Розслідування злочинів по своїй суті є пізнавальним процесом, своєрідність якого полягає в тому, що воно здійснюється у формі доказування [113][3]). Складність завдань, що постають перед слідчим, потребує застосування різноманітних шляхів та засобів виконання розумових операцій. У вирішенні цих питань особливу роль  відіграють  такі  складники  діяльності  слідчого, як   алгоритмізація і творчий елемент.

         Аналіз зазначених категорій, насамперед з'ясування їх співвідношення та взаємодії, дозволяє дійти таких висновків.

По-перше, ці категорії мають різні джерела походження. Творчий, евристичний підхід базується на принципі індивідуалізації злочину і, як наслідок, ¾ індивідуалізації процесу його розкриття і розслідування, оскільки дійсно не існує двох однакових злочинів. Кожен злочин ¾ явище неповторне, тотожне тільки самому собі, а тому потребує застосування тільки йому притаманних шляхів, засобів і методів пізнання.  У той же час побудова алгоритмів здійснюється на підставі повторюваності явищ, наявності в них внутрішніх закономірностей, в основному змінюваності і сталості. Ось чому не тільки в техніці, а й у соціальних процесах і навіть у мисленні можливе алгоритмічне моделювання. У цьому плані слідча діяльність не є винятком, оскільки допускає можливість побудови алгоритмів поведінки слідчого щодо певних етапів і ситуацій розслідування.

        По-друге, розглядувані категорії мають і різну функціональну спрямованість. Творчий елемент є невід'ємним складником при вирішенні найбільш складних пізнавальних завдань, насамперед тих, що виникають у ситуаціях невизначеності,  наприклад,  щодо  висунення  версій,  оцінки  слідчих  ситуацій, прийняття тактичного рішення тощо. Алгоритми, у свою чергу, застосовуються при вирішенні менш складних завдань, тобто таких, які завжди або вирішуються однаково, або потребують відповідного способу вирішення з числа відомих типових і його адаптації стосовно конкретного випадку.  При цьому самі алгоритми виступають своєрідним акумулятором досвіду слідчого, підвищують ефективність його діяльності, перетворюють її на програмно-керовану й більш контрольовану, створюють відповідні умови щодо її автоматизації там, де це можливо і необхідно. Підґрунтям для розробки відповідних алгоритмів є  криміналістична характеристика окремих видів злочинів, загальні методи пошуку доказів і шляхи вирішення слідчих завдань, взаємна обумовленість слідчих ситуацій і системи слідчих дій (тактичних операцій) тощо.     

         Отже, застосування алгоритмізації у слідчий діяльності має дві головні сфери ¾ пізнавальну та управлінську. Перша пов'язана з вирішенням простих завдань, які піддаються алгоритмізації, тобто тих, що виникають в умовах повної інформаційної визначеності або розв'язуються на підставі типових варіантів; друга стосується процедури управління процесом розкриття та розслідування злочину, реалізації запланованих систем слідчих дій і тактичних операцій. Разом  з тим застосування цієї категорії у практиці дослідження такого соціально-правового явища, як злочин, повинно бути виваженим і науково обґрунтованим. У противному разі, як правильно зазначає В.М.Сущенко, "просте перенесення  термінів, що склалися в кібернетиці або математиці, призводить не до збагачення теорії і практики окремої науки (криміналістики. ¾ зауваження наше.¾ В.С.), а до схоластичного "онаучування" окремих висновків і положень"    [179] [4]).

         Що стосується процедури впровадження алгоритмів у слідчу діяльність, то, як видається, в цьому питанні спостерігається певна диспропорція між потребами практики і рівнем відповідних наукових розробок. Дійсно, судово-слідча і оперативно-розшукова практика відчуває нагальну потребу в розширенні наукових розробок щодо створення окремих алгоритмів дій та поведінки професійних учасників кримінального процесу в різноманітних ситуаціях, що складаються. Про це свідчать результати опитування як починаючих, так і досвідчених  слідчих. При цьому побоювання окремих фахівців стосовно приниження ролі творчого елемента за рахунок  впровадження алгоритмів вважаємо занадто перебільшеними, оскільки вміння використовувати з найбільшою ефективністю запропонований алгоритм і є  реалізацією творчих здібностей того чи іншого слідчого.  

          Треба зазначити, що у вирішенні цієї проблеми в останні роки намітилися певні зрушення. Йдеться насамперед по намір змінити напрямок наукових досліджень ¾ від "книжкових методик" до побудови алгоритмів дій слідчого, варіантів їх обрання залежно від слідчих ситуацій. Висловлені пропозиції, вважаємо, дають надію на це, оскільки вони запропоновані видатними вченими-криміналістами. Так, Р.С. Бєлкін критикуючи "книжкову методику",  стверджував, що рядовий слідчий, який не має відповідного професійного досвіду, в умовах дефіциту часу і екстремальної ситуації не в змозі відтворити у пам'яті десятки сторінок цієї методики як оперативного посібника до дій. Для цього йому потрібні тільки лаконічні, чіткі і ясні алгоритми. "Якби кожний автор нової теорії, монографії, ¾ писав він, ¾ завершував свою роботу набором алгоритмів дій із використанням запропонованих новацій, то їх впровадження набувало б реального підґрунтя" [24] [5]).

         Заслуговують на увагу і спроби деяких науковців розробити концептуальні основи застосування алгоритмів у судово-слідчий практиці [41] [6]) , а також побудувати конкретні алгоритми, наприклад, щодо розкриття і розслідування розкрадань у торговельних установах [73;74] [7]), здійснення окремих слідчих дій     [123] [8], прийняття рішення при розслідуванні окремих видів злочинів [124][9]  тощо. При цьому слід зауважити, що структура алгоритму, тобто наявність кількості відображених у ньому кроків здійснення дій, значною мірою залежить від сфери його застосування. Якщо це сфера пізнавальна або пов'язана   з організацією процесу розслідування в цілому, то й самі алгоритми подаються у схематичному вигляді і мають більш узагальнену структуру, оскільки передбачити всі ймовірні ситуації і запропонувати всі можливі варіанти їх розв'язання, звичайно, неможливо. Інша справа організація здійснення окремої слідчої дії, а в деяких випадках і проведення тактичної операції як комплексу дій та оперативно-розшукових заходів. У цій сфері  дійсно можуть бути розроблені більш деталізовані алгоритми, що включають максимально можливу кількість варіантів (кроків) здійснення дій. Саме ця обставина обумовлює їх цінність, тобто чим більше варіантів дій, чим детальніше вони розписані, тим вище якість самого алгоритму. Запропоновані висновки бажано враховувати як науковцям при розробці алгоритмів, так і практикам щодо очікування можливих результатів у цій царині дослідження.

         Принципи та ідеї алгоритмізації набувають особливого значення ще й тому, що виникає об'єктивна можливість їх реалізації засобами комп'ютерної техніки, оскільки на сьогодні практично кожний слідчий має в користуванні персональний комп'ютер. Зазначене обумовлює ще один напрямок спільних досліджень криміналістів і математиків-програмістів стосовно формалізації існуючих і створення нових алгоритмів, які б мали вигляд навчальної програми для слідчих [110;25;158][10]). Звернення до неї і могло б стати тим необхідним засобом оперативного одержання управляючої інформації, який реально сприятиме підвищенню рівня ефективності пізнавальної та організаційної діяльності слідчого.

Таким чином, творчий підхід і алгоритмізація як складові елементи діяльності слідчого не тільки не суперечать однин одному, а навпаки, доповнюють традиційні засоби новими розробками, створюючи тим самим необхідну інформаційну базу щодо оптимізації процесу розкриття і розслідування злочинів.

         Оптимістично розглядаючи можливість розбудови алгоритмів, не треба забувати й про ті фактори, що істотно ускладнюють вирішення цього завдання. Йдеться насамперед про неможливість повної формалізації діяльності слідчого, неоднорідність і неповторність конкретних ситуацій, що ускладнює їх узагальнення, неоднозначний характер інформації, що надходить до слідчого, складність прийомів та засобів, які застосовуються у ході розкриття та розслідування конкретного злочину тощо. Ось чому алгоритмам, що розробляються у криміналістиці, повинні бути притаманні такі риси, як гнучкість та багатоваріантність. Алгоритми саме такого роду можуть скласти добру  евристичну основу для розбудови версій, оптимальних планів розслідування та  реалізації рішень, що приймаються по конкретній кримінальній справі.

         Не менш важливе значення для побудови алгоритмів має формування відповідної інформаційної бази. При цьому зміст і обсяг інформації залежать від спрямованості алгоритмів. Так, якщо за мету ставиться розробка алгоритмів вирішення тактичних завдань розслідування, то у відповідному банку даних повинні бути зосереджені відомості щодо типових тактичних завдань розслідування та методів їх вирішення (насамперед системи слідчих дій і оперативно-розшукових заходів). У свою чергу розробка алгоритмів розкриття та розслідування конкретного виду (підвиду) злочину як більш ускладненої наукової абстракції потребує і застосування більш різноманітної інформації, де особливе місце посідає криміналістична характеристика з кореляційними залежностями між її елементами [10;186;178;192;38;199][11]). 

         Криміналістична характеристика, особливо якщо вона представлена у вигляді інформаційної моделі, може також бути корисною і для розробки більш локальних алгоритмів, наприклад, щодо виявлення та розшуку злочинців, котрі зникли з місця події. Як видається, вирішення цього завдання доцільно здійснювати  у два етапи: 1) розробка розумової моделі зазначених категорій осіб; 2) розробка програми їх розшуку.

Побудова розумової моделі злочинця, що встановлюється, здійснюється на підставі інформації, яка є у розпорядженні слідчого стосовно обставин вчинення конкретного злочину, а також узагальнених даних щодо осіб, які вчиняють злочинні діяння аналогічної категорії. Такі узагальнені дані, як зазначалося  вище, зосереджені у  довідкових таблицях, що формуються на підставі аналізу кореляційних залежностей між елементами криміналістичної характеристики. Нагадаємо, що йдеться про стать і вік злочинця, його характерологічні ознаки (наявність судимості, негативні чи позитивні риси), стосунки з жертвою, місця проживання та мотиви вчинення злочину. В ході побудови складної моделі особи злочинця слідчий має змогу звернутися до зазначених довідкових таблиць і скористатися інформацією стосовно окремих груп осіб, що вчиняли злочини, аналогічні тому, що знаходяться у його провадженні [53][12]).