Одним з аргументів, що наводять противники прискорення вступу України до СОТ, називається те, що на двосторонній основі Україна вже має режим найбільшого сприяння з основними торговельними партнерами, що входять до СОТ. Більшість з цих угод враховують вимоги та принципи СОТ, що вважається прихильниками такої точки зору достатнім для успішної інтеграції країни до світового господарства. Безумовно, укладання двосторонніх міжнародних торговельних угод - невід'ємний елемент та один з найважливіших напрямів зовнішньоекономічної політики держави, що дає змогу створити сприятливий зовнішньоторговельний режим на основі принципів ГАТТ/СОТ. Це, на наш погляд, особливо важливо за наявності такої можливості, відповідно до двосторонніх домовленостей, виконувати вимоги цієї міжнародної організації в неповному обсязі. Відповідно статті ХІІ Угоди про заснування Світової організації торгівлі від 15 квітня 1994 року, приєднання конкретної держави до СОТ можливе лише за умови виконання цією країною усіх правових на інших норм даної організації, що для України означає реорганізацію її зовнішньоторговельного та внутрішнього законодавства з метою підвищення рівня комплексної узгодженості його з міжнародною практикою. Це потребує чималих витрат коштів та часу. Не можна заперечувати і той факт, що окремі вимоги СОТ за певних обставин можуть суперечити національним інтересам країни (наприклад, в умовах економічної кризи або у період стабілізації та структурної перебудови економіки).

Однак в сучасних умовах практика досягнення двосторонніх домовленостей у сфері зовнішньої торгівлі, на наш погляд, не має стати стратегічним напрямом зовнішньоекономічної політики України. Такі дії слід застосовувати тільки як тимчасові заходи, зумовлені труднощами перехідного періоду, як дії, що мають на меті створення механізму для поступового удосконалення вітчизняного економічного механізму на шляху досягнення сучасного міжнародного рівня. У даному разі стратегічним завданням, що сприятиме реалізації національної мети, має стати вступ України до СОТ.

Для обґрунтування такої позиції дисертанта доцільно зазначити таке. По-перше, двосторонні торговельні угоди укладено Україною не з усіма торговельними партнерами, в результаті чого країна не має сприятливих торговельних режимів з окремими державами, втрачає свої позиції на їхніх ринках, тим самим уповільнюється процес інтеграції до світового господарства. У даному разі вступ до СОТ забезпечить сприятливий режим доступу української продукції на відкритий ринок за рахунок зниження як тарифних, так і нетарифних зовнішньоторговельних бар'єрів, а також дасть змогу вирішити проблему дискримінації українського експорту.

По-друге, "…ГАТТ виконувало та продовжує виконувати роль багатосторонньої угоди для 132 країн, що беруть у ній участь, замінюючи в цій якості громіздку систему з численних двосторонніх торговельних договорів" [19; С. 53]. Приєднавшись до однієї багатосторонньої угоди, Україна позбавить себе необхідності нести різні витрати на укладання багатьох двосторонніх торговельних угод.

Таким чином, включення (інтеграція) української економіки до світового господарства має здійснюватися через найефективніші та найперспективніші заходи, спрямовані на реалізацію комплексу стратегічних завдань національної політики, до яких сьогодні належить вступ України до СОТ.

Загалом Україні доведеться провести ще велику роботу з формування механізму, що регулює економічну діяльність, відповідно до загальновизнаних міжнародних норм, у тому числі за допомогою нетарифних інструментів (див. Додаток Н).

Для визначення тенденцій, динаміки, характеру використання нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі, а також для оцінки їх впливу на експорт та імпорт з метою визначення доцільності їх застосування та прогнозування наслідків стає необхідним вирішення проблем кількісної кваліфікації як усього комплексу нетарифних методів та інструментів, так і конкретних нетарифних обмежень.

Донині в Україні формується заснований на загальновизнаних принципах та нормах міжнародного права, передусім на нормах ГАТТ/СОТ, механізм нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі. Загалом етап так званого "екстенсивного" розвитку цього механізму закінчився: сформовано його законодавче забезпечення, встановлено структуру, визначено рамки функціонування. На сучасному етапі пріоритетного значення набувають проблеми:

1. удосконалення конкретних складових (елементів) цього механізму;
2. посилення взаємозв'язків між такими елементами;
3. використання потенційно закладених, але з різних причин не застосованих елементів механізму.

У зв'язку з пріоритетністю завдання вступу України до СОТ розвиток національної системи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності найближчими роками має відбуватися на основі загальновизнаної світової практики, тобто з урахуванням правових норм ГАТТ/СОТ, але за умови забезпечення оптимального для України балансу переваг та втрат і з урахуванням національних інтересів країни.

Практично в жодній країні світу, де функціонує ринковий механізм господарювання, ефективність економічної політики у господарському комплексі неможлива без втручання держави, яка покликана забезпечувати баланс інтересів суб'єктів господарювання, як учасників та ініціаторів зовнішньоекономічної діяльності, з одного боку, так держави та її населення - з другого боку. На думку В.В. Перської: "Чим стабільніша національна економіка, тим гармонічніші господарські пропорції та взаємозв'язки зі світовим господарством, отже, відповідно, скорочується потреба у посиленні державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності" [266; С. 5]. Загалом, нині в Україні необхідно підвищити участь держави в господарчому житті, у тому числі у зовнішньоекономічній сфері для вирішення життєво важливих для країни завдань. Нетарифні обмеження зовнішньої торгівлі покликані відіграти у цьому одну з провідних ролей.

У межах даної дисертаційної роботи автором були поставлені завдання всебічного комплексного дослідження правових проблем державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності при інтеграції України до Світової організації торгівлі. Результати дослідження дають змогу внести наведені нижче пропозиції щодо вдосконалення зовнішньоекономічного законодавства України.

Перехід до ринкових відносин у сучасний період, докорінні зміни в рівні та характері їх державного регулювання потребують створення нової правової основи зовнішньоекономічної діяльності, посилення ролі законів у правовому регулюванні основних напрямів цієї сфери життя країни. На сучасному етапі ми маємо нормативну базу, що регулює зовнішню торгівлю, яка докорінно відрізняється від раніше існуючої, але й вона ще далека від досконалості. Слід зазначити, що зовнішньоекономічна діяльність однією з перших набула радикальних перетворень шляхом її лібералізації: спростування державної монополії, обмеження адміністративного регулювання виходу підприємств на зовнішні ринки, забезпечення більш широкого доступу іноземних інвестицій до економіки країни. Зовнішньоекономічна діяльність за своєю природою, як правило, є підприємницькою діяльністю, що охоплює передусім різні сфери та напрямки зовнішніх торговельних зв'язків держави, її юридичних та фізичних осіб з іноземними суб'єктами господарювання.

Потребує кардинального концептуального перегляду Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р., що не містить цілої низки обов'язкових елементів різних угод системи СОТ. Не відповідають положенням ГАТТ/СОТ: умови введення кількісних обмежень експорту та імпорту; умови видачі ліцензій та розподілу квот; умови і процедури прийняття захисних заходів; перелік заборон та обмежень експорту-імпорту товарів; положення про відповідність товарів, що ввозяться, технічним та іншим вимогам; випадки та порядок уведення відповідних заходів. Відсутні положення про зв'язок між захисними заходами та конкурентною політикою, положення, що стосуються застосування експортних субсидій та інших форм підтримки експорту або виробництва. Положення про створення інформаційного центру з зовнішньоторговельної діяльності потребує доповнень та змін з урахуванням правил СОТ. Увагу треба звернути на положення, що стосується незалежних судових або адміністративних процедур для вирішення спорів між суб'єктами економічних відносин та урядом у випадку прийняття ним заходів, що зачіпають інтереси суб'єктів. Також потрібно внести зміни до регулювання ліцензування в Україні, про що вже йшлося, а саме: ліцензування експорту (імпорту) товарів має здійснюватися у формі автоматичного або неавтоматичного ліцензування.

Автоматичне ліцензування має розглядатися, як комплекс дій органу виконавчої влади з надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту/імпорту товарів, щодо яких не встановлюються квоти. Воно є адміністративною процедурою з оформлення та видачі ліцензій та не повинно справляти обмежувального впливу на товари, що підлягають ліцензуванню. Неавтоматичне ліцензування має бути комплексом дій органу виконавчої влади з надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту/імпорту товарів, щодо яких встановлюються певні квоти. Згідно з нормами СОТ необхідно законодавчо уточнити умови застосування ліцензування зовнішньоекономічних операцій, особливо товарообмінних (бартерних), форму ліцензій та заявок на їх отримання, право прийняття рішень щодо застосування ліцензування зовнішньоекономічних операцій.

Удосконалення правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності є одним з основних напрямів реалізації зовнішньоекономічної політики України. В 90-х роках ХХ ст. чітко проглядається складний комплекс торговельно-політичних методів, спрямованих на розширення форм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності за допомогою заходів, що мають пряму дію на національну економіку. Одним з головних важелів зовнішньоекономічної діяльності є адміністративно-правове регулювання, яке більш широко використовується як контроль та стимулювання у цій сфері. Вдосконалення механізму регулювання зовнішньоторговельної діяльності має відбуватися з урахуванням стратегічних напрямів розвитку зовнішньоекономічної діяльності та пріоритетів зовнішньоекономічної політики - протекціонізму або вільної торгівлі.

При розробці або зміні принципів та норм правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід звернути увагу на:

• забезпечення єдності та однаковості усієї національної правової системи;
• встановлення жорсткої правової системи, головний принцип якої - чіткість у формулюваннях;
• уніфікацію формальностей, процедур, технічних сторін;
• ліквідацію усіх невідповідностей з міжнародним законодавством;
• підвищення зацікавленості з боку потенційних учасників зовнішньоекономічної діяльності по обидва боки кордону України (регулювання іноземних інвестицій, створення адаптованої правової системи для ведення міжнародної торгівлі товарами та послугами, захист довкілля, удосконалення правил та процедур регулювання торговельних суперечок тощо).

Перейдемо до конкретних питань, що потребують втілення у національних нормативно-правових актах щодо нетарифних обмежень.

Угода про сільське господарство [182; С. 35-62] передбачає досить тривалий перехідний період для того, щоб дати можливість членам СОТ адаптуватися до нових умов торгівлі та нейтралізувати можливі негативні наслідки для національного сільськогосподарського виробництва. Питання полягає в тому, наскільки ефективно Україна зможе використати перехідний період для того, щоб оптимально врахувати нові особливості міжнародної торгівлі в інтересах розвитку національного агропромислового комплексу (АПК).