньо-утробного (до шести місяців вагітності) життя зародка людини та майже не змінюється до повного розкладу тканини після ЇЇ смерті.

Папілярний візерунок зовні змінюється лише у масштабі та до певних меж і часу.

Тобто, ці зміни абсолютно не впливають на взаєморозташу-вання ознак.

Вгдновлюваність - здатність папілярних візерунків набувати попереднього вигляду після ушкодження верхнього шару шкіри, тобто після неглибоких ушкоджень (термічних або хімічних впливів). Папілярні лінії відновлюються протягом певного часу після заживлення рани.

Якщо ж мали місце глибокі пошкодження (порізи, розриви тканини тощо), що пов'язані з порушеннями соскового шару дерми, на шкірі залишаються рубці та шрами, які згодом також можуть використовуватись як окремі ознаки для ідентифікації.

Можливість до класифікації. Папілярні візерунки класифікують за:

• десятипальцевою системою;
• пятипальцевою;
• одиопальцсвою.

Здатність відображатися на предметах контакту.

Щоби дійти висновку про те, пальцями якої руки залишені сліди необхідно володіти інформацією про суму взаємоузго-джсиих ознак.

Під час пошуку слідів пальців рук необхідно, виходячи із виду злочину (крадіжка, вбивство) і особливостей механізму його вчинення, виконати мисленне моделювання дій злочинця на місці події; визначити, де і на яких предметах могли залишитись сліди пальців.

Огляд предметів у пошуці залишених на них слідів, аби не залишити свої відбитки пальців, треба провадити в гумових рукавичках, а якщо їх немає, тоді оглядані предмети слід брати за ті частини, па яких сліди пальців рук або не залишаються, або непридатні для практичного використання.

Виявлення слідів починається з візуального огляду (тобто огляду простим оком).

Якщо результат негативний, продовжують візуальний огляд, але вже з використанням оптики та спеціальних умов освітлення (лупа, освітлення об'єкта під різними кутами, використання світлофільтрів та УФО і ЕОП).

Якщо ж сліди невидимі, то пошук поєднують із застосуванням певних спеціальних методів виявлення і фіксації слідів рук.

Ці методи можна поділяти за різними критеріями.

>  Залежно від того, яких слідів шукають видимих чи невидимих:

-    методи виявлення видимих слідів;

-    методи виявлення невидимих слідів.

>  За сутністю, що складає основу методу або використаного технічного засобу:

-    фізичні (механічні) методи;

-    хімічні;

-   комплексні (фізико-хімічні), індикатори: "Гемофале", "Ге-моколір" - сліди крові;

-  радіографічні.

Суть механічних (фізичних) методів полягає в обробленні потожирових слідів речовинами, які з'єднуються з речовиною сліду механічним способом, не вступаючи з нею в хімічну реакцію.

Різновидами є:

• методи адгезії,
• змочування,
• конденсації,
• гальваностегії
• люмінісцепції.

Адгезія, як уже зазначалося - прилипання, зчеплення поверхонь різних тіл.

Якщо на невидимий слід (нашарування потожирової речовини певний час залишається липким) потрапляють часточки будь-якої речовини, то вони прилипають, і слід стає видимим.

Тому до свіжих слідів порошки прилипають добре, а з висиханням по деякім часі потожирової речовини можливість виявлення сліду адгезійним способом зменшується.

Адгезійний спосіб можливий за таких умов: