У зв'язку з цим , суд прийняв за правило задовольняти клопотання присяжних стряпчих про відстрочку розгляду справ лише в тому випадку, коли будуть надані поважні на те причини, які мають прямий зв'язок з обставинами справи. В противному випадку, при неявці повірених на судове засідання для підтримки свого клопотання - справа припинялась.

Міркування суду, які лягли в основу цього заходу, як ті , що не суперечили Уставу торгового судочинства, були визнані як вірні і Четвертим департаментом Правительствуючого Сенату, на розгляд якого це питання було винесено за скаргою одного із повірених віденського купця Едуарда Ельбогена.[42, с.144].

Упорядкуванню конкурсного провадження у значній мірі сприяли видані на основі пропозицій голови Одеського комерційного суду і схвалених загальними зборами суду 8 травня 1880 року і 7 січня 1892 року , особливі інструкції конкурсам і присяжним попечителям. У цих інструкціях були надані детальні вказівки відносно порядку виконання покладених на них обов'язків, згідно норм Уставу судочинства торгового, а також практики суду, яка керувалася поясненнями Четвертого департаменту Правительствуючого Сенату. При цьому судом зверталася увага на неухильне виконання конкурсами норм Уставу судочинства торгового, які покладали на них обов'язок надавати суду все закінчене у справі провадження протягом півторарічного терміну з дня публікації про відкриття неспроможності. Проте успішне виконання вимог суду у цьому відношення досягнуте було лише після цілої низки дисциплінарних заходів( грошових штрафів, зауважень, усунення з посади тощо), застосованих до членів конкурсних управлінь.

Особливо корисним став захід суду, спрямований на упорядкування складу присяжних стряпчих, що приймали участь в конкурсах як члени останніх. Піднявши освітній і моральний дух присяжних стряпчих, цей захід привів до конкурсного управління людей добросовісних і досвідчених у виконанні установ і вказівок суду.

Упорядкування конкурсів, у свою чергу, досить вигідно відзначилось на інтересах торгових кіл, сприяло підняттю місцевого кредиту і зменшенню фіктивних банкрутств.

З посиленням контролю більш упорядкованою стала і діяльність інших, підпорядкованих суду у дисциплінарному порядку осіб, а саме - біржових маклерів і діспашерів.

З цією метою, суд до переходу вказаних осіб у 1894 році в ведення біржового комітету, став прискіпливо слідкувати за своєчасним наданням маклерами відомостей про здійснені ними угоди. Особи, винні у невиконанні цієї вимоги, викликались до суду для пояснень і, у випадку відсутності поважних причин, вони підлягали дисциплінарним стягненням, грошовим штрафам, доганам тощо.

Хоча такий порядок існував і раніше, у практичному житті він не застосовувався, а відомості про здійснені угоди якщо і подавались до суду деякими маклерами, як правило не відкривались і у такому вигляді здавались до архіву. Подібних нерозкритих донесень у 1886 році було знищено біля 11.468 штук.

Діяльність же підвідомчих Одеському комерційному суду присяжних диспашерів при Одеському порту була упорядкована складанням, за ініціативою голови суду, інструкції поданій на затвердження до Міністерства фінансів. Приводом до її складання послужили дві справи, які розглядав Правительствуючий Сенат: одна - дисциплінарна, за скаргою торгових домів ,Л. Кноп, і ,Ферстер, Турман і Ко,, на диспашера Одеського порту, за перевищення влади, різні неточності при складанні диспаші англійського пароплаву ,Вінчестер,. Інша — позовна, за вимогою шкіпера того ж пароплаву, підданого Великобританії Джона-Вільяма Вулед, про стягнення з торгового дому "Ферстер, Рутман і Ко" 186.664 руб. 93 коп. аварійних збитків за вказаною диспашею..[42, с.146].

І хоча ці скарги були залишені як комерційним судом, так і Сенатом без наслідків, але вже при розгляді їх з'ясувалось недосконалість існуючого законодавства, яке недостатньо повно регулювало обов'язки диспашерів і не в рівній мірі захищали інтереси сторін, що постраждали від аварії. За існуючими нормами права, претензії могли бути заявлені сторонами лише під час складання диспаші ( ст. 193 додатку I до ст. 592 т. XI ч. 2 Уставу торгового судочинства), з моменту ж затвердження її підписом, вона ставала для учасників аварії незаперечною, обов'язковою і не підлягала подальшому оскарженню. У зв'язку з таким особливим становищем диспашера, інтереси правосуддя вимагали нормативного закріплення обов'язків диспашера, що давало б можливість зацікавленим сторонам стежити і контролювати дії диспашера. У випадку порушення ним своїх обов'язків у сторін з'являлася можливість оскарження дій диспашера.

За існуючим законодавством право порушення справи про аварію належало ,виключно ініціативі судновласника,, його агентів або шкіпера. Норми законодавства не предписували диспашеру навіть оповіщувати учасників аварії про ті рішення, які приймалися під час розслідування аварій до складання диспаші і затвердження її підписом і печаткою. Зате закон надавав право учасникам стежити за діями диспашера протягом усього часу складання диспаші і для вирішення спорів і непорозумінь звертатися до третейського суду.

Але в дійсності учасники могли здійснити це право тільки за умови добросовісного відношення диспашера до справи і ,усвідомлення ним того морального зобов'язання, яке покладене на нього як на суддю,. У противному випадку, право стежити за діями диспашера виявлялось нездійсненним, так як при відсутності гласного судочинства і ефективних норм законодавства, які б зобов'язували диспашера вести яку-небудь звітність, його дії не були прозорими аж до оголошення ним затвердженої підписом і печаткою, а отже, набувшої чинності диспаші.

Ця остання обставина і послужила Одеському комерційному суду мотивом для порушення питання про зрівняння прав зацікавлених сторін наданням можливості всім ,товарогосподарям і товароприймачам, приймати активну участь у справі і про введення для диспашерів обов'язкової звітності про всі його дії. Для цього, згідно проекту, наданому Одеським комерційним судом і затвердженому Міністерством фінансів, були заведені особливі книги за скрепою та печаткою суду [144, № 189. - Ст. 1308].

Поряд з цим, були зроблені відповідні зміни в процесі канцелярського діловодства, спрямовані, головним чином, на певне спрощення і викорінення надлишкових канцелярських формальностей, які з одного боку віддавали данину традиції, а з іншого - притримувались застарілих норм законодавства. Сутність цих заходів зводилась до задоволення окремих клопотань у справах, які розглядалися судом, до скорочення змісту ухвал і, нарешті, до обмеження кількості самих ухвал розпорядчого характеру. Так, згідно ухвали суду від 9 грудня 1895 року, окремі ухвали, які раніше складалися з багатьох питань, були замінені відповідними резолюціями голови комерційного суду.

Крім цього, за постановою тих же загальних зборів Одеського комерційного суду, на зміну раніше існуючому порядку, журнали засідань із протоколів остаточних ухвал стали заносити тільки заголовки справ і зміст резолюцій. Самі ж рішення з цього часу складались стисло, без поширених записів змісту позову і з включенням тільки тих усних пояснень сторін, які прозвучали на останньому засідання суду у даній справі.

Таким же чином, без ,прописки дословного содержания, наданих документів, обмежувалися і в записах у справах, які мали обов'язкову письмову форму (ст. 153 і 154 Уставу торгового судочинства), а також при складання ухвал зі скарг на постанови конкурсних управлінь з претензій кредиторів.

Нарешті, ліквідовувались за непотрібністю для діловодства суду деякі книги, а саме:

- книга для внесення скарг на ухвали конкурсів;

- книга опису конкурсних справ;

- книга копій, посвідчень, свідоцтв тощо, які видавались особливим вексельним відділенням;

- книги реєстрації повісток; вони були замінені загальною для комерційного суду книгою, ведення якої доручалося реєстратору.

Таким же чином, двома загальними для суду книгами були замінені окремі книги вхідних і вихідних паперів, які до цього велися в столах.

З заходів, прийнятих судовою владою слід також виділити: скасування чорнових копій відомостей по касі про суми, які поступають до суду; ліквідацію корінців всіх ордерних книг; скреп по листам справ, які здавались до архіву.

Нарешті, слід відзначити, що для полегшення ,механічної праці канцелярських службовців по переписуванню паперів,, крім придбаних друкарської машинки ,Ремінгтон, і копіографа ,Сандлер,, широко практикувалося застосування друкованих бланків..[42, с.148].

Заходи, прийняті судом для упорядкування діловодства, виявилися досить ефективними. Завдяки їм, діловодство в Одеському комерційному суді характеризувалося відсутністю тяганини і формалізму.

Правильному і швидкому розгляду справ, без сумніву, сприяли представники від купецтва, які приймали участь у судових засіданнях, оскільки вони були неперевершеними знавцями діючих у торговому світі звичаїв. Їх цінні вказівки давали суду можливість у більшості випадків обходитися без експертиз і інших допоміжних для вирішення справи заходів. Але не залежно від цього зосередження в одній особі судді і експерта було цінним ще й в тому відношенні, що торгові угоди здійснювалися в досить складних і самобутніх побутових обставинах, внаслідок чого правильне їх розуміння нерідко було доступним лише особам, тісно пов'язаних з торговою діяльністю. За таких обставин суддя-юрист без допомоги тямущих осіб, якими без сумніву були судді-купці, навряд чи міг би розібратися у всіх хитросплетеннях нових юридичних відносин, не передбачених діючим законодавством. Ці відносини були наслідком співробітництва одеських купців з торговими колами інших країн. Досить нагадати про виникнення цілої низки нових договорів, таких як вварант, стеляж, картель, а також на різноманітні форми правовідносин у морському праві - і стане зрозумілим, що суддя-купець, який на власній практиці був знайомий з торговими угодами, у багатьох випадках краще професійного судді-теоретика міг орієнтуватися в них, ,відділити суть від прикр иваючої її форми і тим сприяти відновленню матеріальної правди,[42, с.151].

Але, якщо особливі торгові суди, як суди спеціальні, і відігравали важливу роль у справі відправлення торгового правосуддя, то це, перш за все, стосувалося діяльності Одеського комерційного суду, який з моменту його створення намагався задовольняти всі нагальні питання місцевої торгівлі.

На межі століть в Одеський порт щорічно заходило до двох тисяч суден під прапорами країн майже всього світу, і за розмірами експорту Одеса вже в ті часи залишала далеко позаду всі інші міста Російської імперії.

Завдяки вигідному розташуванню Одеси її близькому сусідству з Заходом, більша частина спірних торгових справ, які поступали на розгляд до Одеського комерційного суду, була пов'язана з міжнародними торговими відносинами, які виникали з зобов'язань і договорів, укладених з іноземними купцями як за кордоном так і в Російській імперії. Зрозуміло, що за таких умов Одеський комерційний суд створений на зразок іноземних торгових судів, з його ефективним механізмом короткими термінами для явки відповідачів і наявністю дійових заходів її забезпечення, найбільш повно відповідав тому завданню, виконати яке і були покликані комерційні суди. Останні були не тільки органами правосуддя, а й знаряддям упорядкування торгового кредиту, цього ,найголовнішого нерву торгового життя,.