Від усіх суб'єктів господарювання на селі кооператив відрізняється демократичним характером управління, адже воно здійснюється на засадах самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу (п. 1 ст. 13 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію").

З прийняттям Господарського кодексу України, а також Закону України "Про кооперацію" виникла проблема узгодженості їх правових норм щодо порядку регулювання управлінських відносин як в кооперативах взагалі, так і в сільськогосподарських виробничих кооперативах, зокрема. Крім того, забезпечення дійсно демократичного порядку управління тісно пов'язане із вдосконаленням правового регулювання діяльності виборних органів сільськогосподарських кооперативів, насамперед, їх загальних зборів. На жаль, у сучасній науці комплексне дослідження кооперативного управління не проводилось. В основному порядок управління розглядається в  роботах, присвячених проблемам розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні і в підручниках з аграрного та кооперативного права [6; 7; 8; 70].

 Управління в сільськогосподарських кооперативах здійснюється на засадах демократії та гласності. Під "демократією" слід розуміти принцип організації колективної діяльності, при якому забезпечується активна та рівноправна участь в ній усіх членів колективу" [97, c. 142]. Основні принципи колгоспної демократії було визначено науковцями в радянський період, але вони є настільки універсальними, що й нині широко застосовуються в управлінській діяльності не тільки сільськогосподарських виробничих кооперативів, а й інших типів кооперативних організацій. Серед них можна виділити:  виборність правління, голови, бригадирів, завідуючих фермами, керівників інших виробничих підрозділів, а також ревізійної комісії та спостережної ради;  строковість і змінюваність, відповідальність і підконтрольність органів управління і керівних службових осіб перед членами колгоспу; колегіальність у розв'язанні основних питань колгоспного життя; обов'язковість рішень, прийнятих більшістю, для всіх членів конкретного кооперативу; систематична звітність виконавчо-розпорядчих органів перед своїми членами за стан господарства; свобода критики правління, ревізійної комісії, службових осіб, а також обов'зок керівників та інших посадових осіб підприємства своєчасно враховувати у своїй роботі критичні зауваження і громадську думку колективу [62, c. 6; 136, c. 14-15]; а також право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб (ч. 6 ст. 12 Закону України "Про кооперацію"). До речі, ці принципи було передбачено рядом Примірних статутів колгоспів (п. 4 Примірних статутів колгоспу 1969 та 1988 років); поєднання колегіальності та єдиноначальності при здійсненні своїх функцій органами управління і контролю, де кожний окремий член  зобов'язаний підкорятися утвореним органам управління і сумлінно дотримуватись вказівок осіб, яких самі члени обрали до органів управління [136, c. 14] .

У словниках термін "гласність, гласний" тлумачиться як приступний для широкої громадськості; відкритий, публічний, привселюдний, вселюдний [93, c. 604]. Законом "Про кооперацію" закріплено право членів кооперативу звертатись до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу та посадових осіб кооперативу із запитами, пов'язаними із членством в кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити (ч. 7 ст. 12), складовою якого є право на одержання достовірної та повної інформації про фінансово-господарську діяльність кооперативу (п. 1 ст. 99 Господарського кодексу України).

 У літературі застосовуються словосполучення "колективне" [6, c. 300-303] та "кооперативне" [70, c. 152-153] самоврядування. Перше поняття є більш широким, адже характеризує порядок управління як в колективних сільськогосподарських підприємствах, так і в кооперативах. Слід зазначити, що терміни "демократія" та "самоврядування" не просто тісно пов'язані між собою, а "за своїм соціально-управлінським призначенням і змістом, правовим визначенням і закріпленням та здатністю бути засобом здійснення аграрної політики держави, вони є тотожними" [6, c. 300]. Зважаючи на наявність цілої групи норм, які регулюють управлінські відносини в таких суб'єктах господарювання, професор В.З. Янчук виділяє право колективного (кооперативного) самоврядування в самостійний інститут не тільки кооперативного, а й аграрного  права [6, c. 300; 70, c. 151]. Самоврядування (самоурядування) визначається як форма управління, за якого суспільство, певна організація, господарська чи адміністративна одиниця тощо має право самостійно вирішувати питання внутрішнього керівництва [94, c. 142]. Цей термін застосовувався в Законі СРСР "Про кооперацію в СРСР" та у Примірному статуті колгоспу, прийнятому ІУ Всесоюзним з'їздом колгоспників 25 березня 1988 року для того, щоб підкреслити незалежність та самостійність у прийнятті управлінських рішень відповідними органами кооперативів. В аграрному законодавстві незалежної України зміст цього терміну найбільш повно розкритий в Законі України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ст.ст. 22-24). В юридичній літературі під кооперативним самоврядуванням розуміється сукупність суспільних владно-управлінських відносин, що існують у кожному кооперативі, споживчому товаристві в процесі здійснення своїх функцій кожним із органів управління; воно здійснюється відповідно до їхніх функцій і повноважень, взаємодії і розмежування компетенції і відповідальності, проведення контрольно-ревізійної роботи [70, c. 151] або ж соціально-організаторська владно-управлінська діяльність членів колективного сільськогосподарського підприємства способом власного волевиявлення  через систему органів управління, яка вирішує свої справи в межах статутної правоздатності [6, c. 300].

Право колективного (кооперативного) самоврядування можна охарактеризувати наступними рисами: воно належить членам колективних сільськогосподарських підприємств та всіх типів кооперативів, у тому числі і споживчих товариств, а також членам кредитних спілок (п. 1 ст. 2 Закону України "Про кредитні спілки");

 це право має бути загальним, тобто належити у повній мірі всім членам  кооперативу незалежно від стану їх працездатності, віку і статі. На жаль, із введенням інституту асоційованого членства, цього права позбавлені всі, хто з тієї чи іншої причини не має можливості брати трудову участь в його діяльності (пенсіонери, інваліди тощо );

це рівне право, тобто кооператив надає та забезпечує своїм членам право брати участь у вирішенні всіх питань своєї діяльності незалежно від майнової участі в ньому за принципом "один член кооперативу- один голос". Доцільність дотримання принципу "один член кооперативу - один голос" з часом ставиться під сумнів, (так, у США та деяких інших країнах дозволено пропорційне голосування ) [48, c. 48-49]. Але треба зазначити, що цей принцип є одним із визначальних принципів кооперації, який забезпечує однакову можливість для кожного, незалежно від розміру внесків або терміну роботи в кооперативі, брати участь в управлінні справами.

 - безпосереднє право, тобто вирішення всіх найважливіших питань діяльності кооперативу здійснюється безпосередньо його членами (п. 1 ст. 13 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Практика видачі доручень на участь у загальних зборах представникам фізичних осіб, про що зазначено в статутах окремих сільськогосподарських виробничих кооперативів (п. 11.5 Статуту сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна" Обухівського району Київської області, п. 10.2 Статутів сільськогосподарських виробничих кооперативів "Деметра" с. Вишнівка [308], "Нива" с. Зелена Нива [310], "Сиваш" г. Армянск [311] Красноперекопського району АРК), повинна бути визнана неправомірною. Адже вона порушує один із основних принципів кооперації, а саме: безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності (ч. 7 ст. 4 Закону України "Про кооперацію").

Треба також зазначити, що участь в управлінні справами своєї організації має виступати не тільки як право члена кооперативу, а й як його обов'язок [20, c. 13]. Адже управління кооперативом здійснюється на засадах участі його членів, тобто воно може стати дійсно ефективним тільки тоді, коли кожний член кооперативу буде усвідомлювати свою відповідальність за прийняття відповідних рішень і подальшу долю самого кооперативу як юридичної особи. Від права кооперативного самоврядування необхідно відрізняти право корпоративного управління. Сутністю останнього є система відносин між інвесторами-власниками товариства, його менеджерами, а також заінтересованими особами задля забезпечення ефективної діяльності товариства, рівноваги впливу та балансу інтересу учасників корпоративних відносин [262, вступ]. Праву корпоративного управління притаманні наступні риси: воно також є загальним, адже у загальних зборах можуть брати участь усі учасники (акціонери), незалежно від кількості та класу належних їм акцій або розміру частки у статутному фонді товариства. Але, законодавством не вимагається особистої присутності учасників на загальних зборах. Допускається участь їх представників, що діють на підставі доручення. На відміну від кооперативів, у господарських товариствах голоси розподіляються пропорційно вкладеному капіталу, що практично призводить до відсторонення від управління справами товариства рядових учасників та ігнорування їх інтересів. У зазначених товариствах дуже гостро стоїть проблема практичної незахищенності прав дрібних акціонерів. Так, зокрема станом на 2003 рік близько 85 відсотків акціонерних товариств здійснювали свою діяльність з порушеннями законодавства, у тому числі й у сфері захисту прав акціонерів [65, c. 16].

Для того, щоб охарактеризувати право самоврядування в кооперативі необхідно розглянути структуру та повноваження його органів управління, беручи участь в яких кожен член кооперативу реалізує зазначені правомочності. Право колективного самоврядування реалізується двома шляхами: через голосування на загальних зборах кооперативу, зборах уповноважених, зборах працівників виробничого підрозділу; шляхом участі у виборних органах управління. Їх систему складають: виконавчо-розпорядчі (правління кооперативу) і контрольно-ревізійні органи (спостережна рада та ревізійна комісія), а також окремі посадові осіби (голова кооперативу, бригадири, завідуючі фермами та керівники інших виробничих підрозділів).