Таким чином, синтез реальної інформації, яка отримана у ході здійснення розслідування по конкретній кримінальній справі  (наприклад, відомості щодо зовнішніх характеристик злочинця, його одягу, прикрас, засобів маскування зовнішності) і узагальненої інформації, що зосереджена у довідкових таблицях, і є підґрунтям побудови розумових моделей злочинців.

         На особливу увагу заслуговує такий їх різновид, як моделювання соціально-психологічного портрету ("профілю") імовірного злочинця. Цей вид моделювання, на відміну від складання суб'єктивних рисованих портретів [62][13]) , є більш складним, комплексним, багатоплановим утворенням, процес побудови якого ґрунтується на певній змістовній гіпотезі, що має подвійну, змішану спрямованість: ретроспективну, якщо постає питання: хто міг вчинити вбивство, виходячи з обставин, механізму та особи жертви злочину, і перспективну, якщо йдеться про злочин, який може бути вчинено і  відносно якої жертви, виходячи з індивідуально-типологічних рис імовірного вбивці. 

 У свою чергу, програма розшуку злочинця, що зник з місця події, у своїй конструктивній частині може мати три аспекти. Перший пов'язаний із виявленням осіб, котрі схожі за своїми ознаками з тими, що відображені у вихідній моделі злочинця, та здійсненням їх перевірки на предмет причетності кожного з них до вчиненого злочину (шляхом перевірки алібі, вирішення ідентифікаційних завдань тощо). Другий аспект пов'язаний із вивченням оперативної обстановки у певному регіоні. При цьому не слід виключати можливість "виходу" на злочинця за рахунок виявлення і розкриття інших злочинних актів, що мали місце до і після вчинення злочину, котрий розслідується на певній території, до якої, як передбачається, може мати відношення особа, що встановлюється. Третій аспект програми передбачає необхідність  отримання додаткової інформації стосовно як обставин самого злочину, так і особи злочинця. Йдеться насамперед про відшукання тих джерел інформації, котрі на даному етапі розслідування ще не виявлені, але їх об'єктивна можливість випливає із узагальнених відомостей щодо злочину, обставин його вчинення (кримінальної ситуації), особи злочинця. Отримана таким чином інформація використовується для вдосконалення побудованих моделей та коректування програми пошуку злочинця.

         Особливе місце в реалізації цієї програми посідають питання визначення просторового розташування злочинця, тобто окреслення тих місць, де він може проживати або де він може вчинити новий злочин. Побудова саме такого роду моделей дозволяє максимально локалізувати напрямок розшуку злочинця, що зник  з місця події [77][14]). 

Як видається, для вирішення сформульованого завдання доцільно провести комплексне дослідження, що включає: 1) побудову моделей поведінки "домашніх", "місцевих" і "приїжджих" вбивць; 2) здійснення емпіричного тестування цих моделей і місць вчинення вбивств; 3) проведення аналізу і співвідношення гіпотетичного і емпіричного з метою визначення найбільш імовірних місць знаходження злочинців.  

Можливим відправним пунктом для побудови моделей імовірних районів знаходження злочинця є припущення про те, що обрання  ним місця вчинення задуманого злочину детерміноване низкою чинників, зокрема місцем його  проживання.  При цьому необхідно враховувати, що для потенційного злочинця головним чинником, який детермінує  процес обрання місця реалізації злочинного задуму, є особиста безпека.  Коли він приступає до вирішення подібного роду завдань, перед ним завжди виникає дилема: з одного боку, бути  впізнаним; з іншого  ¾ знати район, так званий радіус дій, відбитих у його свідомості у вигляді "уявної карти", де відображено розташування об'єктів з усіма деталями, маршрути спрямування і т. ін.  

Отже, особиста безпека і знання місцевості ¾ це найбільш істотні фактори, які треба вивчати і враховувати для висунення версій і розробки рекомендацій щодо визначення індивідуальної просторової поведінки вбивць. Зазначене є загальним припущенням, яке знаходить свою реалізацію у конкретних формах поведінки різних категорій злочинців. Так, для вбивць, що проживають разом з жертвою ( ми їх умовно позначили як "домашні"), головним є бажання відвести підозру, спрямувати слідство невірним шляхом, для чого ними можуть утворюватися різноманітні інсценування. "Місцеві" вбивці, виходячи з принципу особистої безпеки, скоріше за все обиратимуть місця своїх дій не біля своєї оселі, з тим щоб знизити ризик їх впізнання, однак і не дуже далеко від останньої.  Це визначає існування у розрахунках злочинців як мінімально, так і максимально можливої для них відстані місць вчинення злочинів від їх оселі при обранні таких місць. У проведеному нами емпіричному спостереженні мінімальна відстань проживання злочинця від місця вчинення ним вбивства становить  300 м і визначена як " домашній радіус", тобто прилягає до його оселі, а максимальна ¾ становить від 300 до 1500 м і  визначена як  "кримінальний радіус". Щодо дій "приїжджого" злочинця, то вони насамперед спрямовані на вивчення тієї місцевості, де намічається вчинити вбивство, оскільки, на відміну від попередніх категорій злочинців, саме цієї інформації йому бракує. Ці обставини необхідно враховувати при здійснені розшукових дій, звертаючи увагу на  те, що злочинці контактують з різними верствами населення тієї місцевості, яку обстежують і на території якої потім вчиняють вбивство, що надає можливість отримати стосовно цих контактів вельми цінні відомості.     

Рівень репрезентативності  висловлених припущень може бути перевірено за рахунок емпіричного тестування моделей індивідуальної просторової поведінки злочинців і місць вчинення вбивств, що відображені у кореляційній таблиці (табл.. 3.1.).

Якщо проаналізувати отримані статистичні показники, то можна дійти висновку про те, що, наприклад, майже половина вбивств у таких місцях, як "пожвавлене у межах населеного пункту", "господарські будівлі", "об'єкти відпочинку, торгівлі і харчування", "безлюдні місця", вчиняються злочинцями, що проживають у  кримінальному радіусі як найбільш сприятливому районі з точки зору особистої безпеки і знання місцевості. Другими за чисельністю можна визнати приїжджих (наприклад, 36% з них вчиняли вбивства у безлюдних місцях). Щодо побутових вбивств, де місцями вчинення злочину є насамперед квартира та індивідуальний будинок, то найбільші показники характерні для осіб, що спільно проживали з жертвою вбивства (46%), тоді як приїжджі становлять всього 9% і це передусім особи, що вчинили вбивства з корисливих мотивів.

Отже, кореляційна таблиця і ті показники, що відображені в ній, надають можливість у певних параметрах провести співвідношення між місцями вчинення вбивств і місцями проживання злочинців з метою не тільки здійснення тестування побудованої моделі, а й висунення конкретної слідчої версії щодо визначення найбільш імовірних місць знаходження злочинця. 

                   Статистичні показники співвідношення місць вчинення

                              вбивства та місць проживання злочинців   

Місце вчинення   вбивства

Всього

           Місця проживання злочинців

Спільне проживан-ня

За місцем вчинення

У кримінальному радіусі

Приїжджий

Пожвавлене місце у межах населеного пункту

  85

  9  (11%)

  25 (29%)

  41 (48%)

  10 (12%)

Господарські будівлі

  36

 10 (28%)

   6 (17%)

  15 (42%)

   5 (13%)

Місця відпочинку, торгівлі і харчування

  23

  1  (4%)

   9 (39%)

  10 (43%)

   3 (14%)

Безлюдні місця

  123 

  9  (7%)

  12 (10%)

  58 (47%)

  44 (36%)

Робочі місця, транспортні засоби та лікарні

  31

  3  (10%)

    4 (12%)

  12 (39%)

  12 (39%)

Квартира

 410

 187 (46 %)

  88 (21%)

  99 (24%)

  36 (9%)

Індивідуальний

    будинок  

 349

 141 (40%)

  86 (25%)

  93 (27%)

  29 (8%)

Інше житло

  43

    6 (14%)

  17 (40%)

  15 (35%)

   5 (11%)

     Всього

 1100

    366

   247

    343

     144

Ще більш ускладненою розумовою операцією слід вважати виявлення злочинця через утворення моделей імовірних місць вчинення ним нових злочинів. Для побудови моделей такого роду обов'язковою умовою є повторюваність у діях злочинця щодо жертв, способу, обставин (місця, часу, знарядь тощо).  Саме наявність цих залежностей, їх відносна сталість, з одного боку, підкреслює серійний характер вчинених вбивств, а з іншого ¾ слугує підставою для побудови прогностичних моделей щодо можливої нової жертви злочинного посягання, можливого місця і часу вчинення нового злочину, найбільш  імо-

вірного суб'єкта.