Іншим прикладом, що розкриває поширення розсуду в межах однієї адміністративно - територіальної одиниці, може бути діяльність органів місцевого самоврядування відповідно до пунктів 24- 29 ст. 26  Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", де зазначається, що сільські, селищні, міські ради можуть здійснювати заходи щодо встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом; утворення позабюджетних цільових (у тому числі валютних) коштів, затвердження положень про ці кошти; затвердження звітів про використання зазначених коштів;  прийняття рішень щодо випуску місцевих позик;  прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету; прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах; встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету [98]. Таким чином, зазначені органи мають можливість реалізувати власні повноваження у випадку, якщо це буде визнано за доцільне, тобто на власний розсуд, враховуючи всі ситуаційні аргументи "за" і "проти".

При розкритті адміністративний розсуду, що реалізується на визначеній території, необхідно, перш за все, з`ясувати, які території наділені таким "прикметником", тобто мають особливий  статус. До таких територій ми можемо віднести:

1. спеціальні (вільні) економічні зони;
2. місто Киів та Севастополь;
3. зони стихійного лиха та екологічних катастроф, приклад - Чорнобильська зона;
4. території, на яких оголошено надзвичайний або воєнний стан тощо.

Особливістю даного розсуду є те, що він, як правило в певних випадках, має тимчасовий характер, тобто діє до моменту скасування особливого статусу на визначеній території.

Наприклад, відповідно до аб. 4 с т.9 Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", орган господарського розвитку й управління та суб´єкти економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони є самостійними у здійсненні своєї діяльності стосовно органів державного управління України, за винятками, передбаченими законодавчими актами України, що проявляється в п.1 аб.2 ст.10 названого Закону, де зазначено, що до виняткової компетенції органу господарського розвитку в межах функціонування спеціальної (вільної) економічної зони належить визначення перспективних напрямів розвитку спеціальної (вільної) економічної зони, тобто реалізує дане повноваження на власний розсуд [104].

         Статус міста - столиці Києва визначений відповідним Законом України "Про столицю України - місто - герой Київ", де в ст.22 вказується, що  у зв´язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають додаткові права, а саме: придбавати у власність жилі і нежилі приміщення, адміністративні, виробничі та інші об´єкти, що належать до інших форм власності, якщо вони необхідні для здійснення містом столичних функцій; встановлювати порядок утримання та експлуатації об´єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів; встановлювати умови і розміри компенсаційних виплат відповідних органів, організацій і громадян, що не входять до складу територіальної громади міста, на покриття витрат, пов´язаних з використанням міської інфраструктури; здійснювати управління об´єктами державної власності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, а також частками (акціями, паями) акціонерних товариств, розташованих у місті Києві, які передаються до сфери управління Київської міської державної адміністрації у встановленому порядку та інші[105].

         Ґрунтуючись на тому, що права - це вид і міра  дозволеної або можливої поведінки, яку суб`єкт правозастосування вправі реалізовувати за власним переконанням, то Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація самі вирішують доцільність та необхідність їх застосування.

         Залежно від форми діяльності органа державного управління виділяють адміністративний розсуд правотворчій (встановлення норм права), правозастосовчій, організаційній та матеріально - технічній діяльності.

Встановлення норм права або видання нормативних актів управління, за      Ю.П. Битяком, є особливою формою діяльності органів виконавчої влади, яка передбачає розпорядчу діяльність, спрямовану на виконання закону шляхом встановлення певних правил у сфері державного управління [106, с. 123].

Така ж сама позиція щодо визначення вказаної форми і у Колпакова В.К., який бачить основним призначенням цієї форми управлінської діяльності виконання наказів, законів, а також інших державно - владних приписів, для реалізації яких потрібні додаткові положення нормативного характеру [36, с. 213].

Іншими словами, це діяльність органів виконавчої влади щодо конкретизації та деталізації норм законодавчих актів, що направлені на регулювання адміністративно - правових відносин. Результатом цієї діяльності є видання нормативного акта управління, яким установлюються відповідні правила належної або можливої поведінки у сфері державного упавління, які розраховані на кількаразове застосування і мають типовий, модельний характер [23, с.104].

Наприклад, в п. 6 Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України  зазначено, що міністерство в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання, рішення яких у випадках, передбачених законодавством, є обов´язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та громадянами. Окрім того, міністерство у разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами спільні акти [107].

На основі наведеного прикладу ми маємо можливість спостерігати наявність власного розсуду, який полягає у визначенні міністерством "потреби" видання спільного акта з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади.

Крім цього, якщо проаналізувати провадження з відпрацювання та ухвалення нормативних актів управління, то принаймі на одній стадії зазначеного провадження ми можемо відразу кваліфікувати  наявність власного розсуду в адміністративного органу, а саме на стадії встановлення необхідності та доцільності ухвалення адміністративного акта, тобто орган державної влади сам оцінює та визначає, коли нормативно - правовий акт потребує конкретизації та пояснень щодо його застосувння.

Аналогічні норми та подібні позиції щодо наявності адміністративного розсуду містяться в положеннях, якими регулюється діяльність конкретних міністерств, комітетів, відомств, адже цим шляхом забезпечується для них можливісь активно впливати (керувати) у рамках вимог законів на підвідомчі сфери (громадські відносини) [36, с. 214].

Видання індивідуальних (ненормативних) актів управління має схожі характеристики із нормативним, але не тотожні. Відмінність такої форми управлінської діяльності полягає у тому, що індивідуальні акти направлені на  встановлення, зміну та припинення конкретних адміністратиних правовідносин і стосуються конкретних осіб, їх прав та обов`язків.

Як зазначає Гладун З.С., індивідуальні акти видаються для вирішення конкретних управлінських справ, стосуються конкретних дій, фактів, адресуються конкретним виконавцям, грунтуються на нормативних актах і є одноразовими, оскільки вичерпуються одноразовим використанням [108, с.100]. Їх кількість та динаміка застосування у виконавчо - розпорядчій діяльності органів державного управління не підлягають жодному обрахуванню.

Прикладами таких актів виступають видачі дозволів на носіння зброї, на полювання, на керування транспортним засобом тощо; накази про призначення та звільнення з посади, про надання відпустки, пільг, про розгляд скарг громадян, постанови про вирішення справ про адміністративні правопорушення, прийняття рішення про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності, об`єднань громадян тощо.

 Власний (адміністратиний) розсуд органів виконавчої влади та місцевого самоврядування проявляється у процесі прийняття рішення та видання індивідуального акта застосування, наприклад, відповідно аб. 3 ст.15 Закону України "Про об`єднання громадян"  заява про реєстрацію розглядається в двомісячний строк з дня надходження документів. У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданих документах. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово в 10-денний строк, іншими словами, рішення про реєстрацію  залежить від дотримання визначеної законом процедури та "якості" поданих заявником документів, реєструючий орган, оцінивши їх, на відповідність "букві закону", приймає відповідне рішення   або  в процесі здійснення інших юридично значущих дій, наприклад, в аб.2 ст.25 названого Закону органи, що проводять легалізацію об'єднань громадян, здійснюють контроль за додержанням ними положень статуту. Представники цих органів мають право бути присутніми на заходах, що проводяться об'єднаннями громадян, вимагати необхідні документи, одержувати пояснення[65].

Наступною формою управлінської діяльності, що за своєю суттю спрямована на забезпечення злагодженої, чіткої та ефиктивної роботи апарату управління є здійснення організаційних дій. Результати даних дії, як правило, не породжують, не змінюють і не припиняють правовідносин, а також, не створюють юридично значущих наслідків, але мають внунтрішньоапаратне значення. Прикладами таких є: проведення конференцій, семінарів, нарад, зборів, здійснення роз`яснювальної роботи щодо правильного застосування нормативно - правових актів, проведення інспектування, розробка програм та планів щодо впровадження новітніх досягнень науки та техніки тощо.

На законодавчому рівні процедура проведення організаційних дій не регламентована, тобто зовнішня форма вираження їх є довільною, також доцільність і необхідність їх здійснення, вирішується безпосередньо органом управління, при розв`язанні конкретної проблеми або питання, на власний розсуд.

Наприклад, ст.30 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначає, що:

1. Уповноважений орган має право здійснювати в межах своєї компетенції інспектування фінансових установ, а також їх споріднених та афілійованих осіб.

2. Періодичність інспектування встановлюється Уповноваженим органом залежно від типу фінансової установи.

3. Для проведення інспекції Уповноважений орган може залучати зовнішніх експертів, які мають відповідну кваліфікацію.

4. Уповноважений орган може досліджувати дані про клієнта фінансової установи тільки з метою виконання завдань нагляду.