Найскладнішою проблемою для України є зміна форм державної підтримки сільського господарства, особливо враховуючи його сучасний стан. Між тим, поступове скорочення дотацій різним галузям АПК не повинно призводити до згортання виробництва, якщо воно супроводжуватиметься розширенням нових для України видів державної підтримки, а саме, переміщенням акценту на розвиток інфраструктури у сільській місцевості, потужностей по зберіганню та переробці сільськогосподарської продукції, активізацією наукових досліджень в аграрній сфері та розширенням участі України в діяльності міжнародних сільськогосподарських організацій.

Оскільки інтеграція до міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією передбачає розширення виробництва насамперед тих її видів, які доцільні з урахуванням потреб світового ринку, від держави буде потрібне додаткове фінансове стимулювання виробництва окремих видів продукції рослинництва та тваринництва. Водночас, відсутність додаткового фінансування викликає скорочення випуску тих її видів, які в нових умовах виробляти буде нерентабельно. Слід враховувати також, що інтеграція до систем міжнародних зв'язків у сфері АПК аж ніяк не передбачає негайної відміни заходів захисту. Навпаки, новим учасникам СОТ надається можливість зберігати їх протягом кількох років. Тим самим можна забезпечити пріоритетний розвиток тих галузей, продукція яких є найбільш перспективною з точки зору міжнародного поділу праці.

Вступ до СОТ накладає на Україну зобов'язання щодо переходу від нетарифних заходів захисту внутрішнього ринку до тарифних. Перші кроки у цій сфері вже зроблено - встановлено нові ставки мита на різні види імпортного продовольства. У подальшому, ставши учасником СОТ, Україна зможе змінювати ставки мита в бік зниження від "вже досягнутого рівня". До того ж, очікувана стабілізація та наступне зростання української економіки приведуть до збільшення попиту на продовольство, а за низького імпортного мита це призведе до зростання попиту на імпортні продукти. Таким чином, запровадження в такій ситуації обмеження на ввезення продовольства з-за кордону навряд чи слід розглядати як протекціоністський захід, що може ускладнити відносини України з СОТ. Внесення коректив у зовнішньоторговельну політику означало би природний намір захистити вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції.

Може здатися, що таке важливе питання, як відкриття ринків членів СОТ для України сьогодні не має жодного практичного значення: країна ще кілька років лишатиметься нетто-імпортером продовольства, і мова, мабуть, має йти лише проте, як подолати цю залежність. Між тим, кліматичні умови на території України дають змогу налагодити у перспективі випуск товарів, які можуть знайти попит на світовому ринку. Цей ринок, хоча і досить монополізований, має все ще достатню кількість ніш, де українська продукція може бути конкурентоспроможною. До таких товарів належать насамперед високоякісні пшениця, жито, продовольчий овес, соняшник. Таким чином, перебудова структури сільськогосподарського виробництва в Україні відповідно до вимог світового ринку передбачає активний розвиток виробництва з чіткою експортною орієнтацією. Питання, отже, полягає в тому, на яких умовах Україні слід вступати до СОТ і на які пільги вона може розраховувати, беручи до уваги стан та реальні перспективи розвитку національного АПК. У зв'язку з цим необхідно мати чітко сформульовані основні елементи національної аграрної стратегії, визначити поточні та довгострокові цілі зовнішньоекономічної політики у цій сфері. Треба визначити конкурентні та перспективні галузі, що можуть збільшити експортний потенціал, довести важливість захисту виробництв, що сприяють вирішенню завдань насичення внутрішнього ринку найважливішими видами продовольства.

Найважливішим завданням є перегляд українського законодавства з урахуванням нових реалій, створення відповідної нормативної бази, активізація інформаційної роботи. Це дало б Україні можливість здійснити розвиток АПК на основі інтеграції до світового продовольчого господарства, поступово нарощувати виробництво сільськогосподарської продукції та укріплювати свою роль в міжнародному поділі праці в агропромисловій сфері.

Україні належить вирішити питання скорочення та спрощення вітчизняних митних формальностей. Положення ГАТТ (стаття VIII, 1/с/) вимагає від країн-учасниць максимального скорочення та спрощення імпортних та експортних формальностей, а також належної експортної та імпортної документації. Правила ГАТТ не рекомендують застосування митних процедур як торговельного бар'єру, що захищає національних виробників. Кодекс стандартних вимог до імпортної документації, прийнятий у 1952 році учасниками ГАТТ, а також Конвенція про спрощення та уніфікацію митних процедур (Конвенція Кіото), широко застосовувані в рамках ГАТТ/СОТ, детально регламентують усі сторони проведення митних формальностей [270].

Питання спрощення митних процедур слід вирішувати, керуючись економічними мотивами. За рахунок зниження витрат, пов'язаних з митним оформленням, та інших додаткових витрат, що стосуються зовнішньої торгівлі, можна значно підвищити ефективність зовнішньоекономічної діяльності в цілому.

Щорічно в Україні у сфері зовнішньої торгівлі видаються сотні правових документів нормативного характеру - накази, розпорядження, вказівки, листи, роз'яснення, інструкції зацікавлених державних органів. Багато з цих документів доповнюються, змінюються так багато разів, що часто уявити собі кінцеву їх редакцію практично неможливо. Через це можливе неоднозначне тлумачення митного законодавства при проходженні митного оформлення товарів. Досить часто змінюються митні правила без попереднього попередження учасників зовнішньоекономічної діяльності, так створюються проблеми не тільки для іноземних, а й для вітчизняних учасників торгівлі та інвесторів. У результаті країна набуває статусу держави з несприятливим торговельним та інвестиційним кліматом.

Таким чином, на порядку денному стоїть завдання формування дієвого механізму митного оформлення та контролю, що сприятиме максимальному скороченню витрат на митні процедури, підвищенню ефективності зовнішньої торгівлі і, зрештою, економічної діяльності в цілому. Але спрощення митних процедур не повинно знижувати ефективність виконання митними органами контрольних функцій із забезпечення економічної безпеки країни, боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, попередження незаконного обігу зброї та наркотичних засобів, здійснення заходів захисту життя та здоров'я людини та довкілля тощо.

Потрібно внести зміни до Митного кодексу України [271], бо деякі положення цього документа готувалися ще до активних кроків України з приєднання до СОТ. Аналізуючи законодавчі норми, можна прийти до висновку, що деякі положення прямо суперечать вимогам ГАТТ/СОТ, або не створюють надійних умов для їх виконання.

Стаття VІІІ ГАТТ [182; С. 448] вимагає мінімізації експортних та імпортних формальностей. Наприклад, положення статей 87 та 176, згідно з якими декларування товарів, що переміщуються через митний кордон, може здійснювати підприємство-резидент, - суперечать нормам ГАТТ/СОТ.

Вимоги ГАТТ/СОТ, висунуті країнам-учасницям, мінімізувати як процес оформлення, так і обсяг необхідних для цього документів, ігнорується ст. 86, що дозволяє вимагати додаткові документи у ході митного оформлення, і будь-яких обмежень збільшення переліку документів законодавчо не передбачено. Не відповідає нормам ГАТТ/СОТ і положення ст. 78, де терміни перевірки митних документів чітко не визначені. Також передбачається у разі необхідності для здійснення контролю за товарами та транспортними засобами залучати, крім митних, інші державні органи, що дає можливість затягувати процес митного оформлення, тим самим створюючи додаткові труднощі для зовнішньої торгівлі.

Значним надбанням можна вважати включення до Митного кодексу України [271] статей 266-275, що регламентують методи визначення митної вартості відповідно до правил, встановлених у нормативних документах ГАТТ.

Україні потрібно вирішити питання скорочення та спрощення вітчизняних митних формальностей, керуючись, по-перше, економічними показниками, тобто з метою зниження пов'язаних з митним оформленням загальних витрат та підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності в цілому. По-друге, необхідність скорочення та спрощення митних процедур пов'язана з майбутнім вступом України до СОТ. Отже, такі напрями діяльності у сфері митної справи, як: спрощення діловодства та документообігу в зовнішній торгівлі, у тому числі здійснюваних при митному оформленні, через використання сучасних технологій для формування документів, а також широка комп'ютеризація митної справи; використання процедур попереднього та наступного митного оформлення експорту й імпорту; впровадження спільного прикордонного та неприкордонного митного оформлення - можуть сприяти, на наш погляд, підвищенню ефективності діяльності як учасників зовнішньоекономічної діяльності, так і митних органів, тобто ефективності зовнішньоекономічної діяльності в цілому.

У сучасній зовнішній торгівлі застосовуються близько 250 видів різних документів, це товаросупроводжувальні, транспортні, платіжні документи, що містять дані про товар та про умови (параметри, характер) здійснення комерційних операцій. Підготовка учасниками зовнішньоекономічної діяльності таких документів, як правило, потребує значного часу, пов'язана з додатковими матеріальними та трудовими витратами. На початку 70-х років ХХ ст. Національний комітет з міжнародної торгівлі США підрахував, що одна зовнішньоекономічна операція потребує в середньому підготовки 46 різних документів у 360 примірниках, що займає 64 години роботи. Якщо взяти до уваги, що тільки в США в той час здійснювалося до 18 млн. експортно-імпортних операцій за рік, то дістанемо 828 млн. документів у кількості 6,5 млрд. примірників [131; С. 112]. Така велика кількість вимог щодо оформлення митних документів нерідко ускладнює процедуру пропуску товарів та транспортних засобів через кордон, затримує переміщення вантажу і в результаті - збільшує вартість експортно-імпортних операцій. Витрати, пов'язані з забезпеченням документообігу в зовнішній торгівлі, досягають 10% кінцевої вартості товарів [272; С. 11]. Отже, постає питання спрощення документообігу у зовнішньоекономічній діяльності. Таким чином, залишається актуальною проблема пошуку шляхів для скорочення таких витрат. Очевидно, що головним напрямом тут є використання загальноприйнятних міжнародних стандартів, передусім розроблених Міжнародною організацією зі стандартизації (ІSО).

Одну з провідних ролей у справі спрощення зовнішньоторговельного документообігу слід відводити засобам формування (відтворення) необхідних для здійснення зовнішньої торгівлі документів. З цього приводу викликає зацікавленість розроблена Управлінням Великобританії зі спрощення процедур міжнародної торгівлі (SITPRO) технологія виробництва таких документів за принципом так званих "пов'язаних серій". Вона передбачає створення матричного документу, що містить розташовані в певному порядку типові форми різних документів. Через накладення на матрицю "масок" - шаблонів певної конфігурації - та їх наступне фотокопіювання отримують потрібний документ. На основі такої матриці можна робити коносаменти, сертифікати, платіжні документи, вантажні специфікації, пакувальні аркуші. Техніка "пов'язаних серій" широко застосовується нині в міжнародній торгівлі. Адміністративні витрати при цьому можуть бути скорочені на 50% [14; С. 53].