По-перше, в контексті висловлених Г.І.Петровим адміністративно-правових положень його ідея наявності відносин між громадянами в адміністративному праві виглядала не просто суперечною, на що справедливо вказував Ю.М.Козлов [143. - с.82-83]. В деяких своїх роботах Г.І.Петров постійно стверджував, що специфіка адміністративно-правових норм проявляється в регулюванні громадських відносин, що складаються виключно в сфері державного управління. В інших роботах він висловлював діаметрично протилежні думки, стверджуючи, що багато норм адміністративного права регулюють суспільні відносини, сторонами яких є громадяни, тобто відносини, що знаходяться поза сферою державного управління [188. - с.56,82]. Цю правильну тезу Г.І.Петрова досить виразно представив А.П.Коренєв, коли писав: "Подобно тому, как складываются гражданско-правовые отношения между гражданами по их инициативе, а органы суда лишь защищают гражданские права, могут по инициативе граждан возникать администартивно-правовые отношения без вмешательства органов государства. Последние могут участвовать в этих отношениях лишь как органы, гарантирующие реализацию гражданами их взаимных прав и обязанностей" [154. - с.16]. Підкреслення того, що адміністративно-правові відносини мають державно-управлінську природу і паралельно прагнення уникнути необхідності бачити в адміністративно-правових відносинах "відношення влади і підлеглості", можна пояснити тим, що представники ленінградської школи адміністративістів розуміли вузькість управлінських рамок для широкої адміністративно-правової дійсності, але не знайшли мужності вказати на відмічені ними нові адміністративно-правові (поліцейські) реалії, які охоплюються поняттям "сфера громадського порядку".

По-друге, слабкість позиції Г.І.Петрова зумовлювалась, на нашу думку, тим, що він ігнорував у своїх дослідженнях інститут громадянства, з якого проростає ідея адміністративно-правових відносин між громадянами. Громадянин може розглядатися з двох сторін, під двома кутами зору. З одного боку, і перш за все, він особистість, людина, автономна істота, нічим не зобов'язана іншій, точно такій же людині. З іншого боку, вона є громадянином і по одному цьому юридично, політично та духовно пов'язана з державою, на території якої проживає, а через державу - з іншими людьми, постійно і повсюди оточуючими її. Доречі, Закон України "Про громадянство" від 18 січня 2001 року в статті першій, формуючи поняття громадянства, вказує, що це є стійкий правовий зв'язок людини з державою, що виражається в сукупності їх взаємних прав і обов'язків [2]. Такий зв'язок держави та громадянина пов'язує корелятивністю  громадян.

Всі великі політичні мислителі від Арістотеля до А.І.Ільїна вважали, що держава є певна політична, правова і духовна община, яка пов'язує всіх між собою, кожний має потребу в усіх останніх і всі мають потребу в кожному. Від кожного громадянина йде правовий зв'язок ставлення до кожного іншого і, крім того, зв'язок ставлення до нашого спільного надбання. А.І.Ільїн, відзначаючи правовий зв'язок між людьми, підкреслював: "ми пов'язані корелятивністю" [123. - с.233].

Недаремно А.І.Елістратов, який сам був державознавцем, висунув поняття активного громадянства. "Публично правовая идея гражданина остаётся неосуществлённой во всей своей полноте там, где нет активного гражданства, где индивид не может проявлять деятельного участия в публичных функциях, выполнение которых почитается обязательным" [234. - с.87]. В праві захищати публічний порядок і діяти в цьому відношенні активно А.І.Елістратов бачив одну з ознак при характеристиці поняття громадянина. При цьому він спирався на визначення держави А.В.Дайсі, який вважав, що англійський закон зобов'язує англійця при кожному порушенні громадського порядку виступати в якості представника держави вживати необхідних заходів для попередження та припинення правопорушень, але не більше. Англійський громадянин має право та зобов'язаний зробити зауваження хулігану, припинити його протиправні дії, але не має права відвести його до поліцейської дільниці [103. - с.357].

Таким чином, Закон України "Про громадянство" породжує загальнорегулятивні, державно-правові відносини між громадянами, які утворюють ту основу, на якій потім складаються багаточисленні та різноманітні конкретні адміністративно-правові відносини між даними суб'єктами, в тому числі поліцейські. Своєрідність цих правовідносин полягає в тому, що як і в усіх інших правовідносинах, які урегульовані нормами права, одна з його сторін володіє правом вимагати від іншої сторони, якщо остання порушує норми права, поведінки, передбаченої адміністративно-правовою нормою. Молодий громадянин звільняє місце для інваліда не в силу укорінених в його свідомості моральних правил, як стверджують противники концепції адміністративно-правових відносин між громадянами, а в силу покладеного на нього обов'язку та вимоги іншої сторони звільнити місце. На думку В.І.Новосьолова, це "квазивластные отношения, в которых один гражданин в силу предписаний правовых норм имеет право предъявлять обязательные для исполнения требования другому гражданину, а последний данные требования обязан исполнять" [181. - с.29]. Такі відносини не є державно-управлінськими, тому що жодна зі сторін не наділена державно-владними повноваженнями по відношенню до іншої. Це поліцейські правовідносини, що складаються між двома громадянами. Тільки у випадку порушення однією стороною вказівок правових норм, регулюючих громадський порядок, інша сторона отримує право вимагати припинення протиправної поведінки.

В наш час, коли суспільство переживає глибоку моральну кризу, реальність такого правовідношення є очевидною. Необхідно зазначити, що в країнах з добре продуманим і охороняємим громадським порядком (древні Афіни, древній Рим, Англія) адміністративно-правовий характер відносин між громадянами визнавався непорушним елементом державного устрою. Теорія, яка заперечує такий характер, сприяє вихованню "уявних громадян" (термін І.А.Ільїна) з їх егоїстичною премудрістю: кожен за себе, один Бог - за всіх.

Таким чином, вищевикладене свідчить про реальне існування суспільних відносин, які виникають в сфері громадського порядку як між громадянами так і між громадянами та державою. Поліцейське законодавство фактично існує з моменту виникнення та розвитку апарату держави, який був покликаний захищати державний устрій та здійснювати охорону громадського порядку в середині держави. На певному історичному етапі розвитку держави поліцейське право існувало легально в системі права, потім галузь поліцейського права було замінено галуззю адміністративного права. Проте на сучасному етапі побудови держави та розвитку національної системи права, адміністративне право не відповідає вимогам, які ставляться до регулювання поліцейських суспільних відносин. Реалії сьогодення вимагають створення підгалузі адміністративного права -  поліцейського права.

Положення викладені у даному розділі дають змогу зробити наступні висновки:

1. Проблема охорони громадського порядку почала виникати з утворенням великих міст і з виникненням цієї проблеми саме для її вирішення створювались апарати поліції.
2. Управлінські відносини є одним з перших елементів структури суспільства, а соціальне управління, в свою чергу, не може бути відокремлене від соціального (громадського) порядку, на створення якого воно спрямоване. Таким чином, забезпечення громадського порядку вимагає не лише охорони, а й управління, тому адміністративне право регулює суспільні відносини у двох сферах соціальної дійсності: управлінській та поліцейській. Тобто адміністративне право регламентує певні галузі державної діяльності та упорядковує відносини, які витікають із цієї діяльності.
3. Найпоширенішими суб'єктами адміністративно-правових відносин виступають виконавча влада в особі державного службовця, з одного боку, та громадянин - з іншого. І в сфері охорони громадського порядку виконавча влада створює керуючий вплив на громадянина шляхом спостереження, нагляду та контролю за його поведінкою.
4. Зміцненню громадського порядку сприяє правомірна поведінка громадянина, тобто виконання ним встановлених правил поведінки в громадських місцях.
5. Завдання громади в сфері охорони громадського порядку профілактичне. Чим стабільніша громада і чим тісніші зв'язки між членами громади, тим стабільніший громадський порядок в даній громаді.
6. Діяльність громади має адміністративне, релігійне, господарське і правоохоронне значення. І хоча, як вже зазначалося вище, українське населення погано слабо організоване в місцях проживання (особливо у містах), проте деякі елементи діяльності громади суттєво впливають на стан громадського порядку. До таких елементів, виходячи із проведеного дослідження, можна віднести: по-перше, діяльність громадських формувань по охороні громадського порядку, по-друге, організація діяльності комендантів будинків та консьєржів у під'їздах будинків, а також постійна співпраця комендантів будинків, консьєржів та двірників з дільничними інспекторами міліції.
7. Громадський порядок - важлива сфера державного регулювання, тому в державі створюються спеціальні органи, на які покладається обов'язок по охороні громадського порядку. Крім того всі державні органи, виконуючи свої обов'язки, певним чином здійснюють охорону громадського порядку, і діяльність кожного органу регламентована певним чином окремими нормативним актами. Тобто відсутній єдиний нормативний акт, який би регулював відносини в сфері охорони громадського порядку. Також необхідно зазначити, що в законодавстві досліджуваних країн існують нормативні акти, які чітко регламентують поняття громадського порядку, громадського місця, визначають функції та обов'язки державних органів по охороні громадського порядку, що на відміну від України сприяє ефективному забезпеченню громадського порядку. Тобто, вбачається необхідність єдиного законодавчого акту, який би регламентував громадський порядок та узгоджував між собою всі інші нормативні акти поліцейського характеру.
8. Адміністративна діяльність поліції США, Великобританії, Канади та Франції займає більше половини робочого часу поліцейських, а також можна стверджувати, що діяльність по охороні громадського порядку є домінуючим завданням поліції і кожен поліцейський, не залежно від займаної посади та звання, зобов'язаний забезпечувати громадський порядок.
9.  Поняття громадського порядку виділяють вчені та законодавці в усіх країнах, що досліджувались, проте називається він по різному і має певні відмінності у змісті, що вкладається в ці поняття. У Великобританії та Канаді - це королівський порядок, який по суті є державним порядком, тобто громадський порядок у широкому розумінні. У США - це публічний порядок, який складає порядок у місцях загального користування, тобто є по суті громадський порядок у вузькому розумінні. У Франції - це спокій або добрий порядок, тобто стан справ у суспільстві, який служить попередженню та усуненню деяких обставин, які виходять за межі звичайних нормативних незручностей життя в суспільстві, наприклад, непомірний гамір, перешкоди при пересуванні, загрози нападу з боку осіб, які знаходяться в нетверезому стані, загрози спричинення тілесних ушкоджень та т.ін.
10. Можна також зазначити, що в США впроваджується нова досить ефективна форма охорони громадського порядку - комунальне поліціювання, яка спрямована на залучення населення до профілактичної діяльності поліції і сприяє підвищенню авторитету поліції. Певним чином програма комунального поліціювання виступає аналогом програми розробленої українськими науковцями "Народ і міліція - партнери".
11. Термін "поліція" пропонується вживатися у двох значеннях:

по-перше, поліція - це державний апарат, на обов'язки якого лягає основний тягар по охороні громадського порядку та правопорядку, являє собою універсальний апарат примусу і в більшості країн називається поліцією;