Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

3.1. Проблеми становлення системи господарських судів України

Сторінки матеріалу:

 

Як було визначено у попередніх розділах, здійснення владних функцій взагалі і функцій судового управління зокрема є важливим напрямом діяльності господарських судів.

Оскільки ці функції належать суб'єктам і утворюють певне системно-структурне явище, варто насамперед розглянути систему господарських судів в Україні, а також визначити механізм її функціонування.

У методологічному аспекті побудова ефективної системи господарських судів залежить від вирішення фундаментальних питань таких рівнів:

— удосконалення системи господарських судів як елементу системи судової влади в цілому;

— удосконалення всієї системи судової влади, з одного боку, як системоутворюючого елементу для системи господарських судів, а з іншого — як системного елементу державної влади.

За останні роки судова система України зазнала суттєвих змін: було прийнято нові закони щодо судоустрою, системи господарських судів, внесено зміни і доповнення до процесуальних кодексів тощо [168][363].

У ході дискусій з питань реформи судової системи було висловлено багато слушних пропозицій щодо створення в Україні розгалуженої системи спеціалізованих судів [425, 543, 83, 542, 618, 682, 211, 421, 278, 541, 430, 422, 34][364], врахування досвіду зарубіжних країн, де така система вже активно функціонує.

Чи не найбільш дискусійним питанням у процесі осмислення судової реформи стало визначення судових юрисдикцій, за якими повинні створюватися гілки спеціалізованих судів, а також повноважень судів різних рівнів.

,Конституційна" більшість розробників та ініціаторів подання законопроектів вважала, що спеціалізованими судами повинні стати суди з адміністративної, господарської, кримінальної та цивільної            юрисдикцій [244][365]. Тобто пропонувалось поширити принцип спеціалізації на суди загальної юрисдикції.

Дискутувалося також питання щодо співвідношення компетенції найвищого і вищих судових органів. Напрями реформування судової системи тривалий час обговорювались Конституційною комісією, що дійшла висновку щодо необхідності поширення принципу базової спеціалізації на систему судів загальної юрисдикції та створення кількох вищих судових органів. Це правильний демократичний шлях розвитку судової влади, випробуваний століттями не лише Європою, а й впроваджений у багатьох країнах СНД. Саме тому з проекту Конституції України як помилкову свого часу було вилучено норму, що визначала Верховний Суд України вищою касаційною інстанцією. Натомість повноваження вищих судових органів були надані вищим судам. Тому Верховний Суд як найвищий судовий орган щодо юрисдикції спеціалізованих судів може бути тільки надкасаційною (ревізійною) інстанцією, а також здійснювати відповідні представницькі      повноваження [380][366].

Оцінюючи значення і перспективи даної дискусії, варто, на нашу думку, згадати про те, що подібна проблема поставала свого часу перед юриспруденцією Російської імперії у зв'язку з проведенням судової реформи середини ХІХ ст. Характеризуючи суть дискусії щодо зміни Судових статутів, А. Ф. Коні зазначав, що необхідність удосконалення зазначених Статутів визначила ,два крайніх типи: до одного належать люди, готові з легкістю перекроїти Статути, не усвідомлюючи, що часто так звані зміни рівнозначні знищенню; до другого типу належать ортодокси Статутів, які вважають, що вони дійсно зберігають дорогі їм інституції, захищаючи кожну кому у Статутах... і вперто відвертаючись від реальних проявів застосування цих Статутів... Якщо представники першого типу можуть бути шкідливими тими практичними результатами, якими можуть, за сприятливих умов, супроводжуватись досліди над ,зміною Судових статутів", зате представники другого типу, незважаючи на симпатичність своїх намірів, — теж погані захисники Статутів... Небажання усвідомити і вивчити свої слабкі сторони, які легко можна виправити, завжди і у будь-якій боротьбі надавали погані послуги" [283][367].

Це влучне зауваження видатного правознавця і сьогодні не втратило своєї методологічної цінності, для оцінки сутності підходів до змін системи судоустрою у нашій державі. На нашу думку, підхід має бути зваженим і обережним: судова система, звісно, повинна вдосконалюватись відповідно до потреб сьогодення. Але водночас зміни судоустрою в жодному випадку не повинні бути схожими на знищення знайдених свого часу рішень, які витримали і витримують перевірку часом. З цих позицій розглянемо систему господарських судів, яка склалася у нашій державі, зважено оцінюючи теоретичні та практичні здобутки у цій сфері, а також потреби подальшого вдосконалення цієї системи.

Отже, звернемось до положень оновленого законодавства України, що регулює це питання, проаналізуємо їх сутність і проведемо порівняльний аналіз, враховуючи досвід у цій галузі інших країн.

Насамперед згадаємо, що відповідно до Закону України ,Про судоустрій України" систему судів загальної юрисдикції в Україні становлять місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Відповідно до Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій, при цьому до спеціалізованих належать господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані. Очевидно, у майбутньому гостро постане питання щодо створення фіскальних та земельних судів, які існували свого часу в Україні [218][368].

Виокремлення господарського процесу з цивільного стало результатом тривалих наукових дискусій. Наявність різних форм захисту суб'єктивних прав і інтересів викликала у юридичній науці дві абсолютно протилежні точки зору щодо предмета цивільного процесуального          права [383][369]. Визначаючи предмет цивільного процесуального права, більшість процесуалістів вважає, що цивільне процесуальне право регулює лише ті відносини, що складаються у процесі здійснення судом правосуддя з цивільних справ [632, 16, 8][370].

Прихильники протилежної точки зору обстоювали позицію, згідно з якою припускається існування так званого єдиного цивільного процесуального права [454][371]. Це стосується не лише норм процесуального, а й матеріального права у сфері регулювання господарських відносин [637, 358, 678, 2276, 141][372]. Ці дискусії точаться і сьогодні. Хоча, здавалося б, всі суперечки повинні припинитись, оскільки Верховна Рада України 16 січня 2003 р. прийняла в остаточних варіантах як Цивільний, так і Господарський кодекси.

Господарське процесуальне право являє собою сукупність і систему правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у справах, що виникають із спірних господарських правовідносин та у спорах про визнання недійсними актів, з причин, визначених законодавством [660][373]. Такі господарсько-процесуальні правовідносини визначають процесуальний порядок позовного провадження (судочинство) у справах із спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів та з інших причин, а також із спорів про визнання недійсними актів, та процесуальний порядок провадження у справах про банкрутство.

Господарське судочинство визначається як врегульований нормами господарського процесуального права порядок провадження у господарських справах, що визначається системою взаємопов'язаних господарських процесуальних прав, обов'язків і процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом і особами, які беруть участь у       процесі [660][374].

Для господарської юрисдикції як системи спеціалізованих судових установ конституїтивними ознаками, на нашу думку, є: організаційна єдність при диференціації функцій правосуддя щодо різних гілок спеціалізованих судів, єдиний предмет судового захисту і судової діяльності, єдина процесуальна форма і процесуальне законодавство, що регламентує процесуальний порядок розгляду та розв'язання юридичних справ [436][375].

Крім цього, спеціалізовані суди як гілка судів загальної юрисдикції повинні мати єдине організаційно-процесуальне підґрунтя діяльності із здійснення правосуддя у визначеній процесуальним законом сфері правовідносин. Єдність системи судів і правосуддя забезпечується єдиним статусом суддів як носіїв судової влади, єдністю основних конституційних принципів судочинства.

З урахуванням цього структура господарських судів згідно із Законом України ,Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року складається з місцевих господарських судів, апеляційних господарських судів, Вищого господарського суду України [575, 94, 662][376]. Межі судової влади спеціалізованих судів підлягають чіткому розмежуванню відповідно до функцій, що виконуються судами різних інстанцій.

Відомо, що при визначенні компетенції державного органу з прав і обов'язків зазвичай йдеться лише про засоби забезпечення виконання функцій, які на нього покладені. У юридичній літературі зустрічається виокремлення таких елементів компетенції, як завдання, цілі, функції, права і обов'язки, форми та методи [381][377]. Процесуалісти визначають компетенцію як сукупність всіх прав і обов'язків даного органу [382][378]. Щодо суду першої інстанції, то до цих прав і обов'язків додається ще й право на розв'язання певних юридичних справ. Визначаючи компетенцію таким чином, науковці зазначають, що права й обов'язки відрізняються за своїм характером, тому їх поділяють на два види: предметні та функціональні. Якщо перші стосуються питань відання органу, то другі — дій з їх реалізації. Функціональні повноваження дають можливість суду здійснювати правосуддя як функцію. Ними охоплюються усі процесуальні права й обов'язки з розв'язання прийнятої до провадження справи і виконання ухвали [268][379].

Для суду характерна специфічна компетенція [474, 447][380]. Це відображається насамперед у загальних принципах здійснення правосуддя, про які йтиметься окремо і які є підґрунтям як для розвитку відповідного законодавства, так і для застосування норм права у процесі розгляду конкретних юридичних справ.

Здавалося б, стабільність судових інститутів і процедурних правил супроводжується стійким застосуванням понять на позначення і розмежування сфер їх діяльності. Однак використовуються такі поняття, як ,судочинство", ,загальна юрисдикція", ,владні повноваження суду", ,повноваження здійснювати правосуддя" тощо.