Дослідження наукових позицій щодо розв'язання цього питання свідчить про існування декількох основних підходів щодо створення самостійної інституції для боротьби з корупцією.

Прихильники першого підходу не вважають за необхідне створювати будь-які самостійні органи для виконання функцій щодо боротьби з корупцією. Зокрема, ними пропонується наступні варіанти можливого вирішення цієї проблеми: 1) покласти функцію організації взаємодії на один з існуючих у державі правоохоронних органів (Службу безпеки, МВС, Прокуратуру тощо); 2) створити тимчасово діючі спеціальні групи з числа працівників різних правоохоронних органів для проведення комплексних антикорупційних заходів (на зразок розглянутих нами вище "Ударних сил" США); 3) створити постійно діючі координаційні органи (комісії, комітети, ради тощо).

Прихильники іншого підходу пропонують створити самостійний державний орган по боротьбі з корупцією. Так, В.С. Зеленецький, О. Г. Кальман, пропонують створити самостійний спеціальний центральний орган виконавчої влади для боротьби з корупцією [20, с.16]. О.Я. Прохоренко вказує, що на ефективність протидії корупції в системі державної служби впливає відсутність єдиного органу, для якого боротьба з корупцією була б основною і визначальною, що виконував би триєдине завдання: запобігання корупційним проявам, їх розкриття і розслідування [201, c.16]. А.Н. Ярмиш та Є.І. Макаренко пропонують створити на базі діючих спеціальних підрозділів МВС, СБУ і прокуратури єдиний (загальнодержавний) орган, який би безпосередньо був підлеглим Центру по боротьбі з організованою злочинністю [249, с.8-9]. О. Охотнікова вважає, що питання боротьби з тяжкими злочинами у сфері економічної, банківської, зовнішньоекономічної діяльності, вчинені корумпованими угрупованнями, боротьба з корупцією у державних органах повинні перебувати у компетенції Національного бюро розслідувань [250, с.230]. Д. Йосифович, стверджує, що доцільність створення державного органу, який здійснював би функціональне (міжгалузеве) управління у сфері протидії корупції, безпосередньо пов'язано з виконанням основних завдань Концепції адміністративної реформи в Україні [237, c.80-81]. Російський вчений А.В. Куракін погоджується з думкою про необхідність створення самостійної федеральної служби по боротьбі з корупцією в Росії. До неї пропонується включити створені у сучасний період управління власної безпеки різних відомств (Міністерства внутрішніх справ, Державного митного комітету, Федеральної служби безпеки та ін.). Ця служба в організаційному плані повинна підпорядковуватися Президенту Росії і координувати діяльність різних відомств у справі попередження та припинення корупції як у РФ, так і за її межами [251, с. 26].

Наявність значної кількості прихильників другого підходу дозволяє зробити висновок, що створення окремого державного органу по боротьбі з корупцією є результатом відображення загальносвітової тенденції щодо вирішення цього питання та спробою врахувати при цьому рекомендацій ООН й інших міжнародних організацій.

Однак, на нашу думку, прийняття остаточного рішення щодо створення самостійного органу для боротьби з корупцією в Україні потребує аналізу аргументів як "за", так і "проти" його створення.

Аргументи "за" створення подібної структури можуть бути наведені такі:

1. Складність, напруженість криміногенної ситуації, наявна тенденція до зростання масштабів злочинної діяльності організованого криміналітету з корумпованими зв'язками на вищих рівнях влади, його активна трансформація у міжнародні злочинні структури потребує реформування системи правоохоронних органів.
2. Ефективність боротьби з корупцією, що здійснюється спеціальними підрозділами у рамках якого-небудь відомства загальної компетенції (наприклад, МВС) в наслідок ряду причин знижується, оскільки відбувається наступне:

-         загальні підходи та критерії діяльності такого органу автоматично переносяться на підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, здвигаючи пріоритети боротьби і заважаючи вирішенню головних задач;

-         особовий склад, виділений для виконання завдань щодо боротьби з корупцією, регулярно виділяється для розв'язання задач, покладених на інші служби;

-         зміни у керівництві відомства, в структуру якого входять підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією, нерідко тягнуть за собою суб'єктивну заміну керівництва служби, а також призначення на основні посади осіб, котрі не мають відповідного досвіду роботи;

-         стабільність і наслідування у керівництві служби, через незначний термін перебування керівників у зв'язку з ротацією кадрів на посаді.

1. Самостійність служби дозволяє підвисити соціальний статус її працівників, спрощує встановлення з посадовими інших відомств відносин сприяння і співробітництва.
2. Створення самостійного органу можливо без особливих надзвичайних змін у правових актах, на підставі діючого законодавства.
3. Підзвітність цього органу дозволить оцінити, які результати були досягнуті за даними витратами ресурсів, і покласти відповідальність на конкретних виконавців.
4. Доцільність створення самостійної служби витікає з міжнародного досвіду та відповідає міжнародно-правовим стандартам: VІІІ Конгрес ООН з попередження злочинності та поводженню з правопорушниками (1990 р.) затвердив керівні принципи для попередження організованої злочинності і боротьби з нею. П. 2 цього документу рекомендує державам-членам ООН прагнути до створення установ та інших механізмів для боротьби з корупцією, а п. 12 - розглянути доцільність створення спеціалізованої міжвідомчої установи, яка конкретно буде займатися питаннями боротьби з корупцією та організованою злочинністю [252, с.23-26].

Аргументи "проти" створення самостійної структури по боротьбі з корупцією полягають у такому:

1. З'являться суперництво і бар'єри, які перешкоджатимуть зв'язкам між новим органом та існуючими організаціями; знизиться рівень взаємодії зі службами того відомства (відомств), з якого виділиться служба.
2. Можливі значні додаткові фінансово-матеріальні та кадрові затрати для забезпечення самостійного функціонування служби.
3. Можливо деяке падіння престижу і моралі в уже існуючих правоохоронних органах, які виконували подібні функції.
4. Виникнуть певні політичні труднощі, пов'язані з прагненням політичних сил або сформувати таку структуру за власними уподобаннями і для власних цілей, або ж взагалі з відкиданням самої ідеї автономності органу по боротьбі з корупцією [253, c.11].

         Враховуючи вищевикладене, створення в Україні у перспективі такого органу дозволить суттєво покращити ситуацію у сфері протидії корупції, особливо у вищих ланках державної влади. Цей висновок також підтверджується й даними нашого опитування. Зокрема, 58,18% опитаних нами державних службовців та 78,66% працівників правоохоронних органів позитивно відповіли на питання про створення самостійного антикорупційного органу. На думку більшості працівників правоохоронних органів, основним кадровим ядром такої структури повинні стати співробітники МВС України. У той же час не вважають за доцільне створювати самостійний орган по боротьбі з корупцією у вищих ешелонах влади 9,33% працівників правоохоронних органів та 28,18% осіб, уповноважених на виконання функцій держави. [Додаток Б, Табл. Б.1; Додаток А,Табл.А.1 ].

Крім цього, до факторів, що зумовлюють успішність роботи незалежного органу по боротьбі з корупцією в Україні ми відносимо: політичну підтримку керівництва держави; політичну і функціональну незалежність в розслідуванні, навіть від вищих посадових осіб країни; наявність у нього відповідних повноважень на право доступу до документації та проведення оперативно-розшукової і процесуальної діяльності; відповідність спеціальних повноважень, наданих органу, міжнародним нормам забезпечення прав людини; неухильне забезпечення законності під час реалізації спеціальних повноважень та підзвітність парламенту; чесний та компетентний персонал.

З метою забезпечення максимальної незалежності ми вважаємо за необхідне визначитися з: порядком призначення на посаду і звільнення з посади керівника цієї інституції, а також з обсягом його компетенції; юрисдикцією антикорупційного органу; змістом особливих повноважень співробітників цієї структури та формами реалізації, наявних у них примусових заходів; процедурою дій такої структури у разі виявлення фактів корупції з боку Президента та інших найвищих політичних осіб держави; системою контролю за діяльністю незалежної антикорупційної установи; порядком взаємодії з іншими правоохоронними, судовими та контролюючими органами; формами співробітництва національного та міжнародних органів, які призначені протидіяти корупції.

Вироблення моделі організації взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією спрямоване на впровадження у практику положень науково-практичної системи - загальнодержавної стратегії протидії корупції, реалізація якої передбачає проведення усіма суб'єктами активних наступальних дій, що потребує оптимальної форми механізмів управління ними. Подібна модель може бути прийнята як науково-практична система, спрямована на забезпечення: необхідної нормативно-правової та матеріальної бази для боротьби з корупцією, а також її адекватної зміни у разі ускладнення оперативної обстановки; достатньої кількості людських ресурсів та засобів для підтримки функціональної спроможності системи; планування і безпосереднього розміщення елементів системи за обсягом і часом відповідно до прийнятих схем; організації координуючого центру та відпрацювання взаємозв'язків між різними суб'єктами; реагування на наявні та можливі зміни в оперативній ситуації.

Проведений нами аналіз зарубіжного досвіду організації взаємодії у галузі боротьби з корупцією доводить, що в її основу покладено гармонійне поєднання принципів централізації та координації зусиль різноманітних правоохоронних органів. При цьому можна говорити про наявність тенденції щодо взаємопроникнення досвіду інших країн у діяльність правоохоронних органів України щодо боротьби з корупцією. Використання такого досвіду дозволить у більш короткі терміни підвищити ефективність національної системи протидії цьому явищу, привести у відповідність до світових вимог діюче законодавство про боротьбу корупцією та прискорити інтегрування України до світової спільноти.