1) перший вектор полягає у внутрішньому призначені адміністративного розсуду, який є результатом свідомої, вольової діяльності законодавця у наданні органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, за певних ситуацій, можливості вибирати варіант поведінки із запропонованих законом, на відміну від прогалин, що виступають недоліками у роботі нормотворчого органу, які необхідно усувати, а не шукати методику їх застосування у правореалізаційній діяльності, що намагається зробити Дубовицький, обгрунтовуючи застосування аналогії закону та аналогії права як засобу допомоги при використанні адміністративного розсуду. Він вважає, що це не заважає одне одному: і розсуд, і застосування аналогії існують самостійно та виконують при цьому відповідні ролі, але у взаємозв`язку [91, с.55]. На переконання автора, ця позиція є неправильною, адже основними причинами виникнення прогалин у законі виступають: по-перше, невміння законодавцем  охопити формулюванням нормативного акта всіх життєвих ситуацій, які вимагають правового регулювання; по - друге, постійний розвиток суспільних відносин; по - третє, недоліки юридичної техніки [92, с. 163], іншими словами, прогалани у праві - це недоопрацювання законодавця, які у майбутньому мають бути усунуті, незважаючи на те, що певна категорія прогалин визначаються "умисними", тобто нормотворець свідомо залишив питання відкритим з метою, щоб воно вирішилось через деякий час або щоб його вирішили практичні органи, посилаючись на звичаї, традиції та правозастосувальну практику [93, с. 197; 94, с.108];

2) другий вектор - це свобода у виборі адміністративним органом, за власним переконанням, можливої поведінки як і у адміністративному розсуді, так і у подоланні прогалин, здійснюється ним самостійно, що дозволяє говорити про певний творчий аспект при їх застосуванні. На цьому рівні вони співвідносяться на основі схожості умов застосування та спільності джерела пошуку, яке міститься у площині права, але не взаємодіють, як про це говорить Дубовицький.

         Отже, на підставі вищезазначеного ми можемо зробити такі висновки та окреслити основні ознаки адміністративного розсуду:

1)    адміністративний розсуд - це право адміністрації на свободу можливої дії;

2) він визначаються законодавцем, тобто сфери та можливі варіанти застосування заздалегіть передбачені у законі;

3)    забезпечує гнучкість та оперативність діяльності управлінської системи;

4) його застосування регламентується принципами, що виступають абстрактною, нестандартною формою впливу на реалізацію адміністративної процедури з урахуванням державних та приватних інтересів. Щодо цього доцільно звернути увагу на запропонований для прийняття Кодекс доброчесності поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави, органів влади Автономної республіки Крим або органів місцевого самоврядування, його норми можуть виступати додатковими гарантіями, поряд із основними засобами забезпечення, належного виконання посадовими особами власних  повноважень.

Належність цих ознак адміністративному розсуду розкриває його внутрішню суть у правозастосовчій діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування та наближає до загальновизнаних світових стандартів.

Враховуючи викладені ознаки адміністративного розсуду як базис  наведемо дефініцію цього поняття, під яким слід розуміти правозастосовчу діяльність адміністративного органу щодо використання можливого варіанта поведінки, визначеного  законом, на власний розсуд при вирішенні поставлених перед ним завдань, спираючись при цьому на принципи, що регулюють його діяльність.