З прийняттям Цивільного та Господарського кодексів введено субсидіарну (додаткову) відповідальність членів за зобов'язаннями кооперативу. Крім того, останнім нормативно-правовим документом встановлено, що розмір такої відповідальності не може бути меншим від розміру пайового внеску, якщо більший розмір відповідальності не передбачено законом або статутом кооперативу (п. 1 ст. 108). Практично на законодавчому рівні закріплюється можливість введення локальними нормативно-правовими актами невигідних для членів кооперативу майнових наслідків, з чим не можна погодитись. На наш погляд, встановлення такої відповідальності не повинно відбуватись без чіткого врегулювання на законодавчому рівні. Так, наприклад, Законом Російської Федерації "Про сільськогосподарську кооперацію" передбачено, що члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу в розмірі, передбаченому статутом кооперативу, але не менше 0,5 відсотка обов'язкового паю (п. 2 ст. 37). Вона визначається як "додаткова до відповідальності кооперативу за його зобов'язаннями і виникає у випадку неможливості кооперативу в передбачені терміни задовольнити вимоги кредиторів" [24, c. 141]. Треба зазначити, що в російському законодавстві про кооперацію передбачено певний порядок введення субсидіарної відповідальності, який виступає гарантією захисту майнових прав членів кооперативів. Так, розмір відповідальності для кожного члена кооперативу затверджується його загальними зборами і закріплюється в статуті [24, c. 141]. Також передбачається, що заява про прийняття у члени кооперативу повинна містити обов'язок дотримуватись вимог статуту кооперативу, у т. ч. нести субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу (п. 3 ст. 15 Закону Російської Федерації "Про сільськогосподарську кооперацію"). Крім того, особа, яка вступає у вже утворений кооператив, несе відповідальність за тими зобов'язаннями, які виникли до її вступу в члени даного кооперативу, якщо це передбачено статутом кооперативу і за умови підтвердження в письмовій формі даною особою, що вона ознайомлена з зобов'язаннями кооперативу, які існують на момент вступу даної особи до кооперативу (п. 4 ст. 37 названого Закону). В українському законодавстві подібні норми відсутні. Тому застосування субсидіарної відповідальності щодо членів виробничих кооперативів без забезпечення належних гарантій, вважаємо не правомірним. Крім того, існує думка щодо необхідності встановлення в Цивільному кодексі України моменту виникнення такої відповідальності [80, c. 155]. Так, за законодавством Російської Федерації таку відповідальність члени кооперативу несуть лише у разі банкрутства [80, c. 155-156]. У літературі ставлення вчених до введення такої відповідальності не є однозначним. Так, деякі науковці вважають, що "законодавче закріплення за членами кооперативу обов'язку нести субсидіарну відповідальність по відшкодуванню боргів кооперативу є більш переважним. Вона дисциплінує членів кооперативу, стимулює до участі у контролі за витратами кооперативу і його діяльності" [181, c. 185], допомагає забезпечити стабільність його майнової бази [1, c. 76]. На наш погляд, посилення тим чи іншим чином майнової відповідальності членів кооперативів може призвести до зниження інтересу  їх створення, адже відповідальність в межах пайового внеску була однією з приваблюючих рис виробничого кооперативу, і, навіть, "може стати перешкодою для розвитку усіх видів кооперації" [14, c. 133].

         Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" передбачено, що при ліквідації кооперативу, його майно, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю (п. 4 ст. 38), а асоційовані члени мають першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу (п. 2 ст. 12). У цій частині він суперечить нормам Закону України "Про кооперацію", яким передбачено, що майно неподільного фонду не підлягає поділу між його членами і передається за рішенням ліквідаційної комісії іншій (іншим) кооперативній організації (кооперативним організаціям). При цьому у рішенні повинні бути визначені напрями використання зазначеного майна (ч. 9 ст. 29). На наш погляд, саме такий порядок використання майна відповідає міжнародним принципам кооперації, на що неодноразово зверталась увага в літрературі [70, c. 146; 181, c. 186].

Однією з важливих форм реалізації членами кооперативів своїх майнових прав є право на одержання частини прибутку від діяльності кооперативу у вигляді виплати часток доходу на паї і кооперативних виплат. Згідно з Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" ці виплати здійснюються за рахунок частини доходу, що залишається після сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до відповідних бюджетів; погашення кредитів; покриття збитків; проведення відрахувань у фонди кооперативу (п. 2 ст. 29). Дохід, призначений до розподілу між членами кооперативу, розподіляється на дві частини. Одна спрямовується на здійснення кооперативних виплат, які складаються з частини доходу кооперативу, що розподіляється між його членами пропорційно їх участі у накопиченні цього доходу (ст.1 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Як слушно зазначається у літературі, "оскільки така участь у виробничому кооперативі визначається трудовою участю, яка знаходить своє вираження у розмірах заробітної плати членів кооперативу, то кооперативні виплати розподіляються пропорційно їх зарплаті" [99, c. 17]. Друга частина цього доходу розподіляється між членами кооперативу та його асоційованими членами з урахуванням обов'язкових та додаткових внесків до пайового фонду, причому виплаті часток доходу на пай підлягає до 20% , визначених до розподілу (п. 2 ст. 29 вищеназваного Закону).

Як слушно зазначається у літературі, недостатня конкретизація у законі положень, що стосуються вищезазначених виплат, призводить до можливості їх неоднозначного тлумачення. "По-перше, в тому розумінні, що на виплати часток доходу на паї може бути направлено до 20% доходу, визначеного до розподілу між членами кооперативу у вигляді кооперативних виплат і виплат часток доходу на паї, і по-друге, що на це може виділятися до 20% розподілюваного доходу, тобто загальної суми одержуваного доходу" [98, c. 61]. Конкретне співвідношення між частинами доходу встановлюється загальними зборами кооперативу і є нормою, яка регулюється його статутом. На підставі аналізу статутів окремих кооперативів, можна сказати, що на практиці застосовується перше пояснення. Слід звернути увагу ще на одне положення Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію". Воно стосується розподілу доходу кооперативу на паї, а саме: статутом кооперативу може бути передбачений різний відсоток часток доходу на паї для членів і асоційованих членів кооперативу (п. 2 ст. 24 ). На наш погляд у цьому випадку можна погодитись з думкою О. Онищенка, що "нижчими вони будуть для асоційованих членів, оскільки рішення про це приймається без їх участі" [98, c. 61]. Хоч, у випадках зацікавленості кооперативів у залучені додаткових коштів, які можуть надати інвестори, у їх статутах можуть встановлюватись для асоційованих членів відсотки на паї вищі, ніж для повних членів.

         Таким чином, принцип розподілу прибутку кооперативу між його членами залежить від їх трудової, а не майнової участі, що проявляється у направленні 80 і більше відсотків всього доходу на здійснення кооперативних виплат та встановлені для повних членів кооперативу більш високих нормативів відрахувань доходів на паї, ніж для асоційованих. Як і в господарських товариствах, право участі членів кооперативу у  розподілі прибутку і отриманні його частини (виплати часток доходу на паї і кооперативних виплат) за своїм характером можна віднести до потенційних [56, c. 78]. Адже, як і учасники товариств, реалізувати його вони можуть тільки при виконанні двох умов: 1) наявності у кооперативу чистого прибутку за результатами фінансового року; 2) прийнятті членами рішення про розподіл між ними частини отриманого прибутку.

         Зважаючи на вищезазначене, можна констатувати, що в Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" залишились певні невирішені питання, які стосуються: визначення порядку грошової оцінки майна, що вноситься членами кооперативу як майновий внесок; необхідності закріплення основних  умов виходу з кооперативу з належним особі паєм; одержання частини прибутку від діяльності кооперативу у вигляді виплати часток доходу на паї і кооперативних виплат та деякі інші.