Класифікація (від лат. classis - розряд і ...ficatio, від facio - роблю) - система супідрядних понять (класів об`єктів) тієї або іншої галузі знань чи діяльності людини, що використовується як засіб для встановлення зв`язків між цими поняттями чи класами об`єктів [95, с.115], іншими словами  - це процес поділу того чи іншого явища на структурні одиниці або елементи, із встановленням між ними взаємозалежних комунікацій. Така харатеристика розкриває загальносоціальне призначення поняття "класифікації", безвідносно до будь - якої науки. Наукова класифікація виражає систему законів, властивих відповідній галузі дійсності.

Класифікація в правовому (юридичному) аспекті виражає систему зв`язків, які складаються між галузями законодавства і права, законами і іншими нормативниим актами, органами державної влади, галузями юридичної науки та освіти тощо. Не є виключенням з даної харауктеристики інститут адміністративного розсуду, котрий можна диференціювати за різними критеріями.

Основним й найбільш поширеним фактором, який впливає на поділ адміністративного розсуду в управлінській діяльності, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, є ступінь нормативної визначеності владних приписів, адже ця диференціація, дозволяє побачити та виражає суттєві особливості і ознаки "розсуду" в цілому.

Як відомо з правової теорії та практики, існують абсолютно та відносно визначені норми права, крім того, існує тенденція до виділення альтернативних норм.

Перші вичерпно визначають обставини, з наявністю чи відсутністю яких пов`язується чинність норми та чітко вказують права й обов`язки учасників відносин, точно окреслюючи варіант поведінки, санкція яких точно зазначає вид і міру юридичної відповідальності за порушення норми права.

Відносно визначені норми не містять достатньо повних даних про обставини дії норми, обмежуючи її умови застосування певною сукупністю формальних вимог,  диспозиція подібних норм не наводить істотних ознак поведінки учасників відносин і відомостей про їх права та обов`язки. Санкція визначається шляхом встановлення меж юридичної відповідальності за вчинене правопорушенння від мінімальної до максимальної або виключно до максимальної.

Альтернативна норма містить гіпотезу, в якій зазначається декілька фактичних обставин, за яких починає діяти правило поведінки. Щодо диспозиції, то вона характеризується тим, що вказує на кілька правових наслідків, але робить припущення про настання лише одного з них, а санкція передбачає наявність кількох видів юридичної відповідальності, зафіксованих через розділовий сполучник "або", "чи". 

Таким чином, відносно визначені та альтернативні норми надають певну свободу адміністративному органу самостійно визначати обставини дії норми, з дотриманням формальних вимог або вибирати із запропонованих, а також в якою мірою реалізовувати права та обов`язки.

Отже, аналіз розмаїття діяльності адміністративного органу, його правовий статус дозволяє визначити такі види адміністративного розсуду, як:

1. передбачання матеріальною нормою можливого варіанта рішення при її застосуванні адміністративним органом, тобто право вибору (розсуду) залишається за адміністративним органом, наприклад, при накладанні адміністративних стягнень за вчинене правопорушення. До уваги береться ряд обставин, які характеризують саме діяння, його суспільну шкідливість, особу правопорушника тощо, що в сукупності дозволяє зробити правильну оцінку і застосувати відповідну санкцію.

Конкретним прикладами можуть бути: ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопурушення, де порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата її не в повному обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про працю тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності від п'ятнадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або ст.42 - порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від шести до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [96].

Така характеристика адміністративного розсуду має особливість, яка полягає у  можливості провести його поділ на два підвиди:

1.1) коли норма права передбачає декілька можливих (альтернативних) варіантів, які реалізуються адміністративним органом на його власний розсуд, залежно від ситуації, що диктує умови, наприклад, посадові особи інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю мають право:

- давати у межах своїх повноважень учасникам будівництва та виробникам будівельних матеріалів, виробів і конструкцій обов´язкові для виконання приписи щодо усунення порушень державних стандартів, норм і правил, а так само технічних умов або затверджених проектних рішень;

- вносити подання відповідним органам про анулювання або зупинення дії ліцензій на право здійснення окремих видів господарської діяльності у будівництві, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону підприємствами, які допускають грубі порушення державних стандартів, норм і правил, а так само вихідних даних, затверджених проектних рішень або місцевих правил забудови населених пунктів [97];

1.2) коли норма права передбачає не чітко визначені альтернативи, а  законодавчі рамки окреслені межами "від" і "до", наприклад, самовільний проїзд у вантажних поїздах,   посадка і висадка під час руху поїзда, проїзд на підніжках і дахах вагонів, самовільне без потреби зупинення поїзда, а також підкладання на залізничні колії предметів, які можуть спричинити порушення руху поїздів, - тягнуть за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; розміщення в районі аеродрому будь-яких знаків і пристроїв, схожих на маркірувальні знаки і пристрої, прийняті для розпізнання аеродромів, або спалювання піротехнічних виробів без дозволу адміністрації аеропорту, аеродрому, або влаштування об´єктів, які сприяють масовому скупченню птахів, небезпечних для польотів повітряних суден, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п´яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [96];

1. наступний вид адміністративного розсуду має місце, коли норма права дозволяє діяти органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування на власний розсуд при реалізації своїх повноважень, тобто адміністративному органу надається право оцінювати той чи інший юридичний факт. Розсуд, в такому випадку, отримує право на існування в силу такої ознаки права, як нормативність, адже кожна справа наділена індивідуально - конкретними рисами, передбачити і визначити  які у статті закону - неможливо, тому законотворець дозволяє правозастосувальному органу самостійно оцінювати ситуацію і як результат реалізувати норму права. 

Наприклад, право органів щодо надання громадянам певних суб`єктивних прав, а саме: у п. 5 "а"ст. 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" законодавець уповноважує виконавчі комітети місцевих рад для вирішення питань про надання професійним творчим працівникам на пільгових умовах у користування приміщень під майстерні, студії та лабораторії, необхідних для їх творчої діяльності; відповідно до    п. 9 "б"ст. 32 зазначеного Закону - вирішувати питання про надання неповнолітнім, студентам, пенсіонерам та інвалідам права на безкоштовне і пільгове користування об'єктами культури, фізкультури і спорту, а також визначення порядку компенсації цим закладам вартості послуг, наданих безкоштовно або на пільгових умовах [ 98 ];

1. ще один вид адміністративного розсуду виражається в оцінці публічних інтересів та тлумаченні оціночних понять, наприклад, "доцільність", "необхідність", "поважні причини" тощо. Норма права містить поняття, які не насичені конкретним змістом, а рішення приймаються за результатами інтерпретації правозастосувальним органом. Правило поведінки, в такому разі, вказуючи, наприклад, на публічний інтерес, виражає юридичний факт у формі загальної характеристики, визначеною в гіпотезі. Разом з тим, як зазначає Ткач Г., майже кожен припис містить в собі якусь долю вільного розсуду. Використання у змісті законів виразів: "орган може", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "запобігає" є досить частим [99, с.32]. Тому з певною долею умовності та відносності ми можемо констатувати присутність і необхідність адміністративного розсуду у правових нормах, що направлені на регулювання управлінських відносин.

 У ст.23 Закону України "Про державну службу" зазначається, що граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок, але у разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років [100]; у ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" передбачено, що доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою [98]; в аб.3 ст.17 Закону України "Про звернення громадян" вказано, що скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням [4]. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються. Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу, а також в п.5 ст. 49 Закону України "Про місцеве самоврядування" зазначено, що у разі пропуску депутатом протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів відповідна рада може звернутися до виборців з пропозицією про відкликання такого депутата у встановленому законом порядку [98];