Важливі обов'язки на стадії порушення справи виконує також і суддя. З метою забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи він повинен вжити заходів до витребування від сторін додаткових доказів, якщо їх недостатньо, або зобов'язати сторони виконати певні дії (перевірка взаємних розрахунків, огляд об'єкта спору і т. ін.). При необхідності одержання роз'яснень з питань, що вимагають спеціальних пізнань, суддя повинен призначити експертизу і вирішити питання про те, чи має вона проводитись за участю представників сторін. З тією самою метою суддя може виїхати на підприємство, що є стороною в спорі, для ознайомлення з матеріалами справи, визнати необхідність заслухати на засіданні пояснення посадових осіб і т. ін. (ст. 65 ГПК). Крім того, принцип змагальності передбачає, щоб вже на цій стадії процесу суддя перевірив подані докази з погляду їх приналежності до справи, допустимості для доведення даних фактів і правильності їх оформлення, а також вирішив питання щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін. Специфіка дії принципу змагальності в господарському суді виявляється в тому, що іноді, не в ході засідання у справі, допускається обмін письмовими матеріалами між різними учасниками провадження. Так, господарський суд у певних випадках направляє одній чи обом сторонам отримані в справі висновки організацій, що не є сторонами в справі, з вимогою викласти свої міркування щодо висновків, що містяться в цих матеріалах, оцінки тих чи інших фактів тощо. Такий попередній обмін листами дає змогу ще до засідання в справі усунути багато суперечностей, що можуть виникнути, виключити можливість відкладення засідання в справі, знизити витрати, пов'язані з відрядженням представників сторін для участі в засіданні.

Викладені вище правила спрямовані на максимальну активізацію діяльності як сторін, так і судді з підготовки матеріалів справи до розгляду і забезпечують всебічний розвиток їх ініціативи й активності з встановлення фактів, що мають значення для розв'язання спору.

Найбільш повна реалізація принципу змагальності досягається при розгляді справи власне у судовому засіданні. Специфіка господарського процесу полягає в тому, що тут немає правил, які заздалегідь визначають порядок ведення засідання господарського суду. Згідно зі статтею 74 ГПК порядок ведення засідання в кожному конкретному випадку визначається суддею з урахуванням особливостей справи. Відсутність заздалегідь встановлених процедурних правил додає засіданню у господарському суді характеру своєрідної ділової наради, регламент якої в кожному конкретному випадку може змінюватися залежно від обставин справи. Це відкриває сторонам широкі можливості для маневру, зміни своєї позиції в процесі розгляду справи, забезпечує більш швидкий її розгляд при мінімальній витраті сил, коштів і часу між учасниками процесу. Але водночас це вимагає від судді ретельного і продуманого ставлення до організації кожного засідання. Не має сумнівів, що успіх багато в чому буде залежати від того, якою мірою при визначенні порядку ведення засідання будуть враховані всі вимоги принципу змагальності.

Водночас даний принцип передбачає, щоб сторони сумлінно користувались усіма належними їм правами, чітко виконували свої процесуальні обов'язки, вживали заходів щодо всебічного й об'єктивного розгляду спору, виявляючи повагу до прав і законних інтересів іншої сторони. Порушення сторонами зазначених вимог в господарському процесі спричиняють серйозніші наслідки, ніж у цивільному судочинстві (наприклад, ст. 80, 83 ГПК), — залишення позову без розгляду чи стягнення з винної сторони до Державного бюджету штрафу розміром до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухиляння від дій, покладених на особу господарським судом.

Отже, принцип змагальності забезпечує швидке надходження до господарського суду необхідного фактичного матеріалу і всебічне, об'єктивне його дослідження, створює надійні гарантії для захисту порушених прав і інтересів суб'єктів господарювання, підвищує виховне значення діяльності господарських судів.

З принципом змагальності тісно пов'язаний принцип процесуальної рівноправності сторін. Цей принцип не можна поєднувати з принципом рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Принцип процесуальної рівноправності сторін тісно пов'язаний з усіма іншими принципами арбітражного судочинства, але насамперед із принципом змагальності. Отже, правові норми, у яких вони фіксуються, повинні зайняти своє місце в одній главі з іншими принципами. Тому потрібно доповнити Господарський процесуальний кодекс України нормою про встановлення цього принципу, зміст якого відображено у статті 22 ГПК.

Доцільними, на нашу думку, є конкретизація і доповнення правила про мову господарського судочинства, закріплені у статті 3 ГПК. Посилання на статтю 21 Закону України ,Про мови в Україні" недостатньо. Варто чіткіше визначити необхідність встановлення в законі гарантій захисту прав осіб, які не володіють українською мовою. У зв'язку з цим до статті 3 ГПК необхідно додати норму, відповідно до якої особам, які беруть участь у справі і які не володіють українською мовою, забезпечується право повного ознайомлення з матеріалами справи, участі в судових діях через перекладача і право виступати в господарському процесі рідною мовою [534][471].

Щодо принципів, які безпосередньо регулюють певні сторони господарського процесу, вони закріплені в нормах Господарського процесуального кодексу України і визначають зміст процесуальних дій, характер процесу в цілому. Вони формуються відповідно до суті процесу правосуддя, за трьома основними напрямами: рух, формування матеріалу, його засвоєння судом як необхідний етап перед вирішенням справи.

1. Процес як рух породжує питання про стимули, що характеризують порушені інтереси, тобто питання про стимулятивні (спонукальні) повноваження. Виникнення процесу і його постадійний розвиток, а також визначення його предмета залежать від заяви зацікавленої особи через принцип диспозитивності [635][472].

2. Процесуальний матеріал становлять юридичні факти і докази, що їх засвідчують. Правильно сформований процесуальний матеріал утворює фундамент обґрунтованості рішення суду. Таке формування досягається за допомогою принципу змагальності, що мобілізує сторони на найповніше забезпечення суду процесуальним матеріалом.

3. В основі форми спілкування господарського суду з учасниками процесу і способу сприйняття судом процесуального матеріалу лежить принцип усності — один з характерних принципів цивільного процесу, а також принцип безпосередності — контакт суду з джерелами доказів і збереження результатів цього контакту в свідомості суддів у їх цілісності за умови безперервності розгляду справи. Законодавче об'єднання принципів усності, безпосередності і безперервності розгляду справи спрямоване на забезпечення найкращого режиму використання процесуального матеріалу для досягнення правоохоронних і виховних завдань правосуддя.

Зазначені сторони господарського процесу як предмет безпосереднього застосування спеціальних принципів (диспозитивність, змагальність та ін.) водночас зазнають істотного впливу з боку загальних принципів. Так, диспозитивність, складаючи основний і характерний елемент рухового початку, а змагальність — аналогічний елемент формування процесуального матеріалу відповідно доповнюються активністю суду й інших організацій та осіб, що істотно сприяють        захисту [421][473].

Розглядаючи спори про право, господарський суд виконує щодо господарських організацій ті самі завдання, що й суди, коли йдеться про захист порушених прав і законних інтересів громадян. Загальні суди сприяють зміцненню правопорядку у відносинах між громадянами й організаціями, а господарські суди — зміцненню дисципліни в господарських відносинах між підприємствами, установами й організаціями.

Правосуддя у господарських відносинах виступає однією з форм державної діяльності — судової влади, здійснюваної господарськими судами шляхом розгляду і вирішення справ у судовому засіданні. Цей принцип також має давню історію, він обстоювався ще під час проведення судової реформи 1864 р. Так, до ,найважливіших питань судочинства і судоустрою", що вимагали вирішення у процесі законодавчої підготовки судової реформи, К. П. Побєдоносцев відносив у своєму лекційному курсі для студентів Московського університету ,питання про відділення суду від влади адміністративної" [392][474]. Цю думку він послідовно впроваджував і у своїй подальшій державній діяльності.

Принцип здійснення правосуддя лише судом закріплений у статті 124 Конституції України і статті 5 Закону України  ,Про судоустрій України". Сутність цього принципу полягає у тому, що судова влада у сфері господарської юрисдикції може здійснюватись лише господарськими судами. Інші органи не мають права здійснювати правосуддя у цій сфері. Крім того, незалежність і самостійність суддів закріплені законодавчо через специфіку організації і процесуальної форми діяльності. Вони поставлені в особливі умови, що дає їм можливість розібратися у складних обставинах цивільного правопорушення, правильно витлумачити і застосувати закон, а також прийняти обґрунтоване і законне рішення [102][475].

Принцип призначуваності і виборності суддів також належить до засад, закріплених у Конституції України. Перше призначення на посаду професійного судді здійснюється Президентом України строком на п'ять років. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково у порядку, встановленому законом (ст. 128 Конституції).

Правосуддя здійснюється професійними суддями одноособово або колегіально і також закріплено у Конституції України.

Отже, розвиток, удосконалення принципів господарського судочинства здійснюється шляхом не тільки переробки і збагачення їх змісту, а й встановлення нових принципів. Впровадження нових принципів арбітражного судочинства зумовлене як необхідністю удосконалення процесуального законодавства і завершення процесу перетворення колишніх арбітражів — гілок планово-адміністративної системи — на повноцінні органи правосуддя — господарські суди, так і нагальною потребою зміцнення правового становища сторін, інших осіб, що беруть участь у справі і тим самим зміцнюють та розширюють гарантії захисту їх прав. Встановлення в Господарському процесуальному кодексі України нових принципів має б за мету піднести і посилити авторитет суду, створити йому кращі умови для дослідження й оцінки доказів, винесення законних та обґрунтованих рішень.