Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

3.3. Напрями та проблеми упорядкування оновленої процедури провадження у господарських справах

Сторінки матеріалу:

 

Судове провадження у господарському суді для досягнення його цілей повинно здійснюватись так, щоб забезпечити правильний і своєчасний розгляд і розв'язання господарських спорів. В порядку господарського судочинства розглядаються господарські спори позовного провадження, а справи про банкрутство — у порядку, встановленому ГПК з урахуванням особливостей, визначених Законом України ,Про банкрутство".

Господарське судочинство розвивається за стадіями, якими визначається сукупність процесуальних прав, обов'язків і дій, об'єднаних досягненням поставленої мети. Таких стадій шість. Першою з них є порушення провадження у справі, для чого особи, яким надано право, звертаються до суду з вимогою про захист своїх прав чи порушених інтересів, а суддя вирішує питання про прийняття позовної заяви, постановляючи ухвалу про порушення провадження у справі чи про відмову в провадженні. Друга стадія — підготовка до розгляду справи  — є дуже важливою для правильності і своєчасності вирішення господарського      спору [660][476], а тому ми зупинимося на ній детальніше.

Протягом тривалого часу в теорії процесу дискутується питання про значення стадії підготовки до судового розгляду в практиці господарських судів і судів загальної юрисдикції [630][477].

Якість розгляду господарських спорів багато в чому визначається результатами досудової підготовки справ і точним дотриманням загальних положень процесуального закону.

Підготовка справи до судового розгляду є самостійною обов'язковою стадією господарського процесу, що здійснюється суддею з кожної справи відразу після її порушення з метою правильного розгляду і розв'язання спору у встановлені процесуальні строки [102][478].

Не існує справ, у яких ця стадія могла б бути пропущеною, тому що до прийняття і призначення до розгляду справи потрібно ознайомитися з позовними матеріалами, визначити коло фактів і доказів, вжити заходів щодо забезпечення вчасного їх надходження до суду, вчинити інші необхідні для справи дії [566][479].

Обсяг підготовки і характер процесуальних дій залежать від обставин і складності кожної конкретної справи, тому що кожен спір має свою специфіку, індивідуальні риси. Тому у змісті підготовки навіть однієї і тієї ж категорії справ завжди існують певні відмінності.

Господарський процесуальний кодекс України не ставить своїм завданням детально і вичерпно визначити всі можливі дії судді на цьому етапі, окреслюючи лише загальні напрями дій і коло питань, що потребують з'ясування на даній стадії господарського процесу. Дії судді з підготовки справи до розгляду передбачені статтею 65 ГПК, де зазначається, що з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи суддя при необхідності виконує такі дії: вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача; виключає з числа відповідачів підприємства та організації, яким не було надіслано пропозицію про доарбітражне врегулювання спору; викликає представників сторін для уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали можна подати додатково; зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити рахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); вимагає від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження; вирішує питання про призначення судової експертизи; проводить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов'язковою; вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи; вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації; вирішує питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову [435][480] та вчиняє інші необхідні дії [431][481].

Отже, статтею лише окреслено перелік підготовчих дій судді, до того ж більш організаційного, ніж процесуального характеру. Слід підкреслити, що ця стадія господарського процесу ще не має концептуального вирішення, яке б враховувало значення принципу змагальності і рівності сторін [108][482]. Між іншим, підготовка справи до судового розгляду і її основа — збирання доказів — може сьогодні забезпечити рівновагу сил між змагальністю процесу і активністю суду [438, 436][483], знівелювати їх суперечливість [35, 174][484].

Вибір дій з підготовки, їх зміст і спрямованість зумовлені особливостями кожної конкретної справи як матеріально-правового, так і процесуального характеру.

Насамперед йдеться про правову природу правовідносин, з яких випливає вимога, з якою позивач звернувся до господарського суду (наприклад, відносини, засновані на праві власності; що виникають внаслідок заподіяння шкоди; пов'язані з укладанням, зміною і розірванням різних договорів; відносини у сфері управління тощо), і про норму матеріального права, що регулює спірне правовідношення. Ретельний аналіз матеріально-правових особливостей спору дає можливість вирішити низку питань, що впливають на подальший розгляд і розв'язання спору, зокрема суб'єктний склад справи: чи є особи, що беруть участь у справі, належними сторонами, яке місце в процесі вони повинні зайняти; коло юридичних фактів, за наявності яких настають наслідки, передбачені матеріальною нормою; які джерела інформації містять відомості про ці факти, чи відповідають ці джерела вимогам, що до них висуваються; хто має у своєму розпорядженні ці джерела, від кого й у якому порядку слід їх одержати. З'ясування цих питань, у свою чергу,  дає можливість виробити раціональний план дій з підготовки і з найбільшою ефективністю його здійснити [50][485].

Аналіз процесуальних підготовчих дій свідчить про те, що не всі з них спрямовані на виконання сформульованих у законі завдань стадії підготовки справи до судового розгляду. Наприклад, здійснення процесуальних дій щодо питання про забезпечення позову спрямоване на забезпечення майбутнього рішення. Тому при прийнятті таких заходів на стадії підготовки додатково виконується завдання із забезпечення виконання рішення. Відповідно до цього безпосереднім об'єктом процесуальних відносин, що при цьому виникають, буде забезпечення виконання рішення [213][486].

Досить часті випадки, коли суддя стикається із ситуацією, що вимагає залучення до справи іншого відповідача або третьої особи, не зазначених у позовній заяві. Право судді на залучення цих осіб ґрунтується на положеннях, що містяться у статтях 24 і 27 ГПК України. Необхідність подібних дій формується на основі даних, які містяться у матеріалах, що надійшли до суду одночасно із позовною заявою. Про це можуть клопотатись особи, що беруть участь у справі. З проханням про залучення, наприклад, третьої особи без самостійних вимог або із самостійними вимогами на предмет спору може звернутися до суду і сама зацікавлена особа. Практика свідчить, що доцільним є залучення третіх осіб при оспорюванні управлінських актів про перерозподіл майна, зі спорів щодо приватизації майна, про визнання угод недійсними, коли майно перейшло до таких осіб, зі спорів про якість поставленої продукції, встановлення фактів, що мають юридичне значення та ін. [119][487].

На стадії підготовки справи до судового розгляду у судді на основі аналізу матеріалів, що надійшли, спочатку може скластись думка про те, що позов поданий не тією особою, якій належить право вимоги, чи не до тієї особи, що має відповідати за позовом. У випадку залучення до участі в справі відповідача чи третьої особи суддя виносить про це мотивовану ухвалу. Причому на залучення до участі в справі іншого відповідача потрібна згода позивача, що випливає зі змісту статті 24 ГПК.

Насамперед ця стадія має розглядатись як стадія збирання доказів, на якій суд може і повинен виявити активність. Це зумовлено характером пізнання об'єктивної істини у господарському процесі, через що формування доказової бази не може бути передане виключно сторонам і може призвести до зловживань можливостями сильнішою стороною у процесі, приховування відомостей і документів і як наслiдок — до несправедливого, невірного рішення [654][488].

Суд може визнати або не визнати встановленими факти, однак встановлення або не встановлення фактів, що є підґрунтям позовних вимог або заперечень сторін, потребують доведеності або недоведеності цих фактів. На це і спрямований процес доведення (доказування). Термін ,доказування", на нашу думку, може тлумачитися неоднозначно, тому доцільно вживати тотожній термін ,доведення".

Доведення — логічний процес, за допомогою якого суд доходить висновку про наявність або відсутність тих чи інших фактів, явищ, дій, відносин, зв'язків тощо [540][489]. Це здійснювана на основі процесуального закону діяльність суб'єктів із збирання, закріплення, перевірки і оцінки доказів, необхідних для встановлення істини у справі і вирішення завдань судочинства [346][490].

На думку М. К. Треушнікова, судове доведення є логіко-правовою діяльністю осіб, що беруть участь у справі, а також частково суду, спрямованою на досягнення вірного знання про фактичні обставини виникнення, зміни і припинення правовідносин, що здійснюється у процесуальній формі шляхом твердження осіб, що беруть участь у справі, про факти, надання доказів, сприяння судом у збиранні доказів, дослідженні й оцінці [538][491].

Існують також й інші точки зору щодо судового доведення. Так, С. В. Курильов під судовим доведенням розуміє діяльність суду і учасників справи з надання і дослідження доказів, що відбувається відповідно до норм чинного законодавства і має за призначення встановлення істини. З цією думкою важко погодитись, тому що автор виключає із процесу судового доведення такий важливий елемент, як оцінка доказів.

Отже, судове доведення — це процесуальна діяльність сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, що випливає з принципу змагальності, ґрунтується на сукупності процесуальних прав та обов'язків, складається з повідомлення суду про фактичні обставини справи, надання доказів, спростування доказів, клопотання про витребування доказів, участі у дослідженні та оцінці доказів, а також діяльності суду з оцінки доказів, витребування доказів, з пропозицій сторонам усунути прогалини у доказовому матеріалі, що спрямована на виявлення фактичних обставин справи, прав і обов'язків сторін і прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі [436][492].