Громадський порядок охороняється перш за все громадянами. Держава не в змозі забезпечити будь-яке громадське місце (вулицю, провулок, під'їзд будинку) нарядом міліції. Громадський порядок як соціальне благо встановлюється для громадян і охороняється органами виконавчої влади за допомогою громадян. На допомогу населення в справі охорони громадського порядку вказував ще в середині ХІХ століття відомий російський поліцеїст В.Н.Лєшков, який висловив думку, що попередження злочинів - справа громадян, а припинення - справа поліції: "Очевидно, что самое пресечение, эта исключительная деятельность полиции, совершается полицией не исключительно, но без содействия жителей, народа." [166. - с.30-31].

Таке сприяння по суті випливає з адміністративно-правового статусу громадянина в сфері громадського порядку і базується на його обов'язку разом з наглядово-контрольними органами виконавчої влади охороняти громадський порядок. Не зайвим буде сказати, що належність громадянина до держави, до сфери громадського порядку визначається законами самої держави. Відомий вислів Руссо, що людина народжується вільною, - красива фраза. Людина народжується юридично "прив'язаною" до певної держави, до певної общини (місто, село), до конкретної сім'ї. Ця прив'язаність зумовлює її правові відносини з іншими людьми, в тому числі адміністративно-правові в сфері охорони громадського порядку.

Адміністративно-правовий статус громадянина в сфері громадського порядку виражається в наступних його обов'язках і правах:

1) в обов'язку суворо дотримуватись встановлених правил поведінки в громадських місцях, тобто поважати права, свободи та інтереси інших громадян;

1. в праві на необхідну оборону, тобто на захист особистого здоров'я та гідності, а також державного або громадського порядку;
2. в обов'язку не допускати посягання на громадський порядок з боку інших осіб;
3. в праві просити допомоги в інших громадян у випадку загрози громадському порядку;
4. в праві просити допомоги у правоохоронних органів [84. - с.35-36].

Виконання громадянином встановлених правил поведінки в громадських місцях сприяє зміцненню громадського порядку, але разом з тим являє собою звичайну правомірну поведінку, не пов'язану з особливими фізичними і психічними зусиллями. Навпаки, припинення громадянином посягання на громадський порядок з боку інших осіб або захист його в стані необхідної оборони свідчить про його активну правомірну поведінку та ініціативній законній діяльності. Стаття 19 Кодексу України про адміністративні правопорушення прямо вказує, що не підлягає адміністративній відповідальності громадянин, який хоча і вчинив правопорушення передбачене Кодексом України про адміністративні правопорушення, але діяв в стані необхідної оборони, тобто при захисті державного або громадського порядку. За змістом цитованої статті, необхідна оборона передбачає активну протидію посяганню, що скоюється на громадський порядок. Тому громадянин має право на необхідну оборону незалежно від того, чи міг він ухилитися від нападу, чи втекти, чи звернутися за допомогою до правоохоронних органів. Не треба забувати, що такі дії часто пов'язані, в розумінні людини, з захистом гідності та честі. Ще Р.Ієрінг писав, що: "сопротивление личности неправу есть обязанность, долг; оно есть долг управомоченного к самому себе, ибо таково веление нравственного самосохранения; оно есть долг по отношению к обществу, ибо необходимо для осуществления права." [122. - с.49].

Важливу роль в охороні громадського порядку відіграє общинний фактор. При вивченні абстрактної моделі уявляється, що поза общиною проблема охорони громадського порядку буде зведена виключно до поліцейського примусу.

Громада - це територіальний колектив, який в організаційному відношенні ближче всього стоїть до кожного громадянина. Це - село, населений пункт, квартал міста чи декілька кварталів, вулиця з її жителями. Інакше кажучи, під громадою в широкому розумінні слова розуміється порівняно невелика територія з давно проживаючою на ній спільнотою людей, які знають один одного хоча б в обличчя. З початку 60-х років радянський словник зафіксував термін "мікрорайон", який позначив саме таку територію з її відносно постійними жителями. Така організація та відповідний общинний устрій укорінюється в природі людей, сприяють їх зближенню, тому що там, де люди однієї національності та віри живуть разом, виникають спільні матеріальні, культурні та духовні потреби. Дух і становище громади надають їй особливу стабільність і забезпечують міцний громадський порядок в її межах.

Необхідно зауважити, що вислови "община", "спілка", "громада", які були синонімами, стали в радянський час відчуженими радянській правосвідомості та нормативно-правовому словнику. Ідея общини як в науковій теорії, так особливо в практичному житті виявилась захороненою після Жовтневої революції 1917 року та урбанізації країни, які "зсунули" мільйони українських людей з насиджених місць і за сімдесят років комуністичного правління перетворили країну в розворушений мурашник.

Проте роль громади в житті держави універсальна, і це починають розуміти політичні діячі країни. Не випадково в наші дні общинний фактор визначає систему місцевого управління, тому що діяльність громади має адміністративне, релігійне, господарське і правоохоронне значення. Недарма один з пізніх слав'янофілів А.Г.Щербатов писав на початку ХХ століття: "общинное устройство должно удовлетворить всем нуждам населения и быть в зачаточном виде основанием для всех общих государственных управлений." [232. - с.23]. Під цим кутом зору громада являє собою базу для найбільш ефективного нагляду за громадським порядком в межах свої території та для попередження всіх можливих проступків і злочинів. Попереджувальна діяльність найважливіша функція громади, на яку в ХІХ столітті звернув увагу В.Н. Лєшков, а в другій половині ХХ століття - адміністративіст 60-90-х років А.П.Коренєв [165; 155].

Охорона громадського порядку в общині здійснюється шляхом нагляду за громадським порядком громадськими та адміністративними службами, а також стан громадського порядку в общині забезпечується регулярністю, яка спостерігається в житті громади.

Регулярність, яка спостерігається в житті громади, являє собою повсякденні, що повторюються із дня на день, зв'язки "по горизонталі" громадян, жителів общини, які знають один одного. Знання один одного випливає з проживання по сусідству, зустрічей на батьківських зборах в школі, відвідування будинку культури, торгівельних закладів, церкви. Крім того, членів громади мікрорайону можуть об'єднувати бібліотека, виборча дільниця, спортивна організація і т. п.

Таке общинне об'єднання сприяє виробленню в кожному жителеві особливого общинного духу, який в свою чергу породжує любовне ставлення до території проживання, зацікавленість в порядку на ній. Ексцеси в формі адміністративних правопорушень і злочинів в умовах общинного співжиття є рідкими в силу того, що така громада нагадує великий сімейний колектив або великий гуртожиток, у членів якого поступово виробляються стійкі особисті зв'язки. Міцність громадського порядку в громаді полягає в стійкості особистого складу, який проживає тривалий час на даній території. Кожний новий житель, який з'являється в громаді, потрапляє під спостереження всіх і кожного, деякий час розглядається як "чужак", "прибулець". Його вчинки підлягають суворій моральній оцінці з боку членів громади.

Безумовно, що общинний фактор не може не враховуватись органами виконавчої влади, які здійснюють охорону громадського порядку. Вже в 70-х роках деякі з вітчизняних адміністративістів дійшли висновку, який був зроблений поліцеїстом Лєшковим в другій половині ХІХ століття: справжня охорона громадського порядку здійснюється "внизу" в дрібній суспільно-територіальній або адміністративно-територіальній одиниці - в громаді, як висловлювався В.Н. Лєшков, в мікрорайоні, як говорив по-іншому але теж саме А.П. Коренєв. Останній писав в 1978 році: "В условиях современного города микрорайон - это не просто географическое понятие, характеризующее территориальную микроструктуру, но и определённое организационное единство, общность населения, связанного с данным участком городской территории как местом проживания и обладающего специфическими локальными интересами." [155. - с.29]. На підтвердження даних слів виступає сама історія. В античний час та в середні віки при феодалізмі життя людей в основному протікало в селах та невеликих містах, де всі добре знали одне одного і де проблема громадського порядку в контексті захисту життя, здоров'я, власності та честі не була актуальною. Сільська та міська громади своїми силами виконували функції поліції. Так громада уважно спостерігала за всіма прибулими та тими своїми членами, які були схильні до скоєння правопорушень та різноманітних ексцесів. До тих, хто переступав закони і порушував громадський порядок, суспільство ставилось досить суворо  та піддавало жорсткій кримінальній репресії.

Повертаючись до вислову А.П. Коренєва, слід сказати, що саме на ці локальні інтереси повинні спиратися відповідні місцеві наглядові служби та громадські працівники, з яких на перше місце в плані охорони громадського порядку необхідно поставити дільничних інспекторів міліції та громадські пункти охорони порядку, органи громадської самодіяльності, службу двірників, комендантів будинків.

Метою органів громадського самоврядування є спільне вирішення різноманітних соціальних проблем, що виникають у громадян за місцем проживання, в тому числі проблему охорони громадського порядку.

Скажімо, щодо роботи двірника, який обслуговує групу будинків, то на нього повинно покладатись як санітарно-господарське обслуговування, так і забезпечення громадського порядку на відповідній території. Доцільно службу двірників підпорядкувати як домоуправлінням, так і забезпечити корелятивність з міськрайорганам внутрішніх справ по лінії їх постійних контактів з дільничним інспектором. Крім того, робота цієї служби може координуватись органами санітарно-епідеміологічного нагляду. Важливу роль в охороні громадського порядку в общині, мікрорайоні може відіграти служба комендантів будинків та охорона під'їздів будинків черговими консьєржами. Така служба поки що не отримала нормативно-правового обґрунтування, але намітились значні тенденції в організації таких служб на громадських основах в багатьох будинках великих міст України. Така служба при її відповідній організації та координуванні зверху, співробітництві з органом громадської самодіяльності, могла б багато зробити в забезпеченні громадського порядку і чистоти в під'їздах будинків та на маршових сходах, в справі збереженості кореспонденції в поштових скриньках.

Сучасна Україна слабка в сфері охорони громадського порядку ще й тому, що українське населення (на відміну від західноєвропейського) погано організоване в місцях проживання або, висловлюючись на управлінській мові, погано структуроване. Тому необхідно шляхом створення громад-мікрорайонів розвивати в населенні "спільність дії" [232. - с.11]. З такої громади-мікрорайону повинні розпочинатися місцеве самоуправління та охорона громадського порядку спеціальними органами виконавчої влади.

Таким чином, ми бачимо, що діяльність громади має адміністративне, релігійне, господарське і правоохоронне значення. І хоча, як вже зазначалося вище, українське населення слабо організоване в місцях проживання (особливо у містах), проте деякі елементи діяльності громади суттєво впливають на стан громадського порядку. До таких елементів, виходячи із проведеного дослідження, можна віднести: