Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

3.3. Напрями та проблеми упорядкування оновленої процедури провадження у господарських справах

Певні проблеми залишаються у визначенні порядку підготовки спорів до судового розгляду. Статтею 65 ГПК лише окреслено перелік підготовчих дій судді, до того ж більш організаційного, ніж процесуального характеру. Слід зазначити, що ця стадія господарського процесу ще не має концептуального вирішення, яке б враховувало значення принципу змагальності і рівності сторін. Крім того, підготовка справи до судового розгляду і її основа — збирання доказів сьогодні можуть забезпечити рівновагу сил між змагальністю процесу і активністю суду, знівелювати їх неузгодженість.

Потребує вдосконалення також інститут мирової угоди, який набув практичного розповсюдження та почав законодавчо регулюватися в нашій державі лише останнім часом після внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України від 21 червня 2001 р. № 2539-ІІІ.

Зокрема, пропонується внести відповідні доповнення до ГПК, надавши право сторонам на укладання мирової угоди на стадії підготовки справи до судового розгляду. До переліку завдань стадії підготовки справи до судового розгляду слід було б додати сприяння сторонам у примиренні, а до переліку процесуальних підготовчих дій — вжиття заходів, спрямованих на врегулювання конфлікту шляхом укладення мирової угоди.

Загалом більш вдалим є збереження порядку досудового врегулювання господарських спорів, але за умови ще більшого розширення категорії спорів, які не потребують такого порядку. Слід було б також запровадити альтернативність права сторін на використання цього порядку при розгляді окремих спорів (наприклад, за участю підприємців-громадян, деяких видів віндикаційних і негаторних позовів тощо). Крім цього варто скоротити (до 15 днів), уніфікувати встановлені процесуальні терміни розгляду претензій і внести відповідні зміни до чинного законодавства.

Аналіз засобів доведення (доказів), які використовуються у господарському процесі, свідчить, що ГПК не враховує показання свідків, хоча останні можуть бути опитані у господарському процесі. Тому варто внести відповідне доповнення до статті 32 ГПК України.

Зазначимо також, що Господарський процесуальний кодекс України недостатньо приділяє уваги питанню відводу судді, зазначаючи лише, що суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, або встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Серйозні розбіжності виникають у сторін судового спору при тлумаченні цих ,інших обставин, що викликають сумнів у неупередженості судді". Оскільки переліку таких обставин немає, під неупередженістю судді сторони можуть розуміти будь-що. Тому необхідно внести доповнення до господарського процесуального законодавства, яке б конкретизувало дане положення.

Згідно з діючим законодавством категорії господарських спорів можуть або повинні розглядати судові установи (господарські і загальні суди), третейський суд, що мають різний організаційно-правовий статус, а також органи державної виконавчої влади — Антимонопольний комітет, Державний митний комітет, Державна податкова адміністрація, Державна інспекція України з контролю за цінами, Держстандарт України. Як зазначалося, деякі категорії земельних спорів, які можна віднести до господарських, розглядають місцеві Ради народних депутатів. Але варто ще раз підкреслити, що згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в нашій державі здійснюється винятково судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, у разі незгоди з рішеннями вищезгаданих органів зацікавлені юридичні чи фізичні особи не позбавлені права звертатися за захистом своїх порушених прав до суду.

Юрисдикційність господарських спорів вимагає відповідності між об'єктивними властивостями цих спорів і правовою природою зазначених органів. Але цього недостатньо. Властивості господарських спорів з погляду ознак їх суб'єктів і предмета об'єктивно визначають і характерні риси процедури їх розв'язання чи оптимальність процесу розгляду. Від того, наскільки враховані зазначені фактори у нормотворчій діяльності, залежить ефективність господарського судочинства.