У разі виходу з кооперативу особа має право на отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу (ст. 25 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Деякі науковці вважають, що зазначений перелік в законі встановлює черговість видання вибулому члену кооперативу майна в рахунок його паю [6, c. 125]. На нашу думку, перераховані форми повернення паю є рівнозначними. Загальні збори на власний розсуд в кожному окремому випадку можуть встановлювати одну з цих форм або навіть поєднувати їх. Тому, не можна погодитись з існуючою в літературі точкою зору, що "пай (для забезпечення інтересів кооперативу, членів, які залишаються) повинен повертатись, перш за все у грошовій формі, а у виключних випадках - в натурі" [121, c. 22; 168, c. 104]. На відміну від сільськогосподарських виробничих кооперативів, при виході чи виключені учасника з господарського товариства його частка в майні товариства повертається в грошовому виразі, а за згодою товариства вклад може бути повернутий і в натуральній формі (ст.ст. 54, 64 Закону України  "Про господарські товариства"). Акціонери, за загальним правилом, не мають право виходу з товариства з виділом своєї частки, вони можуть лише продати акції або розпорядитися ними іншим способом. Таким чином, акціонер отримує не внесену ним частину майна (якщо він робив внесок у речовій формі), а вартість (ринкову, номінальну) акцій, що відчужуються [17, c. 52].

        Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" встановлено термін отримання паю, який не може перевищувати двох років, а відлік цього терміну починається з 1 січня року, що наступає після моменту виходу (виключення) із кооперативу (ст. 25). І це дуже важливо, оскільки на практиці з цього приводу виникало чимало непорозумінь. Так, наприклад, у локальних правових актах кооперативів встановлювалось, що у випадку виходу членів кооперативу вартість паю буде виплачуватись протягом 10 років або тільки в розмірі 50 відсотків вартості паю. Не можна погодитись з тими науковцями, які вважають таку практику правомірною, "оскільки ці питання не були врегульовані в законі, а тому віднесені до локальної правотворчості. У цих випадках члени виробничих сільськогосподарських кооперативів позбавляють самі себе можливості одержати свою частку (пай) на цілком правомірних підставах" [6, c. 124]. Але вона одночасно обмежує (хоч і тимчасово) право власника розпоряджатися належним йому майном, що може бути здійснено у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України (п. 6 ст. 4 Закону України "Про власність"), а не статутами кооперативів.

Таким чином, щоб запобігти неправомірній практиці обмеження права приватної власності громадян на їх майно, на законодавчому рівні необхідно закріпити основні умови отримання паю та інших виплат, якщо вони передбачені статутом, у разі виходу (виключення) з кооперативу.

Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" передбачено, що право власності на пай є спадковим (п. 2 ст. 25). Але таке твердження суперечить самій природі майнових відносин у сільськогосподарському кооперативі, оскільки, як зазначалось раніше, право власності на пай (конкретне майно) виникає у члена кооперативу тільки після його виходу і виділення такого паю з майна кооперативу. Можна погодитись із зауваженням В.Ю. Уркевича, що "в разі смерті члена кооперативу треба вести мову не про перехід неіснуючого права власності на пай до його спадкоємців (тому що воно не було реалізовано, здійснено, тобто навіть не виникло), а про перехід права на пай щодо майна кооперативу" [168, c. 81-82]. Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" права спадкоємців не встановлено. Тому, необхідно керуватись нормами Цивільного кодексу України, яким передбачено, що у разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше не встановлене статутом кооперативу. За відмови прийняти спадкоємців у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартість паю померлого члена кооперативу (п. 4 ст. 166). Щодо виплати спадкоємцям часток доходу на паї, які здійснюються за результатами господарського року, то чинним законодавством ці питання залишаються не врегульованими. На наш погляд, вони повинні бути вирішені у локальних нормативно-правових актах кооперативу. Щодо врегулювання подібних відносин у товариствах з обмеженою відповідальністю, у літературі існує думка, що "спадкоємці будуть мати право на одержання прибутку від товариства тільки у тому випадку, коли загальними зборами товариства прийнято рішення про виплату прибутку і на час проведення таких зборів спадкодавець був ще живий, тобто був учасником товариства" [78, c. 32]. Аналогічний порядок отримання частки доходу на паї можливо передбачити і для спадкоємців члена виробничого кооперативу.

Не визначені у законодавстві і строки виплат спадкоємцям вартості паю (частки), яка належала спадкодавцю, у випадку відмови спадкоємців або самого кооперативу у прийнятті їх до членів. Таким чином, вирішення цього питання покладається на локальну нормотворчість кооперативу. Якщо у внутрішніх нормативно-правових актах строки також не встановлені, то можливо керуватись нормами  Цивільного кодексу України щодо строків виконання зобов'язань, як це запропоновано у літературі [78, c. 32]. Так, при не встановлені строку (терміну) виконання боржником обов'язку або не визначені моменту пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги (п. 2 ст. 530 ЦКУ).  

Як зазначається в аграрно-правовій літературі, відсутність у статуті підприємства норми про спадкування або невідповідність норм статуту нормам цивільного законодавства не можуть обмежувати право членів підприємства заповідати свою частку в його майні, а також обмежувати право спадкоємців на одержання спадщини, в тому числі в натурі [6, c. 123]. Спадкування права на майновий пай може мати місце за законом або за заповітом.

Особливу увагу слід звернути на обов'язок членів кооперативу нести відповідальність за його зобов'язаннями в межах пайового майнового внеску (п. 1 ст. 23 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Тобто, "закон закріпив обмежену відповідальність членів кооперативу за зобов'язаннями кооперативу, коли власники переданого майна не несуть відповідальності за зобов'язаннями створених ними суб'єктів підприємництва (юридичної особи) усім своїм наявним майном" [6, c. 245], що також відповідає положенням Закону України "Про власність" (п. 3 ст. 7). Щодо акціонерів або учасників таких господарських товариств, як акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю Законом України "Про господарські товариства" встановлено, що вони несуть відповідальність у межах сум, сплачених за акції (ч. 2 ст. 24) або вкладів в статутний фонд (ч. 2 ст. 50). Деякі вчені навіть вважають, що учасники (акціонери) взагалі не несуть відповідальності за зобов'язаннями товариства. "Вклавши грошові кошти або інше майно в товариство, учасники ризикують цим майном (навіть не стільки самим майном, скільки фінансовими збитками - втратою прибутків від своїх капіталовкладень)" [56, c. 91; 152, c. 4]. Власне ця обставина найбільше приваблює потенційних підприємців - шляхом створення товариства з обмеженою відповідальністю, вони, так би мовити, страхують себе від ризику компенсувати збитки (борги) фірми за рахунок додаткового майна всупереч своїй волі [72, c. 42]. Цей вислів є справедливим і для акціонерних товариств та сільськогосподарських виробничих кооперативів. Що стосується випадків відповідальності осіб, які при вступі до кооперативу не повністю сплатили пайовий внесок, то їх у Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" не врегульовано. На наш погляд, вирішення цього питання не може бути віднесено на локальний рівень, адже засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України (п. 22) ст. 92 Конституції України). Тому пропонуємо закріпити в вищезазначеному законі норми, аналогічні нормам Закону України "Про господарські товариства" (ч. 3 ст. 24 та ч. 3 ст. 50), а саме: у випадках, передбачених статутом, члени сільськогосподарських кооперативів, які не повністю здійснили пайовий внесок, несуть відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у межах несплаченої суми. Інакше, практику встановлення в статутах деяких кооперативів положень, що члени кооперативу несуть відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості тих внесків, що їм належать, як в сплаченій, так і не сплаченій частинах (п. 3.10 Статуту сільськогосподарського кооперативу "Нива" Білоцерківського району Київської області) слід вважати неправомірною.

У науковій літературі існує точка зору, що "залежно від виду діяльності сільськогосподарського кооперативу у законодавстві доцільно закріпити положення, згідно з яким слід надати кооперативу право самостійно у своєму статуті обирати один із запропонованих видів відповідальності, а саме: обмежену - коли члени кооперативу відповідають лише внесеними ними паями; необмежену, коли члени кооперативу додатково відповідають усім своїм майном, якщо для цього недостатньо внесених паїв; додаткову, якщо відповідальність члена кооперативу настає у розмірі, кратному до кількості внесених членом кооперативу паїв" [169, c. 78].