У вересні 1992 р. міністри внутрішніх справ і юстиції ЄС прийняли у Брюсселі рішення про створення Європолу - спеціального органу поліцейського співробітництва у масштабах Співтовариства зі штаб-квартирою у Страсбурзі (Франція). Європол призначений для організації і координації взаємодії національних поліцейських систем у боротьбі з тероризмом, нелегальним обігом наркотиків та зброї, "відмиванні" грошей, отриманих злочинним шляхом, а також контролю за зовнішніми кордонами ЄС. Був також ухвалений план боротьби проти акцій кримінальних угрупувань у Західній Європі, для чого була створена спеціальна група "Антимафія", до завдань якої входить аналіз діяльності злочинних груп у Старому континенті, розробка загальноєвропейської стратегії протидії їй, а також заходів щодо зміцнення поліцейської взаємодії. Представництвами Європолу в країнах є Національні бюро, які можуть перебувати й у складі вже діючих правоохоронних структур. [285, p.4; 287, с. 179-184; 288, p.4].

         Безпосередньо у статуті Європолу не зазначається про поширення його мандату на транснаціональні корупційні злочини, однак цей мандат може бути розширений за умов одностайного ухвалення відповідного рішення країнами-членами ЄС.

         Використання можливостей Європолу припустиме за умови, коли діяльністю організованих злочинних угрупувань завдано шкоди інтересам мінімум двох країн-членів ЄС та існує нагальна необхідність координації дій національних органів кримінального переслідування. З іншого боку, персонал Європолу не має жодних повноважень брати безпосередньо участь у розшуку злочинців або речей чи проводити розслідування злочинів.

         З метою подальшого удосконалення співробітництва у межах ЄС пропонується створити при Європолі спільні міжнародні слідчі групи, що передбачає більш активне залучення ресурсів (в тому числі й оперативних) цієї організації для проведення специфічних слідчих заходів національними компетентними правоохоронними органами .

Говорячи про удосконалення системи боротьби з транскордонною злочинністю в ЄС, Екхарт фон Бубнофф вказує на необхідність вирішення наступних першочергових питань щодо налагодження співробітництва у цій сфері: а) гармонізація та усунення прогалин у кримінальному праві країн-членів ЄС; б) подальший розвиток національних та європейських інституцій, що ведуть боротьбу з транскордонними злочинами; в) укладення договорів про співпрацю з третіми країнами у сфері боротьби з цими злочинами. Серед структур, які потребують удосконалення своєї діяльності, він називає Європол, Євроюст, Європейське відомство з боротьби проти шахрайства (ЄВБШ). Ним також розглянуті проблеми статусу Прокуратури ЄС, питання про створення якої розглядається робочою групою з питань юстиції та внутрішніх справ ЄС [289, с.41-50].

Поліцейське співробітництво на інших континентах розвивається не так інтенсивно, що, на думку А.В. Губанова, пояснюється, "… відсутністю необхідного рівня економічної та політичної інтеграції, розповсюдженості там ідеї ізолюціонізма" [279, с. 196-197].

Серед структур, які мають відношення до організації взаємодії у галузі боротьби з корупцією, можна також відмітити групу держав по боротьбі з корупцією - "GRECO" та Комісії з питань запобігання корупції - GMC. Група GRECO створена з метою удосконалення компетентності її членів у боротьбі з корупцією для застосування заходів через динамічний процес спільного оцінювання методів проведення та однакового впливу згідно з їхніми зобов'язаннями в цій сфері. Її основним завданням є створення ефективного механізму для спостереження за дотриманням керівних принципів та впровадженням інших міжнародних документів, які прийматимуться для виконання Програми дій боротьби з корупцією [290, с.149].

Основними завданнями Комісії з питань запобігання корупції щодо міжнародного співробітництва є надання сторонам-учасницям допомоги у проведенні слідчих і прелімінарних заходів з метою будь-якої форми конфіскації конкретних предметів власності, що являють собою доходи або засоби, а також стосовно конфіскації доходів, які становлять вимогу заплатити суму грошей, еквівалентних вартості доходів [290, с.170].

На рівні Співдружності Незалежних Держав діє Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території СНД. Згідно з положенням Бюро до його завдань входить: а) формування спеціалізованого банку даних на базі комп'ютерного центра Бюро і надання ініціативної інформації у відповідні міністерства внутрішніх справ; б) сприяння в здійсненні міждержавного розшуку учасників злочинних організацій, осіб, що скоїли особливо небезпечні злочини і переховуються від кримінального переслідування; забезпечення погоджених дій при проведенні оперативно-розшукових заходів і комплексних операцій, що торкаються інтересів декількох держав-учасників Співдружності, підготовка рекомендацій щодо боротьби з транснаціональною злочинністю [291, с.414-421]. Крім вказаної інституції, відповідно з існуючими багатосторонніми угодами [292-293], до органів галузевого співробітництва СНД, створених для координації і взаємодії у галузі боротьби зі злочинністю, відносять Координаційну раду генеральних прокурорів, Раду міністрів внутрішніх справ, Раду керівників органів безпеки і спеціальних служб, Раду керівників митних служб, Раду командуючих Прикордонними військами.

Крім цього, Україна, що входить до четвірки країн ГУУАМ, здійснює співробітництво з Грузією, Азербайджаном та Молдовою у сфері боротьби з тероризмом, організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на підставі відповідної угоди [294].

Здійснене нами дослідження теоретичної бази та практики міжнародної взаємодії у галузі боротьби з корупцією свідчить, що до обставин, які ускладнюють зусилля ООН, Інтерполу та інших організацій по боротьбі з транснаціональною корупцією та укріплення поліцейської взаємодії, варто відносити як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники. Зокрема, до об'єктивних причин необхідно віднести: прагнення держав, які намагаються включитися до системи міжнародного співробітництва задовольнити, в першу чергу, власні інтереси за рахунок цих міжнародних структур; ідеологічні розходження багатьох країн, що проявляється насамперед у відмінностях політичних режимів, існуючих у різних державах; значні відмінності у кадровому, матеріально-технічному та іншому забезпеченні національних поліцейських систем; протистояння домінуючих світових політичних систем, що загострилося після створення ЄС.

Суб'єктивні чинники стосуються: зіткнення принципів національного суверенітету та принципів екстрадиції злочинців; побоювання витоку оперативної інформації про діяльність корупціонерів, що пов'язане з загрозою успіху проведення відповідних операцій; відсутність зацікавленості деяких країн у співробітництві, що проявляється у зайнятті позиції очікування щодо співробітництва.

При дослідженні окресленої проблеми необхідно також з'ясувати місце національних органів в організації міжнародної взаємодії у галузі боротьби з корупцією. Звертає на себе увагу, що у різних країнах світу ці повноваження покладаються на різні органи. Так, з метою координації міжнародного співробітництва при Головному управлінні національної поліції Угорщини у лютому 2000 р. був створений Міжнародний центр співробітництва у правоохоронній сфері. У центрі працюють делеговані офіцери зв'язку з Прикордонної охорони, Митного управління, Бюро з контролю за податками та фінансами, а також співробітники департаменту по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління національної поліції. Задачами центру є координація зусиль щодо боротьби з організованою злочинністю між правоохоронними органами Угорщини, Інтерполом і Європолом з використанням європейських та міжнародних банків даних.

У Бухаресті (Румунія) в рамках Ініціативи зі співробітництва в Південно-Східній Європі (СЕКІ) був створений Регіональний центр по боротьбі з транскордонною злочинністю і корупцією, а також відкрито Бюро юридичного аташату ФБР США.

У Польщі питання координації співробітництва з іноземними поліціями віднесено до відання VIII відділу Центрального слідчого бюро Головної Комендатури поліції Польщі. Крім цього, в рамках співробітництва країн Вишеградської групи (Польща, Чехія, Словакія, Угорщина) була створена група по боротьбі з фінансовими злочинами і корупцією (2000 р.).

У ФРН міжнародне співробітництво перебуває під егідою Федерального відомства кримінальної поліції МВС Німеччини. У Бельгії у складі міністерств внутрішніх справ та юстиції створені підрозділи, які займаються питаннями міжнародного співробітництва.

У країнах, які входять до Ліги арабських держав, питаннями координації діяльності поліцій цих країн щодо боротьби з організованою злочинністю займається Міжарабське бюро кримінальної поліції (Дамаск, Сірія).

Що стосується України, то безпосередня організація взаємодії у галузі боротьби з міжнародними злочинами покладається на Генеральну прокуратуру та МВС України.

На нашу думку, цікавим у практичному сенсі, є досвід окремих країн щодо включення у склад своїх дипломатичних та інших представництв за кордоном окремих поліцейських службовців (або відповідних підрозділів), до задач яких відноситься зібрання, аналіз та передача необхідної інформації, підготовка пропозицій щодо проведення спільних операцій та наступна координація дій з правоохоронними органами країни перебування та ін. За інформацією В.Зіміна та І.Зубова (станом на 1993 р.), ФБР США має своїх службовців більше, ніж у 20 країнах, Управління по забезпеченню законів про наркотики (ДЕА) - більше, ніж у 40, а Таємна служба майже у 50; Національна кримінальна розвідувальна служба Великобританії має свої філіали у 15 країнах, а співробітники Федерального управління кримінальної поліції Німеччини у 1996 р. працювали при 25 посольствах ФРН. Французька поліція у тому ж році мала підрозділи у 20 державах - США, Канаді, Колумбії, Голландії, Пакистані, Таїланді та ін. Діяльність таких представників здійснюється, як правило, на підставі двосторонніх угод [295,c.21-24]. Звичайно, що зараз кількість представництв є значно більшою.

Міжнародну боротьбу з корупційними проявами необхідно будувати на загальних для усіх держав-учасників принципах з метою її оптимізації. Треба зазначити, що майже всі основні міжнародні правові акти, що передбачають співробітництво і цій галузі, містять норми, які регламентують загальні засади такої діяльності. Проведений нами аналіз вказаних документів та деяких наукових публікацій дозволяє до специфічних принципів міжнародно-правової взаємодії віднести такі: добросовісне виконання зобов'язань у міжнародному праві; невтручання у внутрішні справи інших держав; повага прав людини та неухильне дотримання міжнародних стандартів щодо них; невідворотність покарання; захист прав своїх громадян за кордоном; укріплення довіри між органами, які беруть участь у взаємодії; рівноправність сторін.

Безпосередня міжнародна взаємодія у галузі боротьби з корупцією може здійснюватися у різних напрямах та в різних формах. Вона може бути неформальною чи формальною за своїм характером і двосторонньою чи багатосторонньою за своїми масштабами.