За злою іронією та через лицемірство перших комуністичних правителів поняття "поліція" стало одіозним в Радянській державі, самій поліцейській з усіх поліцейських держав світу. Революціонери, які прийшли до влади в жовтні 1917 року та поступово пристосовувалися до значної частини термінів, що позначали різні сторони старого державного устрою, таких як "прокуратура", "міністерство", "генералітет" та ін., не могли змиритися зі словом з семи літер, тому що воно втілювало силу, яка протягом декількох десятиріч намагалася приборкати та знищити їх, а це більшовики, які вважали прийнятними репресивні заходи тільки стосовно інших, але не до себе, не могли ніколи забути. Тим часом, термін "поліція" історично, філологічно та юридично апробований і має ряд безсумнівних позитивних якостей. Апарат, на обов'язки якого лягає головний тягар по охороні громадського порядку і правопорядку у всіх державах, являє собою універсальний інструмент примусу і в більшості країн називається "поліцією". Саме цей апарат в першу чергу охороняє громадський порядок, громадську безпеку, життя, здоров'я та майно громадян. З іншого боку, термін "поліція" є широким і компактним, таким, що об'єднує в одну систему всі наглядово-контрольні органи, які застосовують адміністративний примус та адміністративну юрисдикцію з метою охорони громадського порядку, тобто здійснюють поліцейську діяльність. І нарешті, термін "поліція" досить чітко відмежовує поліцейську діяльність від управлінської. Поліцейська діяльність має за мету охорону всіх форм громадського порядку та спрямована, в першу чергу, проти ексцесів в громадських місцях.

Адміністративні правопорушення та злочини, що скоюються в громадських місцях, вносять в громадський порядок дезорганізуючий вплив, "малі безпорядки" [78. - с.50] вибивають нерідко зі звичайної колії великі маси людей, вносять плутанину та неорганізованість в життя сотень і тисяч людей, спричиняють труднощі в роботі установ і підприємств, а в окремих випадках створюють кризові та навіть революційні ситуації в країні. Так, спровоковані влітку 1978 року в великих кінотеатрах Ірану пожежі з сотнями і тисячами загиблих людей, призвели до масових безпорядків в громадських місцях і сприяли виникненню глибокої кризи режиму шаха Реза Пехлеви, який закінчився перемогою ісламських фундаменталістів. Поліцейська діяльність держави з'явилась з необхідності постійно охороняти громадський порядок. Про цей порядок держава зобов'язана постійно турбуватися під страхом втрати свого авторитету в очах населення і, навіть, під загрозою власної ліквідації. "Общество нуждается прежде всего в безопасности, зная о том, что прочие его цели не могут быть достигнуты, пока эта первая, необходимая цель не будет осуществлена" [184. - с.5-6], - писав відомий поліцеїст А.С.Окольський.

Поліцейська діяльність як наглядово-примусова діяльність по наведенню порядку в громадських місцях - необхідний атрибут держави. На цю рису держави вказували і поліцеїсти ХVІІІ-ХІХ століть, і адміністративісти ХХ століття. "В настоящее время мы понимаем не только в России, но и в Германии, под полицейской деятельностью не административную деятельность вообще, а  только определённый вид, определённый род государственной деятельности, деятельность, направленную на поддержание безопасности и порядка, связанную с применением принудительной власти." [90. - с.20]. Аналогічним чином розглядає це питання і сучасний французький адміністративіст Ж.Ведель, який вважає, що поліцейська діяльність - це адміністративна діяльність по застосуванню заходів примусу до окремих громадян для підтримання громадського порядку [80. - с.468]. Під цим кутом зору, будь-яка держава, християнська та ісламська, правова і тоталітарна, якщо вона серйозно виконує свій обов'язок по охороні громадського порядку, виступає як наглядово-примусова організація, як Policeistaat, яка зобов'язана через поліцейські органи виконавчої влади захищати суспільство в цілому і кожного громадянина окремо від хуліганів, грабіжників, насильників та інших правопорушників.

В цілому, поліцейська діяльність на Україні, ким би вона не здійснювалась - міліцією громадської безпеки, пожежним наглядом, санітарно-епідеміологічним наглядом чи іншими наглядовими службами, - складається з трьох частин:

1. наглядової діяльності за піднаглядними об'єктами;
2. вживання заходів прямого адміністративного примусу з метою попередження та припинення протиправного діяння;
3. здійснення адміністративної юрисдикції("поліцейського суду") [128. - с.11].

Адміністративний нагляд - найстародавніший спосіб поліцейської діяльності. "Благочиние состоит в надзоре за гражданским порядком" [190. - с.56], - писав видатний російський поліцеїст середини ХІХ століття І.В.Платонов.

Сучасна юридична наука виділяє два види адміністративного нагляду - загальний та спеціальний. В розглядаємому аспекті нас цікавить загальний адміністративний нагляд.

Адміністративний нагляд - це вузькоспеціалізоване спостереження компетентних органів виконавчої влади (міліція, санепідемнагляд і т.п.) за порядком в громадських місцях і за діяльністю посадових осіб адміністративних відомств.

В сучасній юридичній літературі прийнято вважати, що адміністративний нагляд - це систематичне спостереження за точним і неухильним додержанням посадовими особами та громадянами правил і застосування норм, що охороняють життя, здоров'я, права та свободи громадян, регулюють громадський порядок і громадську безпеку з метою попередження, припинення порушень цих правил, виявлення порушників та притягнення їх до адміністративної чи кримінальної відповідальності, застосування до них заходів громадського впливу [49. - с.124].

Адміністративний нагляд є поліцейським наглядом за своєю природою та здійснюється шляхом спостереження, виявлення, ознайомлення, перегляду, відвідування, порівняння та іншими шляхами. Так, огляд, що полягає в перевірці ручної поклажі, багажу, а також в перевірці пасажирів цивільних повітряних суден внутрішніх і міжнародних ліній, який здійснюють посадові особи цивільної авіації, міліція, митні установи та службовці прикордонних військ, є типовим заходом. Невипадково органи податкового нагляду, створені на Україні на початку 90-х років, були названі в нормативних актах про них "податковою поліцією": такий законодавчий крок більш точно окреслював повноваження даного органу на застосування примусових заходів і одночасно поновлював в правах термін "поліція".

Адміністративний нагляд здійснюється різними органами виконавчої влади, але саме суттєве місце він займає в діяльності органів внутрішніх справ. Г.А.Туманов справедливо вбачає в адміністративному нагляді за громадським порядком основне завдання органів внутрішніх справ [222. - с.47].

Адміністративний нагляд являє собою специфічний вид державного управління з наступними характерними рисами:

1. У стосунках, що складаються між наглядово-контрольним (поліцейським) органом і піднаглядним об'єктом, відсутній субординаційно-службовий елемент. Це спостереження за непідлеглим по службовій лінії громадянином (установою) та застосування до нього, в передбачених законом випадках, заходів адміністративного примусу. Такі стосунки не можна назвати вертикальними в точному значенні цього слова, це скоріше за все - діагональні стосунки.
2. Поліцейські органи реалізують тільки одну з функцій державного управління - наглядово-контрольну. Причому, поліцейський нагляд являє собою невключене спостереження, при якому спостерігаючий суб'єкт знаходиться поза його службових відносин. Поліцейський орган зі сторони спостерігає процеси, що відбуваються, реєструючи зовнішні прояви діяльності об'єкта. Поліцейський нагляд - це не контроль в державному управлінні, тому що в ньому відсутні елементи поспішного впливу на об'єкт, за яким здійснюється спостереження. Право органа впливати виникає тоді, коли об'єкт спостереження порушує правові норми, або своїми діями створює небезпечну для громадського порядку ситуацію.
3. На відміну від контрольних структур, функціонуючих в системі державного управління, поліцейські органи розповсюджують своє спостереження (нагляд) не тільки на діяльність міністерств, відомств, установ та організацій, але й на громадян як суб'єктів правовідносин в сфері громадського порядку.

Найбільш розповсюдженими методами адміністративної діяльності органів внутрішніх справ є здійснення адміністративного нагляду та вжиття заходів адміністративного примусу. Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року конкретно передбачає обов'язок міліції здійснювати у встановленому порядку нагляд за виконанням посадовими особами і громадянами рішень органів державної влади та державного управління з питань охорони громадського порядку, а також право накладати штрафи і вживати інших заходів адміністративного впливу у відповідності до діючого законодавства.

Соціальне життя немислиме без чіткої регламентації відповідними нормами, в інтересах всіх громадян, діяльності та поведінки людей в суспільних відносинах, що склалися у сфері громадського порядку. Проте одного видання та існування таких соціальних норм недостатньо. Необхідно забезпечити виконання у встановленому порядку вимог і розпоряджень, що містяться в них. З цією метою держава встановлює відповідні правові форми і методи реалізації соціальних норм. Однією з таких правових норм і є установлений державою адміністративний нагляд. Такий нагляд - один з основних способів вираження управлінської діяльності міліції в сфері забезпечення громадського порядку.

Адміністративний нагляд міліції - це систематичне спостереження за точним виконанням посадовими особами і громадянами правил, які регулюють суспільні відносини в сфері громадського порядку, з метою попередження їх порушення, виявлення і притягнення порушників до відповідальності чи вжиття до них заходів громадського впливу. Встановлені діючим законодавством багаточисленні норми і правила, за дотриманням яких міліція здійснює адміністративний нагляд, можна класифікувати за видами адміністративної діяльності та конкретними суб'єктами: