Процеси інтернаціоналізації соціально-економічного та політичного життя у світовому масштабі призвели до розвитку деструктивних явищ у багатьох країнах та регіонах. Тотальна маргіналізація, рухомість порогу забороненого, неспинне поширення корупції у нових, витончених формах сприяють наростанню соціальної напруженості та конфліктності. Виступаючи на першому етапі як національна проблема, організована злочинність і корупція перетинають кордони і стають транснаціональними явищами, одним з основних засобів впливу злочинності на всі сфери міжнародного життя. При цьому тісний зв'язок цих двох явищ, їх висока мобільність і прагнення приховувати злочину діяльність за рахунок використання механізмів легалізації доходів ставить під сумнів спроможність однієї держави, незалежно від наявних засобів і ресурсів, систематично вжити адекватних заходів без залучення механізмів міжнародного співробітництва. На думку Л.І. Аркуші, "…той факт, що уряд будь-якої держави неспроможний наодинці нанести серйозний удар по злочинним організаціям, які здійснюють свої операції на міжнародному рівні, диктує необхідність міжнародного співробітництва" [89, c.164].

До загальних причин, що породжують транснаціональну злочинність та пов'язану з нею корупцію, А.Дорошенко та І.Овсій відносять: по-перше, нерівномірний розподіл ресурсів, прибутків, і багатств, що призводить до виникнення нерівності як у рамках однієї країни, так і між державами, а це сприяє утворенню осередків соціальної напруги; по-друге, прогресуюче загострення проблеми бідності як у промислово розвинутих країнах, так і в державах з низькими доходами, що створює небезпеку економічної та соціальної поляризації з наступним утворенням у рамках формального суспільства двох реальних суспільств - багатства та бідності; по-третє, формування міжнародних центрів концентрації новітніх технологій, що призводить до виникнення складних проблем у галузі спроможності окремих країн долати циклічні економічні кризи; по-четверте, значна концентрація населення в містах, що створює певну урбаністичну субкультуру, частинами якої останнім часом стають організована злочинність та корупція [92, с. 32-33].

З метою подолання шкідливого впливу корупції на розвиток економічних та соціальних процесів світовою спільнотою вживаються заходи щодо протидії корупційній експансії. Зокрема, боротьба з корупцією визнана більшістю країн пріоритетним напрямом діяльності державних органів; продовжує удосконалюватися нормативно-правова база для боротьби з транснаціональною корупцією; функціонують відповідні міжнародні та національні органи, що ведуть боротьбу з корупцією; проводиться робота щодо належного наукового забезпечення антикорупційної діяльності; діють неурядові міжнародні організації, які спрямовують свою діяльність на створення у суспільстві клімату неприйняття корупції та проводять моніторинг її поширення у світі тощо.

Останні міжнародні документи, що стосуються боротьби з корупцією, зокрема Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (вступила в силу 29 вересня 2003 р.) та Конвенція ООН проти корупції від 31 жовтня 2003 р., вказують на важливість міжнародного співробітництва у цій сфері та необхідність застосування багатодисциплінарного підходу до подолання цього явища. Цими документами також визначено, що попередження та викорінення корупції є обов'язком усіх держав і вони повинні взаємодіяти між собою у цій сфері.

Незважаючи на вагомість положень названих Конвенцій та положень інших міжнародних актів, що стосуються протидії корупції, існує ряд проблем, які знижують ефективність міжнародного співробітництва у цій галузі. До них, на наш погляд, варто віднести: відсутність єдиного поняття транснаціональної корупції; недостатній рівень соціально-економічного розвитку значної кількості країн з високим рівнем корупції; відсутність механізмів міжнародного співробітництва у галузі боротьби з корупційними проявами, які не є злочинами; неналежне інформаційне забезпечення міжнародної антикорупційної діяльності; відсутність системи міжнародних органів, які повинні вести боротьбу з проявами транснаціональної корупції; відсутність міжнародної системи кримінальної статистики; недостатній рівень підготовки спеціалістів національних правоохоронних органів, на які покладаються обов'язки здійснювати міжнародне співробітництво у цій сфері; недостатній рівень наукового забезпечення міжнародного співробітництва у боротьбі з корупцією тощо.

Об'єктивними чинниками, які зумовлюють потребу у міжнародній взаємодії щодо боротьби з корупцією, вважаємо, є: суттєвий рівень загрози цього явища національним та міжнародним інтересам; прагнення організованої злочинності, використовуючи корупційні зв'язки, постійно збільшувати кримінальний простір для своєї діяльності; наявність тенденцій до уніфікації норм кримінального законодавства різних країн та його формування на спільних категоріях стосовно злочинів, які мають транснаціональний характер; приблизно однакові загальні завдання та функції правоохоронних органів різних держав, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю та корупцією; визнання неспроможності вирішувати проблеми протидії транснаціональним злочинам силами та ресурсами однієї держави тощо.

Отже, забезпечення протидії транснаціональній корупції потребує комплексного дослідження організаційних та правових проблем міжнародної взаємодії у цій галузі та розробці на його основі конкретних рекомендацій та пропозицій щодо удосконалення національного та міжнародного антикорупційного законодавства і практики діяльності відповідних правоохоронних органів.

На наш погляд, до одного із актуальних питань боротьби з корупцією необхідно віднести чітке визначення тієї категорії протиправних діянь, які відносять до транснаціональної корупції, а тому й визначають об'єкт міжнародного співробітництва у галузі протидії цьому явищу. Більше того, знизити поступ корупційної злочинної діяльності, можна шляхом досягнення загального взаєморозуміння основних концепцій оцінки корупції, в тому числі й транснаціональної.

Звертає на себе увагу те, що існуючі нормативні джерела та наукова література не дають однозначної відповідні на поставлене питання. Переважно корупцію відносять до злочинів, які скоюються міжнародними злочинними об'єднаннями. Така позиція повинна формуватися на основі діючих міжнародних документів, присвячених питанням протидії корупції та організованій злочинності [272-274].

 Проведений нами аналіз цих документів, дозволили висновок, про те, що найбільш повно основні різновиди та об'єктивні ознаки корупції, зазначені у Конвенції ООН проти корупції, прийнятій 10 жовтня 2003 р. [273]. Так, злочинні корупційні діяння класифікуються в ній на три основні групи. Перша група - це протиправні діяння у публічній національній сфері. А саме: підкуп національних публічних посадових осіб; вимагання або прийняття публічною посадовою особою неправомірних преваг; розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання публічною посадовою особою майна, публічних або приватних коштів, або цінних паперів, що перебувають у відані цієї публічної посадової особи; зловживання службовими повноваженнями або службовим станом; незаконне збагачення, тобто значне збільшення активів публічної посадової особи, що перевищує його законні доходи, які вона не може розумним способом обґрунтувати.

До другої групи відносять корупційні злочини у сфері публічних міжнародних стосунків. Зокрема: підкуп іноземних публічних посадових осіб та посадових осіб публічних міжнародних організацій; вимагання або прийняття іноземною публічною посадовою особою та посадовою особою публічних міжнародних організацій неправомірної преваги; зловживання впливом з корисливою метою з метою одержання від адміністрації або публічного органу держави-учасника будь-якої неправомірної переваги для первинного ініціатора таких дій або будь-якої іншої особи; вимагання або прийняття публічною посадовою особою або будь-якою іншою особою неправомірної преваги з метою одержання від адміністрації або публічного органу держави-учасника будь-якої неправомірної переваги.

До третьої групи відносять корупційні злочини, які скоюються у приватному секторі, а саме: підкуп у приватному секторі; вимагання або прийняття особисто або через посередників неправомірної переваги; розкрадання під час економічної, фінансової або комерційної діяльності, вчинене особою, яка керує роботою організації приватного сектору коштів, які перебувають у віданні цієї особи відповідно до її службового стану;

Також, цією Конвенцією вказується на необхідність криміналізувати діяння, пов'язані з відмиванням або приховуванням доходів від цих злочинів, співучастю у таких злочинах, або перешкоджанням здісненню правосуддя у цих справах.

При формулюванні ж поняття транснаціональної корупції, можливо за аналогією використати вже існуючі положення стосовно транснаціональної організованої злочинності. Зокрема, враховуючи положення Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятої резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 р. щодо ознак транснаціонального злочину. міжнародно-правовими документами дії, якщо вони: а) скоюються в більш, ніж одній державі; б) вчинюються в одній державі, але значна частина його підготовки, планування, керівництва або контролю відбувалася в іншій державі; в) скоєні в одній державі, але за участю злочинної групи, що здійснює злочинну діяльність у більш, ніж одній державі; г) вчинено в одній державі, але його істотні наслідки мають місце в іншій державі [274]. Ці ознаки, на наш погляд, притаманні й транснаціональній корупції.

Крім зазначеного розуміння транснаціональної корупції, необхідно відмітити також і існування, більш вузького підходу до розв'язання цього питання. Так, І.В. Пшеничний, визначаючи поняття транснаціональної організованої злочинності як форми міжнародної діяльності організованих злочинних груп (організацій), корупцію відносить лише до одного із методів її діяльності. При цьому він вважає, що транснаціональні організовані злочинні групи (організації) - це кримінальні об'єднання, злочинна діяльність яких виходить за межі однієї країни [275, с.7]. На жаль, корупція ним не виділяється в окрему групу правопорушень, що, на нашу думку, не є правильним.

Одним із напрямів запобігання впливу транснаціональної злочинності та корупції на світові та національні суспільні процеси є інтеграція держав у сфері боротьби зі злочинністю та створення відповідних міжнародних механізмів. Про важливість налагодження міжнародного співробітництва говорить те, що більшість Конвенцій ООН, правових документів Ради Європи, міждержавних угод, які прийняті за останні 5-10 років, серед основних своїх цілей зазначають активізацію та розширення міжнародного співробітництва у цій сфері; розробку та впровадження механізмів міжнародної співпраці у галузі боротьби з корупцією; впровадження механізмів правової допомоги у кримінальних справах, пов'язаних з організованою злочинністю і корупцією; формування міжнародної системи органів для боротьби зі злочинністю та корупцією; надання допомоги державам світу у подоланні цих явищ та ін. На думку Л.І. Аркуші, головними перевагами багатосторонніх угод про співробітництво є "…усунення необхідності в розробці окремих двосторонніх угод з великим числом іноземних урядів та зменшення ризику протидії щодо такого співробітництва з боку організованих злочинних груп, що володіють корумпованими зв'язками" [89, с.169-170].