Законодавство про недержавне пенсійне забезпечення складається з Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" від 9 липня 2003 року № 1057 (далі по тексту цього розділу - Закон 1057), законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, законів України "Про страхування" [422][471], "Про банки і банківську діяльність" [430][472], "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", "Про цінні папери і фондову біржу" [416][473], "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" [423][474], "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" [435][475] та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення" встановлює правові режими недержавних пенсійних фондів, що в майбутньому відіграватимуть роль публічних пенсійних фондів - фінансової основи другого рівня пенсійної системи, та приватних пенсійних фондів, що є фінансовою основою третього рівня пенсійної системи. Цей Закон визначає:

1. суб'єкти недержавного пенсійного забезпечення: хто та на яких умовах має право заощаджувати кошти на старість у системі недержавного пенсійного забезпечення та юридичні особи, які надаватимуть населенню послуги з недержавного пенсійного забезпечення;
2. види пенсійних фондів, правила їх створення та функціонування;
3. використання та захист пенсійних активів, правила їх інвестування;
4. види пенсійних виплат та умови їх здійснення;
5. успадкування пенсійних активів;
6. звітність у системі недержавного пенсійного забезпечення;
7. відповідальність юридичних осіб, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення;
8. державний нагляд за юридичними особами, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 7 Закону 1057 учасниками системи недержавного пенсійного забезпечення можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Накопичувати кошти на додаткову пенсію можна трьома шляхами, а саме: 1) у накопичувальних недержавних пенсійних фондах шляхом укладення пенсійних контрактів з адміністраторами таких пенсійних фондів відповідно до цього Закону; 2) у страхових організаціях шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії відповідно до цього Закону та законодавства про страхування; 3) у банківських установах відповідно до цього Закону та законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законодавством України.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" участь фізичних осіб у будь-якому недержавному пенсійному фонді є добровільною, якщо інше не встановлено законами України. При цьому фізична особа може бути учасником кількох недержавних пенсійних фондів за власним вибором. Договори страхування життя із страховими компаніями та про відкриття пенсійних депозитів у банках також укладаються добровільно.

Отже, участь у публічних накопичувальних пенсійних фондах є обов'язковою та чітко регламентується законодавством, а участь у приватних накопичувальних пенсійних фондах є добровільною, і законодавство встановлює лише основні положення, принципи та правила функціонування системи добровільного пенсійного забезпечення. Такі положення українського законодавства цілком відповідають міжнародним вимогам та стандартам, які будуть розглядатися нами у наступних розділах роботи. Розглянемо більш докладно правовий режим накопичувальних недержавних пенсійних фондів в Україні.

Недержавний пенсійний фонд (далі по тексту - пенсійний фонд або НПФ) відповідно до статті 1 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" - це юридична особа, створена відповідно до цього Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду в порядку, визначеному цим Законом. Недержавні пенсійні фонди створюються на підставі рішення засновників та не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками і діють на підставі статутів.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" статутом НПФ можуть встановлюватися тільки такі умови і правила недержавного пенсійного забезпечення, які не суперечать цьому Закону та іншим нормативно-правовим актам, прийнятим відповідно до цього Закону.

Визначаючи правовий статус недержавних пенсійних фондів, Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення" встановив, що єдиним органом управління пенсійного фонду є рада пенсійного фонду (частина 7 статті 6 Закону 1057). А для забезпечення своєї діяльності пенсійний фонд користується послугами адміністратора, компанії з управління активами, банка-зберігача та аудитора на підставі відповідних договорів, які укладаються з цими особами радою фонду.

Пенсійний фонд не може брати на себе зобов'язання, не пов'язані з діяльністю з недержавного пенсійного забезпечення, не несе відповідальності за зобов'язаннями третіх осіб і не має права передавати свої зобов'язання перед учасниками та вкладниками фонду третім особам, крім випадків, передбачених Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

Реорганізація пенсійних фондів може бути проведена лише шляхом приєднання або злиття кількох пенсійних фондів однакового виду. Законом забороняється проводити реорганізацію будь-яких пенсійних фондів шляхом поділу чи виділення, а також приєднання або злиття пенсійних фондів різних видів (частина п'ята статті 6 Закону). Така заборона спрямована на захист прав учасників НПФ, тому що при поділі чи виділенні нового пенсійного фонду від існуючого постає питання про поділ чи виділення інформації про накопичені пенсійні кошти певної частини учасників пенсійного фонду та поділ пенсійних активів. Часткова передача інформації з системи персоніфікованого обліку може призвести до втрати частини даних про учасників фонду та належні їм пенсійні кошти. А поділ пенсійних активів вимагає перетворення їх у кошти, що також може призвести до втрати пенсійних накопичень.

Злиття чи приєднання пенсійних фондів різних видів фактично неможливе через різні вимоги до учасників та засновників відкритих, корпоративних та професійних пенсійних фондів.

Однією з важливих особливостей правового статусу недержавного пенсійного фонду є те, що відповідно до частини 12 статті 6 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" він не може бути проголошений банкрутом та ліквідований за законодавством про банкрутство. Створення, функціонування та ліквідація недержавних пенсійних фондів здійснюється виключно за нормами Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення". Така особливість правового статусу НПФ зумовлена необхідністю посилення захисту пенсійних коштів, що накопичуються в НПФ і мають виключно цільове призначення - фінансування накопичувальних добровільних чи обов'язкових пенсій (залежно від того, яку функцію виконуватиме НПФ - публічну чи приватну в кожному окремому випадку).

З метою посилення захисту пенсійних активів НПФ у частині десятій статті 6 Закону 1057 також встановлено, що НПФ не несе відповідальності за зобов'язаннями держави, а держава не несе відповідальності за зобов'язаннями пенсійного фонду, що повинно бути зазначено в кожному пенсійному контракті.

Правові режимі утворення та функціонування недержавних пенсійних фондів як нового виду інституцій, яким держава може делегувати певні функції щодо здійснення державних програм обов'язкового соціального страхування розглядаються у додатку В. А правовий режим управління недержавними пенсійними фондами та їх активами детально розглядається у додатку Г дисертаційної роботи.