2) всі справи, навіть ті, які не перевищували вказані суми, якщо сторони за взаємною згодою побажають їх припинення у суді.

Як виняток, у деяких вексельних і конкурсних справах, де сума позову була меншою вищеназваних, апеляційні скарги допускались.

Зупинимося на підвідомчості справ Одеському комерційному суду. Територіально юрисдикція Одеського комерційного суду охоплювала місто Одесу і Одеський повіт. Підсудними суду були не тільки постійні мешканці, а й ті, хто тимчасово перебував у цьому районі, а також іноземні купці, якщо у договорі з ними було обумовлено на випадок виникнення спору розгляд його Одеським комерційним судом.

Підвідомчі Одеському комерційному суду справи умовно можна розбити на дві головні категорії: а) судові справи і б) справи позасудові. До перших відносились:

1) спори і позови, що витікали з торгових дій, як-то: а) справи, які виникали в результаті проведення торгових операцій при будівництві, купівлі, ремонту, наймі кораблів і купецьких суден і їх відправленні б) справи комісійні, експедиційні і маклерські, вексельні і банкірські і, також, в) справи за позовами до цехових організацій в характерних торгівлі обігах.

2) спори і позови, що виникали з торгових договорів і зобов'язань, тобто виникали безпосередньо з торгових правовідносин, хоча і стояли поза системою торгових дій, але підпорядковувались комерційному суду чисто з практичних міркувань, за їх тісний і нерозривний зв'язок з торгівлею: а) справи з позовів до осіб, які безпосередньо займалися торгівлею; б) справи з спорів і позовів, що виникали поміж товаришами торгових домів, співучасниками будівництва, купівлі, ремонту і фрахті кораблів і купецьких суден; між господарями тих і інших і корабельниками; між корабельниками і корабельними служителями; в) справи з морського страхування, аварії, бодмерії і корабельної аварії, а також з позовів в цехових і інших, характерних торгівлі зобов'язаннях; сюди ж, на підставі Особливого положення для Одеського комерційного суду 1835 року, відносились також справи, що виникали з договорів найму магазинів, амбарів і інших приміщень, призначених для хлібо-експортної торгівлі.

До позасудових справ відносились: а) справи про торгову неспроможність; б) справи про створення адміністрації і про продовження діяльності торгового підприємства після смерті власника, а також, у зв'язку з ліквідацією у 1869 році міської поліції; в) справи з незаперечно опротестованих векселів (стягнення за якими проводилося раніше міською поліцією). Такі позови спочатку приймались без врахування розмірів вексельної суми, а з введенням у 1891 році спрощеного порядку судочинства, — лише на сумму понад 500 руб., за винятком позовів, висунутих казенними установами. Таким було коло справ, підвідомчих комерційному суду на той час.

Слід відзначити, що компетенція комерційного суду значно обмежувалася у порівнянні з його дореформеними можливостями, коли він був мало не єдиною правильно організованою судовою установою.

Так, по-перше, за Уставом 1808 року, до компетенції Одеського комерційного суду були віднесені і справи сирітських судів, як-то: обрання опікунів і попечителів для малолітніх сиріт, вдів і всіх тих, хто у відповідності з законом позбавлений права розпорядження своїм майном, а також і нагляд за їх діяльністю.

По-друге, до введення у 1869 році в Одеському судовому окрузі Положення про нотаріальну частину, комерційний суд вів також: справи про видачу купчих на продаж маєтків і оціночних свідоцтв на доми і інші будівлі; складання заставних, поступок тощо; введення у володіння, а у випадку невикуплення, — продаж з публічних торгів і затвердження актів, здійснених маклерами на кораблі та інші морехідні судна.

По-третє, у зв'язку з відсутністю в Одесі на той час спеціальних установ для нагляду за правильним і законним здійсненням торгових угод на комерційний суд був покладений контроль за діями офіційних торгових агентів; при цьому, суду надавалося право накладати на них дисциплінарні стягнення у вигляді догани і пені, і навіть, відсторонення від посади. З 1894 року торгові агенти були підпорядковані нагляду Одеського біржового комітету.

Деякий час при Одеському комерційному суді існувала Комісія нейтрального мореплавання для ревізії всіх іноземних кораблів, що заходили до Одеського порту. Ця Комісія була створена за наказом Олександра I від 18 червня 1809 року і проіснувала чотири роки до закінчення англо-шведської війни.

Кількісний склад Одеського комерційного суду залишався незмінним до запровадження у 1877 році особливого вексельного відділення. До штатного розпису суду входив голова і чотири члени. З них, у перші роки існування суду, голова і два члени призначались безпосередньо центральною владою, а інші два — затверджувались градоначальником з чотирьох кандидатів, обраних купецтвом .

Проте, незабаром з'ясувалось, що члени суду, які призначались урядом не володіли достатніми знаннями в галузі комерції і мореплавства. Ось чому, з 1827 року, відповідно до подання тодішнього управляючого Новоросійською губернією і Бессарабією графа М.С. Воронцова, був значно посилений склад суддів-купців, обранням всього складу суду, за винятком голови і старшого члена, з середовища місцевого купецтва. Згодом виборні засади суду були поширені на весь склад суду, в тому числі і на його головую.

Кандидати на всі вказані посади спочатку обирались купецтвом у міській думі, під наглядом існуючого тоді відділення комерційної ради. То були загальні збори купців 1-ої і 2-ої гільдії, ,к гражданскому обществу принадлежащих, из иногородних гостей тех же гильдии и из иностранных гостей, в Одессе записанных,, тобто, місцевих і іногородніх купців і іноземців, записаних у гільдії. Але згодом, у зв'язку з прискоренням темпів торгівлі в Одесі, кількість останніх збільшилась наскільки, що існуючий порядок обрання став неможливим за відсутністю приміщення, де могли б зібратись усі купці. Це послужило приводом для порушення Одеським відділенням комерційної ради у 1864 році питання про зміну порядку виборів комерційного суду.

У відповідності з указом Правительствуючого Сенату від 11 серпня 1865 року, вибори здійснювали ,особо выборные купеческого сословия,, з приєднанням до них уповноважених з іноземців, які здійснювали торгові операції в Одесі. З обраних зборами кандидатів, за поданням міністра юстиції імператорським указом Правительствуючому Сенату призначався голова і старший член суду, спочатку безстроково, а з 1851 року — на чотири роки. Особи, обрані на посади членів суду від купецтва, затверджувались генерал-губернатором, або ж градоначальником на дворічний термін. Після завершення цього терміну купецтву надавалося право або входити до владних структур з клопотанням про продовження терміну виконання обов'язків членів суду, або приступати до виборів нових кандидатур.

Відносно ж критеріїв, яким повинні були відповідати кандидати на посади голови та членів суду, то в цьому відношенні до 1862 року існувала лише одна вимога: кандидатом на посаду голів і міг бути чиновник не нижче VII класу, на посаду старшого члена — не нижче VIII; кандидатами в члени суду від купецтва — особи, які належали до 1-ої гільдії.

Звичайно, виборність була ознакою демократичності комерційного суду, але в той же час, такий порядок формування суду приводив до того, що часто його очолювали особи без відповідної юридичної освіти і практичного досвіду.

Становище покращилось з виданням Указу від 26 березня 1862 року, згідно з яким до зайняття посади голови і старшого члену суду допускались лише особи, які мали вищу юридичну освіту, два роки стажу роботи в судах, або в сукупності в судах і управлінні комерційними справами, не нижче секретарів Палати кримінального і цивільного суду або діловодів Департаментів митних зборів, торгівлі і мануфактури, а з тих, хто мав незакінчену вищу освіту, лише в тому випадку, якщо кандидати прослужили на тих же посадах не менше шести років. В кандидати на посаду старшого члена — якщо, на тих же умовах, ці особи прослужили не менше половини строків, необхідних для зайняття посади голови комерційного суду.

Проведені зміни сприяли підвищенню авторитету і професійного рівня особистого складу суду . Відтепер, комерційний суд стали очолювати виключно особи з відповідною теоретичною і практичною підготовкою, а отже здатні фактично керувати представниками від купецтва під час проведення судових засідань і взагалі, давати законний напрямок усьому діловодству, у чому, за думкою законодавця, і має заключатись діяльність державних чиновників у комерційному суді. Інші члени суду також користувались усіма правами і перевагами державної служби, з тією тільки різницею, що члени з державних чиновників отримували платню від держави, а члени з купців виконували свої обов'язки безкоштовно. Слід відзначити, що їм, на підставі положення Комітету міністрів від 24 листопада 1834 року, надавалося право носити мундири с позначкою VIII класу.

Рішенням Державної ради при Одеському комерційному суді 1 травня 1877 року було відкрите Особливе вексельне відділення, що привело до кількісних змін у складі суду. Для розгляду підвідомчих цьому відділенню справ міністерством юстиції призначалися три чиновники з правами членів суду, з званням: один товариш голови, а два інші — членів від уряду, при цьому, виборні засади на них не розповсюджувалися.

На перших порах, члени цього відділення не приймали участі у розгляді справ, які вирішувалися у загальному порядку, не зважаючи на те, що безспірні стягнення, які складали предмет обговорення Особливого вексельного відділення, не були складними і їх було не так вже й багато (в середньому, біля 1200 справ).У той же час, судове відділення, не зважаючи на малочисельність складу (якщо не враховувати членів суду від купців, діяльність яких обмежувалася у більшості випадків лише формальною участю у засіданнях), розглядало досить складні справи, такі, наприклад, як конкурсні і морські.

На нерівномірність у розподілу обов'язків між членами обох відділень звернув увагу голова комерційного суду П.М. Кіч. Бажаючи надати ,більш стрункий і правильний хід усьому ділочинству,, він вніс, прийняту загальними зборами суду 18 січня 1885 року, пропозицію про те, щоб запрошувати на засідання Судового відділення одного з членів Вексельного відділення. При цьому на нього покладалося виконання обов'язків старшого члена як-то: допату свідків, огляду на місці, вивчення купецьких книг, проведення ревізії конкурсних управлінь і підготовка рішень суду. Голова комерційного суду отримав право залучати до безпосередньої участі у роботі Судового відділення і інших членів Вексельного відділення. На тих членів суду, які не приймали участі у судових засіданнях, покладена була постійна доповідь і підготовка визначень у справах, що розглядалися Вексельним відділенням.

Стосовно ж прохань, то у Судовому відділенні їх розподіляли між головою і старшим членом суду, на розсуд голови, а у Вексельному — між членами за їх погодженням.

Про прийняту постанову загальних зборів голова комерційного суду мав доповісти міністру юстиції.

У відповідності з затвердженими у 1889 році доповненнями до інструкції, розробленої при створенні вексельних відділень при Петербурзькому, Московському та інших комерційних судах, голові було надано право запрошувати членів Вексельного відділення на засідання Судового відділення і навпаки. Таким чином, цим нормативним актом була санкціонована постанова загальних зборів Одеського комерційного суду від 18 січня 1885 року і надана була можливість ефективного розподілу обов'язків членів комерційного суду, а разом з тим, для судових засідань — використовувати сили тих членів Вексельного відділення, які мали вищу юридичну освіту. Проте такай порядок розподілу обов'язків проіснував недовго.