У середині 80-х років Міністерством юстиції був розроблений проект про зміну порядку виконання стягнень по векселям, які зберегли силу вексельного права. Передбачалося розгляд вексельних позовів і звернення векселів до стягнення у випадках незаявлення з боку відповідача таких заперечень, які потребували би вирішенні у судовому порядку, — покласти не на колегіальний розгляд суду, а на окремих його членів з кола призначених урядом, з компетенцією одноособових суддів.

Зі здійсненням цього проекту, подальше існування Вексельного відділення при комерційному суді стало проблематичним, оскільки вирішення справ по безспірним вексельним стягненням передбачалось покласти на одного або двох членів суду від уряду, в залежності від кількості згаданих позовів. Але так як разом з цим було вирішено змінити і склад комерційного суду з тим, щоб у засіданнях крім голови і його товариша був присутній і член від уряду, то Департамент міністерства юстиції, у відношенні від 5 лютого 1885 року, на ім'я голови, просив повідомити, — яким повинен бути штат професійних суддів для Одеського комерційного суду?

Маючи на увазі кількість торгових справ, які підлягали розгляду, їх складність, необхідність швидкого розгляду, голова П.М. Кіч висловив думку, що для правильного і успішного судочинства в Одеському комерційному суді необхідний склад суду з чотирьох суддів, включаючи сюди і голову. Тоді, до обов'язків одного з членів від уряду входив би розгляд вексельних справ в безспірному порядку, а інший був би запрошений до Судового відділення для постійної участі в його засіданнях.

Крім величезної завантаженості суддів Судового відділення, притягнення до участі у судочинстві членів Вексельного відділення обумовлювалось і іншими причинами. З одного боку, це необхідність утворення противаги купцям, з іншого - підвищення правового рівня рішень, які приймало Судове відділення в апеляційних справах.

Голова виразив також побажання, щоб одному з трьох членів були надані більші у порівнянні з іншими службові і матеріальні привілеї, що було б одним із засобів зацікавлення членів суду залишатися постійними співробітниками цієї установи. Останнє міркування було особливо важливим в інтересах самої справи розвитку комерційного судочинства, яке особливо потребувало досвідчених фахівців. Набути потрібної кваліфікації судді могли тільки за умови постійного для них інтересу до служби в комерційному суді і відсутності шукати призначення в загальних судових установах.

Таким чином, у складі комерційного суду могла бути скасована лише одна посада - товариша голови, що в дійсності і відбулося 1 січня 1894 року через відрядження до Міністерства юстиції товариша голови Одеського комерційного суду статського радника В. Садовського (наказ по Міністерству юстиції від 9 січня того ж року). З розповсюдженням на Одеський комерційний суд з 1 жовтня 1891 року дії затвердженого 3 червня 1891 року ,мнения Государственного Совета об упрощенном порядке судопроизводства, виникла необхідність у новому розподілі обов'язків між членами суду. За постановою загальних зборів суду, які відбулися 24 вересня 1891 року, судочинство і розгляд справ за спрощеним порядком покладалось тепер на одного з членів суду (не виключаючи і старшого члена), який призначався головою терміном на один місяць.

Прийняття прохань було покладене на всіх членів суду, не виключаючи старшого, але з таким розрахунком, щоб у дні судових засідань прийняття проводилося співробітником ,заведующим производством и разрешением дел в упрощенном порядке,.

На рубежі XIX і XX століть особистий склад Одеського комерційного суду був наступним: голова — дійсний статський радник, кандидат права Павло Миколайович Кіч. На посаду був обраний зборами виборних купецького стану 23 жовтня 1884 року; затверджений наказом по Міністерству юстиції 12 грудня того ж року; в 1897 році знову був обраний на четвертий термін.

Старший член суду — виконуючий обов'язки товариша голови, статський радник Костянтин Францович Вірпша, мав університетську освіту, на посаду був затверджений наказом по Міністерству юстиції 20 вересня 1878 року, на підставі протоколу зборів виборних Одеського купецького стану. Посаду обіймав по 1899 рік; крім цього, був почесним мировим суддею міста Одеси.

Члени суду від уряду: 1) виконуючий обов'язки старшого члена суду колезький радник Олексій Іванович Нечаєв, з університетською освітою; призначений на посаду наказом по Міністерству юстиції 20 листопада 1882 року, і 2) надворний радник, кандидат прав Михайло Фомич Лузанов; призначений наказом по Міністерству юстиції 19 вересня 1888 року; був, крім цього, попечителем ради Одеської жіночої гімназії Міністерства народної освіти.

Члени від купецтва:

1) Одеський 1-ої гільдії купець, потомствений почесний громадянин Альфред Ільїч Тработті, затверджений на посаді 30 березня 1884 року; служив по 1899 рік; крім цього, був головою Арбітражної комісії, товаришем голови Одеського комітету торгівлі і мануфактур, членом Одеського біржового комітету, виборним від купецтва, гласним Одеської міської думи, скарбником Одеського міського попечительства дитячих притулків і головою попечительської ради Одеського комерційного училища.

2) Одеський 1-ої гільдії купець, потомствений почесний громадянин Анжела Анжелович Анатра. На посаді його затвердили 3 листопада 1889 року, крім цього, він був: членом Облікового комітету Одеської контори Державного банку, арбітражної комісії, біржового комітету і комітету торгівлі мануфактур, а також членом попечительської ради Одеської жіночої гімназії "Піллер". Посаду обіймав по 1899 рік.

3) Одеський 1-ої гільдії купець Річард Річардович Вебстер; затверджений на посаді 1 грудня 1895 року, в 1897 році був обраний на новий дворічний термін. Був виборним Одеського купецького стану, кандидатом в члени Одеського біржового комітету і членом обліково-позичкового комітету Одеської контори Державного банку.

Кандидатами в члени від купецького стану були:

1) Одеський 1-ої гільдії купець, потомствений почесний громадянин Микола Олександрович Шретер, кандидатом був затверджений 1 грудня 1895 року, був виборним від купецького стану в Одеському біржовому комітеті, крім цього: членом Одеського міського податного присутствія і кандидатом в старшини Одеського купецького стану;

2) Одеський 2-ої гільдії купець, потомствений почесний громадянин Фемістокл Петрович Колотті; затверджений на посаді 6 червня 1897 року, був: виборним Одеського купецтва, членом Одеського комітету торгівлі і мануфактур, Міського з фабричних справ присутствія, гласним Одеської міської думи, попечителем народних училищ міста Одеси і членом ,Товариства тверезості,;

3) Одеський 2-ої гільдії купець, потомствений почесний громадянин Михайло Гаврилович Крапивін; затверджений на посаді 6 червня 1897 року. Був: виборним від купецького стану, членом Одеського міського по квартирному податку присутствія, кандидатом в члени Одеської купецької управи, попечительської ради Одеського комерційного училища і Міського податного присутствія, а також попечителем народного училища.[42, с.92-98].

До 1869 року, тобто до введення в дію в Одеському судовому окрузі нових Судових уставів 1864 року, діяльність Одеського комерційного суду була підпорядкована прокурорському нагляду. Спочатку, за Уставом 1808 року, для здійснення цього нагляду була запроваджена навіть особлива посада прокурора при Одеському комерційному суді. Крім нагляду за дотриманням судових порядків, як сказано в ст. 13 вищеназваного Уставу, до його обов'язків входило також клопотання в справах, які зачіпали ,казенні інтереси, в справах неповнолітніх сиріт, купецьких вдов, які не вели торгівлі, і, взагалі, всіх тих осіб, які фактично були позбавлені можливості захищати свої інтереси. У всіх підвідомчих йому справах прокурор, а в разі його відсутності або хвороби — міський стряпчий, слідкували за дотриманням форм судочинства і про всякі виявлені порушення закону чи волокіті мали доповідати Одеському градоначальнику.

Згодом, разом з затвердженням 16 березня 1836 року, за клопотанням Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора в Одесі М.С. Воронцова, по введенню особливої посади прокурора Одеського градоначальства, — посада прокурора при Одеському комерційному суді була ліквідована. Його обов'язки по контролю за діяльністю суду були покладені, з деякими обмеженнями, на прокурора Одеського градоначальства. Обмеження торкалися, головним чином, справ, які носили торговий характер і були вилучені з підвідомчості прокурора в силу того, що подібні справи, як правило, вирішувались усно, без дотримання письмових формальностей, на підставі торгових звичаїв, а тому і не піддавались контролю. Більше того, цей контроль тільки гальмував хід справи і перешкоджав необхідній в торгових справах швидкості судочинства. Таким чином, коло відомства прокурора було обмежене головним чином справами з укладанням кріпосних актів. З віднесенням у 1869 році справ з кріпосними актами до компетенції нових судових установ, припинився і безпосередній контроль місцевого органа прокуратури за діяльністю Одеського комерційного суду. Першим прокурором, якого призначили в 1808 році для контролю за діяльністю Одеського комерційного суду був В. Бларамберг, а останнім — надворний радник П. Коноплін (у 1835 році).

Характерною рисою Одеського комерційного суду була наявність у ньому інституту присяжних попечителів. Вперше інститут присяжних попечителів ми зустрічаємо в Уставі 1832 року. Цей інститут був встановлений для початкових, до відкриття конкурсного управління розпоряджень по розшуку і охороні майна неспроможних осіб.

Головною причиною введення інституту присяжних попечителів послужила недосконалість встановлених законом норм про початковий опис та охорону майна неспроможного боржника. До явки відсутніх кредиторів цей обов'язок покладався на поліцію разом з кредиторами, а так як кількість останніх у тому місці, де відкрилась неспроможність була, в більшості випадків незначною і, до того ж могла складатись з осіб, суду невідомих, то комітет вважав корисним створити при комерційних судах, на зразок деяких західноєвропейських держав інститут присяжних попечителів. Це були особливо довірені особи, яких суд, в разі необхідності міг би відряджати для розшуку, опису і початкової охорони майна неспроможних боржників. Крім того Указом від 28 вересня 1836 року предписувалося наглядати, щоб призначені присяжними попечителями особи були, в міру можливості, членами тієї ж, що і неспроможний боржник гільдії, або займались би однорідною з останнім торгівлею. Призначені судом кандидати до управління конкурсами вважались такими, що знаходяться на дійсній громадській службі і на протязі цього часу не мали права претендувати на інші звання.

Відносно ж прав і обов'язків попечителів по розшуку, опису і розпорядженню майном боржників до відкриття конкурсу, то вони були викладені в Уставі торговому в розділі про торгову неспроможність, а більш детально розглянуті в інструкції, прийнятій на підставі ухвали Одеського комерційного суду від 7 січня 1892 року.

Декілька слів про так званих ,невиправних боржників,. Боргове відділення в Одеській тюрмі з'явилося з дня її відкриття, але арештантів у ньому було так мало, що помітний слід в історії міста воно залишити не могло.

Терміни утримання за борги були незначними — від декількох місяців до двох років включно, але фактично, два роки майже ніхто не відбував. Справа в тому, що ще в 1822 році імператорським указом було предписано: вираховувати на утримання невиправних боржників з кредиторів і відпускати боржника, якщо кредитор не внесе кошти на його утримання протягом тижня. Кредитор зобов'язаний був вносити кошти на лікування боржника, якщо той захворів і знаходився на лікуванні в тюремній чи міській лікарні. Таким чином, зрозуміло, що сума боргу за таких умов постійно зростала.