Питання стосовно визначення порядку та термінів здійснення членами кооперативу внесків (вступного та пайового) до відповідних фондів віднесено законодавством до компетенції самих кооперативів (п. 3 ст. 98 Господарського кодексу України; ч. 1 ст. 11 Закону України "Про кооперацію"; та п. 1 ст. 9 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Найбільш розповсюдженими на практиці є наступні варіанти вирішення цього питання. Перший - це встановлення в статутах кооперативів, що кожний з членів протягом місяця від дати набуття ним членства в кооперативі повинен здійснити вступний внесок у повному обсязі, а також майновий внесок, на суму не менше 100% від його загальної вартості (п. 6.3 Статуту сільськогосподарського виробничого кооперативу "Надия" Красноперекопського району Автономної Республіки Крим [308]. Другий варіант полягає у тому, що кожний з членів кооперативу протягом місяця від дати набуття ним членства в кооперативі мусить внести свій вступний внесок грошима у повному обсязі, а також свій пай на суму не менше 40% від його загальної вартості. Решта вартості паю кожного з членів кооперативу має бути внесена протягом року від дати набуття ним членства в кооперативі (п. 6.3 Статутів сільськогосподарських виробничих кооперативів "Україна" Обухівського району Київської області [305]. та п. 7.3. "Зеленьки" Миронівського району Київської області [295]. Кожний з цих варіантів є правомірним. Хоч необхідно зазначити, що пріоритетними повинні бути такі умови внесення паю, які б сприяли вступу до кооперативу малозабезпечених верств населення. В статутах бажано передбачати поступове внесення всієї суми пайового внеску, оскільки, як слушно зазначається у літературі,  в кооператив вступають особи, як правило не дуже високого достатку і кожен з них не може внести відразу значну суму [169, c. 89].

Деякі автори пропонують для "громадян, які не приймають участі в діяльності кооперативу особистою працею, а також юридичних осіб (в даному випадку ними можуть виступати лише асоційовані члени - примітка моя. - О.В. ), при їх вступі в члени кооперативу встановити, що первинний пайовий внесок вони здійснюють у повному обсязі" [1, c. 78]. Таке зауваження є слушним, адже, як уже зазначалось, асоційовані члени виступають, насамперед, інвесторами в кооперативах і не потребують пільгових умов для здійснення відповідних внесків.

          Пайовий внесок є складовою частиною паю, розмір якого може змінюватись за рахунок додаткового паю (точніше, говорити, додаткового пайового внеску) (ч. 12 ст. 1 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію"), а також у тих випадках, коли виплата часток доходу на паї здійснюється шляхом збільшення паю (п. 3 ст. 24 вищеназваного Закону). Ці положення Закону знайшли відповідне закріплення на практиці. Так, у статутах деяких кооперативів Білоцерківського району Київської області зазначається, що паї членів можуть щорічно змінюватись залежно від приросту основних засобів виробництва, а також внаслідок перерахування в пай кооперативних виплат, додаткових паїв та власних коштів (п. 7.8 Статутів сільськогосподарського кооперативу Агрофірма "Матюші", сільськогосподарського кооперативу "Нива", сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Котовського). З урахуванням вищезазначеного, пай можна визначити як частину пайового фонду сільськогосподарського виробничого кооперативу, яка пропорційна розміру здійсненних членом кооперативу внесків (пайового, додаткових пайових внесків, нарахованих відсотків на паї), існує у вартісному виразі, при виході (виключенні) з кооперативу може бути витребуваний у натурі, грошах або, за бажанням цінними паперами.

Основним документом, який підтверджує право члена кооперативу на пай повинна бути його пайова (членська) книжка. На жаль, її ведення не передбачено  чинним законодавством. Пропозиція щодо необхідності застосування таких книжок містилась, зокрема, у пункті 2.15 Методичних рекомендацій по приватизації майна колективних сільськогосподарських підприємств [273], але, вона не отримала подальшого розвитку. У кооперативах ведення пайових книжок повинно носити обов'язковий характер, адже на їх підставі можливо прослідити зміни, які відбуваються з розміром паю. Такі книжки необхідно відкривати на кожного члена кооперативу і видавати їм на руки. Форма та порядок ведення пайових книжок можуть бути різними. Але на законодавчому рівні доцільно передбачити основні відомості, які повинні міститись в таких книжках. Для цього пропонуємо доповнити Закон "Про кооперацію" статтею 10-1 наступного змісту:

"Порядок ведення пайової книжки членів кооперативу.

На кожного члена кооперативу в обов'язковому порядку ведеться пайова книжка, в якій зазначається: вид членства (повне або асоційоване), термін внесення обов'язкового пайового внеску та його розмір, розмір, термін внесення та кількість додаткових пайових внесків; їх форма (грошова, земельна, майнова), терміни та форми здійснення виплат часток доходу на паї (грішми, майном, цінними паперами, збільшенням паю, тощо), розмір кооперативних виплат та дати їх здійснення.

Пайова книжка завіряється головою кооперативу, головним бухгалтером, скріплюється печаткою кооперативу і підписується власником книжки, а щорічні записи завіряються підписами бухгалтера та власника книжки".

У законодавстві чітко не врегульовано питання правової природи права на пай. Так, Господарським кодексом України (п. 1 ст. 100), Законами України "Про власність"(п. 1 ст. 24) та "Про кооперацію"(ч. 12 ст. 2) передбачено, що виробничий кооператив є власником майнових внесків його членів, як юридична особа. Законом "Про сільськогосподарську кооперацію" з одного боку передбачено, що кооператив є власником майнових паїв його членів (п. 1 ст. 20), а з іншого встановлено право власності на пай членів кооперативу (ст. 25). Треба зазначити, що в аграрно-правовій науці склались різні підходи до розуміння зазначеної проблеми. Так, деякі автори вважають, що члени кооперативу передають загальним зборам тільки повноваження щодо управління своїм майном, а паї залишаються їх приватною власністю [169, c. 89]. В літературі також існує думка, що "сільськогосподарський виробничий кооператив є власником майна, як юридична особа, а члени - колективними власниками паю, який вони вносять при вступі та отримують при виході з кооперативу" [102, c. 140]. Інші науковці підтримують ту точку зору, що особи, які передали частину свого майна у вигляді пайового внеску, втрачають право власності на нього і відповідно набувають "право на пай, тобто право на частку в майні кооперативу у вартісному виразі" [5, c. 32; 24, c. 135; 70, c. 145], а кооператив відповідно стає суб'єктом права власності на таке майно. На наш погляд, більш обгрунтованою є остання точка зору. Адже право приватної власності особи на майно є абсолютним і належить до одного з видів речових прав. Його обов'язковими складовими є повноваження власника щодо користування, володіння та розпорядження майном. У даному випадку їх здійснює в процесі своєї господарської діяльності кооператив, як юридична особа. Члени кооперативу мають право лише на отримання паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами при виході (виключенні) з кооперативу та на щорічне нарахування частини прибутку залежно від частки у пайовому фонді (виплати на паї). Зважаючи на вищезазначене, правовідносини між членами і кооперативом необхідно розглядати не як речові, а як такі, що мають іншу правову природу.

Деякі дослідники стверджують, що між членами та кооперативом виникають по суті зобов'язальні правовідносини [17, c. 25; 121, c. 22; 128, c. 19; 140, c. 68; 167, с. 5]. В російському законодавстві аналогічне положення міститься в Цивільному кодексі, який до юридичних осіб, у відношенні до яких їх учасники мають зобов'язальні права, відносить крім виробничих та споживчих кооперативів і господарські товариства (п. 2 ст. 48 ЦК РФ). Українські цивілісти розділяють таку точку зору. Вони зазначають, що в господарських товариствах, зокрема товариствах з обмеженою, додатковою або повною відповідальністю, кооперативах, кредитних спілках тощо "об'єктом права особи є не майно чи гроші в натурі, які були нею передані цим організаціям, а право вимоги відповідної суми за певних умов" [173, c. 117-118]. Але, як слушно зазначає, В.Ю. Уркевич, зміст права на пай не вичерпується лише правом вимоги. Він "складає певний комплекс прав та обов'язків, що їх мають сільськогосподарський кооператив та його члени. Так, член кооперативу у зв'язку з внесенням майна має право на участь в управлінні майновими об'єктами кооперативу, право вимагати розподілення частини доходу кооперативу на паї, право вимагати повернення паю у разі виходу з кооперативу" [168, c. 79]. Крім того, однією з підстав виникнення зобов'язань є юридичні факти (п. 2 ст. 509 ЦКУ). У даному випадку таким юридичним фактом виступає членство, яке є підставою для виникнення всіх інших правовідносин у кооперативі. Тому можна погодитись з вченими, які відмічають, що "це не звичайні зобов'язально - правові відносини, бо вони побудовані на праві членства" [86, c. 176; 175, c. 408].

Моментом виникнення права на пай є момент прийняття особи до сільськогосподарського кооперативу як члена (затвердження відповідного рішення правління загальними зборами) та внесення нею у визначений в статуті кооперативу термін, пайового внеску. Тому не можна вважати правомірною практику встановлення в статутах окремих кооперативів терміну набуття права на пай. Так, у статуті сільськогосподарського виробничого кооперативу "Розаліївський" Білоцерківського району Київської області, записано, що прийнятий член кооперативу набуває прав на майновий і земельний пай після 5 років безперервної роботи в даному кооперативі (п. 5.3.). Це є не тільки порушенням законодавства про кооперацію (ч. 3 ст. 21 та ст. 25 Законів України "Про кооперацію" та  "Про сільськогосподарську кооперацію"), а й трудового законодавства щодо права працівника на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений термін (ст. 38 Кодексу законів про працю України).

Протягом всього часу існування членських відносин існує і право на пай. Що стосується його припинення, то воно припиняється разом з припиненням членства (вибуттям члена зі складу кооперативу), а точніше з моменту отримання майна особою від кооперативу. Право на пай також припиняється у разі ліквідації самого сільськогосподарського кооперативу. Нову підставу припинення (набуття) права на пай введено Цивільним кодексом України. Так, в ньому закріплюється право члена виробничого кооперативу передати свій пай чи його частину іншому членові кооперативу або третій особі за згодою кооперативу (п. 3 ст. 166).

 Право власності на пай особа набуває тільки при виході чи виключенні з кооперативу, тобто після припинення членства в ньому. Але деякі автори вважають, що кооперативи можуть у своїх статутах самостійно встановлювати правило про неповернення паю (наприклад, при виключенні члена) [168, c. 80]. На наш погляд, з цим твердженням не можна погодитись. Адже воно суперечить ст. 25 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" яка гарантує, що при виході з кооперативу особа набуває право власності на пай.    Крім того, право виключеного члена виробничого кооперативу на одержання паю, а також інших виплат, встановлених статутом, закріплено в Цивільному кодексі  України (п. 2 ст. 166).