Необхідно відмітити, що окремі питання, пов'язані із правовим режимом державних, а точніше - бюджетних видатків, досить детально досліджувалися у юридичній літературі України та країн СНД як у часи існування СРСР, так і після його розпаду. Найгрунтовнішим дослідженням правового режиму видатків державного бюджету є роботи Л.К. Воронової [26][426]. Питання правових режимів позабюджетних фондів коштів установ, що фінансуються з державного бюджету, розглядалися Д.А. Бекерською [12; 401][427], а питання правового статусу розпорядників бюджетних кредитів - Н.О. Куфаковою [406][428]. Джерела фінансування державних видатків досліджувалися як види державних доходів та їх правові режими в роботах Д.А. Бекерської [13][429], М.П. Кучерявенка [65; 66; 67][430], Н.Ю. Пришви [94][431], Г.В. Петрової [88][432]. Проблеми правових режимів державного фінансового контролю, у тому числі у сфері державних видатків, докладно вивчалися в роботах О.Ю. Грачової [36][433], Л.А. Савченко [103; 104][434]. У той же час питання вдосконалення правових режимів фінансування державних видатків, особливо в умовах державного дефіциту, є одним із найважливіших питань державної політики у сфері фінансів у багатьох країнах світу [359; 272][435].

 Публічні видатки держави здійснюються шляхом фінансування. Видатний український вчений Л.К. Воронова визначає фінансування видатків держави та органів місцевого самоврядування як безоплатне та безповоротне виділення грошових коштів [27][436]. В залежності від джерела фінансування вона виділяє три види фінансування: бюджетне фінансування, самофінансування та кредитування. Під фінансуванням державних видатків Л.К. Воронова розуміє основане на правових нормах планове, цільове, безповоротне та безоплатне виділення грошових коштів, яке здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування відповідно до плану використання грошових коштів для виконання державних функцій із додержанням режиму економії та під постійним контролем [27][437].

Інший український вчений І.Є. Криницький визначає фінансування як безоплатне та безповоротне виділення коштів із державних або муніципальних фінансових фондів на здійснення публічних потреб [142][438]. При цьому, на думку І.Є. Криницького, фінансування поширено здебільшого на державні об'єкти. А державні видатки визначаються ним як планова діяльність органів держави й місцевого самоврядування щодо цільового використання публічних коштів [142][439]. На нашу думку, у такому визначенні змішуються поняття публічних видатків держави та публічних видатків місцевого самоврядування, чого не потрібно допускати.

Відомий російський вчений-юрист Н.А. Куфакова визначає фінансування як безповоротне використання державних грошових коштів, які надаються у розпорядження підприємствам, організаціям та установам для здійснення їх статутної поточної діяльності [135][440]. При цьому вона відмічає, що фінансування розповсюджується в основному на державні об'єкти та здійснюється за рахунок різних джерел: коштів бюджету або позабюджетних фондів, власних коштів господарських об'єднань та підприємств. Таким чином, Н.А. Куфакова також співвідносить фінансування лише з видатками держави, не пов'язуючи їх із задоволенням потреб та функцій органів місцевого самоврядування та загальнодержавних соціальних програм, які можуть фінансуватися за рахунок коштів фондів, які не є власністю держави або місцевого самоврядування. Н.А. Куфакова виділяє дві основні форми бюджетного фінансування [135][441]:

1. фінансування державних об'єднань та організацій, які мають економічну та фінансову самостійність;
2. фінансування державних бюджетних установ.

На наш погляд, такий підхід є звуженим і не охоплює фінансування комунальних підприємств, установ та організацій, які також отримують бюджетне фінансування за рахунок бюджетів місцевого самоврядування.

Інший відомий російський вчений-юрист Н.І. Хімічева визначає фінансування державних та муніципальних видатків як урегульоване правовими нормами виділення державних або муніципальних грошових коштів, як правило, на безоплатній, безповоротній основі (за виключенням встановлених законодавством умов повернення та платності), для діяльності та розвитку підприємств, організацій та установ у відповідності до їх завдань та функцій [132][442]. Н.І. Хімічева зазначає, що порядок фінансування державних та муніципальних видатків може бути різним в залежності від різних факторів, наприклад, від джерел фінансування, від предметно-цільового напрямку коштів (фінансування капітальних вкладень, приросту оборотних коштів, поточних видатків тощо). При цьому вона також виділяє два основних правових режими фінансування в залежності від суб'єктів, які використовують кошти:

1) фінансування державних та муніципальних комерційних організацій, за якими майно закріплено на праві господарського ведення;

2) фінансування державних та муніципальних установ та організацій, які знаходяться на бюджеті та віднесені до некомерційних організацій, які діють на праві оперативного управління майном, тобто - кошторисно-бюджетне фінансування.

Крім цих двох режимів фінансування, Н.І. Хімічева визначає також і особливий режим фінансування казенних підприємств, який має ознаки обох вищезазначених режимів [132][443].

Визначаючи кошторисно-бюджетне фінансування як особливу форму здійснення видатків, юристи-фінансисти також демонструють певні відмінності у своїх поглядах. Так, Н.А. Куфакова визначає кошторисно-бюджетне фінансування як забезпечення державними грошовими коштами установ та організацій, які діють у невиробничій сфері - соціально-культурній, у сфері оборони та у сфері державного управління [136][444]. На наш погляд, таке визначення не охоплює фінансування діяльності органів місцевого самоврядування та комунальних підприємств, установ і організацій, яке здійснюється не за рахунок державного бюджету, а за рахунок бюджетів місцевого самоврядування. Тому, на нашу думку, цитоване визначення потребує суттєвого вдосконалення.

Л.К. Воронова визначає кошторисно-бюджетне фінансування як безоплатне та безповоротне виділення грошових коштів із бюджетів різних рівнів на повне утримання органів, установ та організацій, визначених Конституцією України, а також установ та організацій, утворених у визначеному прядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування [27][445]. Її визначення спирається на визначення бюджетних установ, яке наведено у статті 2 Бюджетного кодексу України і не містить вад, притаманних визначенню, яке пропонує Н.А. Куфакова.

Отже, можна стверджувати, що окремі аспекти правового режиму у сфері фінансування державних видатків є досить ґрунтовно дослідженими. Поряд з тим, мало дослідженими є питання зміни структури державних видатків та виникнення нових організаційно-правових форм їх фінансування.

Як зазначалося у попередніх розділах, проведення приватизації у сфері економіки країни та перехід на нові методи господарювання призвели до суттєвого скорочення розмірів державних видатків, пов'язаних із фінансуванням галузей народного господарства. Це, у свою чергу, суттєво змінило правовий режим державних видатків у цій сфері. Так, з'явилися такі нові організаційно-правові форми фінансування державних видатків, як: фінансування державних видатків за рахунок міжнародних кредитів; фінансування об'єктів (програм) на конкурсній основі; застосування "багатоканальної" системи фінансування державних програм з використанням коштів бюджетів різного рівня та позабюджетних джерел фінансування; виділення трансфертів з Державного бюджету. Розглянемо детальніше правові основи кожної з наведених нових форм фінансування.

Прикладами нових правових режимів фінансування державних видатків, які базуються на залученні міжнародних кредитів, є: правове регулювання фінансування українсько-бразильського проекту створення космічного ракетного комплексу "Циклон-4" [453][446]; фінансування проектування і будівництва залізнично-автомобільного мостового переходу через річку Дніпро в місті Києві [441; 452][447]; фінансування проектування і будівництва залізнично-автомобільного мостового переходу через річку Дніпро в місті Києві [441][448]; фінансування закупівлі палива [432][449]; фінансування різних будівельних робіт в рамках проектів загальнодержавного значення [456][450] та інші.

Прикладами нових правових режимів фінансування державних видатків, що базуються на здійсненні фінансування на конкурсній основі, є правове регулювання фінансування закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти [428; 454][451]. Правові режими фінансування державних видатків, що базуються на "багатоканальній системі фінансування", встановлюються при фінансуванні державних програм за участю багатьох країн, які надають технічну допомогу Україні [455][452] та фінансування програм, що реалізуються спільно декількома органами місцевого самоврядування та державою.

Як бачимо, нові форми фінансування публічних видатків держави не набрали ще такого широкого розповсюдження, як дві основні форми фінансування, визначені нами вище, і застосовуються лише до деяких окремих державних програм та проектів. Тому можна стверджувати, що найпоширенішою та основною формою фінансування публічних видатків держави залишається досить добре вивчене у фінансово-юридичній літературі кошторисно-бюджетне фінансування. Всі зазначені вище нові правові режими знаходяться в стадії свого розвитку і потребують постійного вдосконалення [398][453]. Але режим "багатоканального" фінансування видатків потребує особливої уваги, тому що базується на використанні різного виду трансфертів [276][454].

Відповідно до світової практики, правові режими міжбюджетних трансфертів як виду публічних видатків держави мають встановлюватися з метою підвищення ефективності фінансування публічних видатків всіх видів [355][455]. Поєднуючи використання трансфертів для фінансування публічних видатків з механізмом розподілу податкових надходжень, можна отримати п'ять базових методів міжбюджетного регулювання, які мають різні правові режими.