Як зазначалось, підготовка справи до судового розгляду і її основа — збирання доказів — сьогодні можуть забезпечити рівновагу сил між змагальністю процесу і активністю суду. Зміст принципу змагальності складається з декількох елементів. Одним із нормативних елементів цього принципу в господарському процесі є інструктивні, забезпечуючі та вказівні повноваження суду, які і є повноваженнями із забезпечення змагальності сторін. Ці повноваження є за своєю суттю функціональними, тому що здійснюються у сфері здійснення правосуддя.

Інструктивні повноваження суду — це така група повноважень, відповідно до яких суд роз'яснює сторонам та іншим особам, що беруть участь у справі, їх права і обов'язки, права і обов'язки з надання доказового матеріалу і доведення фактів, на які сторони посилаються як на підстави своїх вимог та заперечень, роз'яснює наслідки здійснення чи нездійснення процесуальних дій тощо.

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 5.03.1977 р. № 1 ,Про підготовку цивільних справ до судового розгляду" з метою забезпечення найповнішого, всебічного і об'єктивного виявлення обставин справи у судовому засіданні суд зобов'язаний роз'яснити сторонам і третім особам, що викликані на стадії підготовки справи до судового розгляду, що вони повинні довести обставини, на які посилаються як на причини своїх вимог і заперечень, їх права і обов'язки [97][493].

Відповідно до вказівних повноважень суд може і повинен звернути увагу сторін на необхідність доведення фактів, що мають значення для справи, на необхідність надання додаткових доказів, усунення недоліків у доказовому матеріалі та у позовній заяві тощо.

Забезпечуючі повноваження спрямовані на визначення кола можливих учасників процесу, вжиття заходів для повідомлення їх про час і місце розгляду справи, на забезпечення доказів, призначення експертизи           тощо [496][494].

У Російській Федерації в Арбітражному процесуальному кодексі 1995 році підготовці справи до судового розгляду в главі 15 було присвячено дві статті: 112 та 113. У новому АПК РФ цьому питанню присвячено главу 14, де детально регламентований порядок підготовки. Підготовка справи здійснюється суддею одноособово з кожної справи, що перебуває у провадженні господарського суду першої інстанції (ч. 2 ст. 133 АПК РФ).

У новому АПК РФ встановлено також завдання цієї підготовки: визначення характеру спірного правовідношення і законодавства, що має бути застосованим; з'ясування обставин, які мають значення для справи; розгляд питань про склад осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників господарського процесу; примирення сторін тощо (ч. 3 ст. 133) [49][495].

Особливо варто наголосити на введенні до нового АПК РФ глави 12 ,Судові повідомлення" [219][496].

Забезпечуючи сторонам можливість бути повідомленими про взаємні вимоги і заперечення, суд забезпечує сторонам можливість брати участь у провадженні на стадії підготовки справи до судового розгляду [436][497].

Право на звернення до господарського суду мають підприємства, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) незалежно від форм власності й організаційних форм, а також громадяни, що зайняті підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи й у встановленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що АПК 1991 р. (зі змінами, внесеними згідно з Законами № 3345-12 від 30.06.1993 р., № 82/95-ВР від 02.03.1995 р., № 54/96-ВР від 20.02.1996 р., № 251/97-ВР від 13.05.1997 р., № 784-ХІV від 30.09.1999 р., № 1664-ІІІ від 20.04.2000 р., № 2056-ІІІ від 19.10.2000 р., № 2181-ІІІ від 21.12.2000 р., № 2249-ІІІ від 18.01.2001 р., № 2413-ІІІ від 17.05.2001 р., № 2539-ІІІ від 21.06.2001 р.) значно розширив коло суб'єктів господарського процесу.

Господарський суд приймає до розгляду спори за участю спільних підприємств, міжнародних об'єднань і організацій, а також підприємств інших країн, розташованих на території України. За правилами, що діяли раніше, державні арбітражі розглядали спори спільних підприємств, міжнародних об'єднань і організацій — тільки членів РЕВ.

Згідно з новими законами господарський суд розглядає спори спільних підприємств за участю будь-яких іноземних партнерів. Захист їх прав забезпечений незалежністю суддів і підпорядкуванням їх тільки закону, рівністю сторін перед законом і судом незалежно від форми власності, їх місцезнаходження й інших обставин; законністю й обґрунтованістю рішення.

Захист прав спільних підприємств забезпечується і демократичними методами. При розгляді спорів, поряд із застосуванням законодавства України, господарський суд керується міжнародними угодами, а також (у визначених випадках) законодавством країн-учасниць господарського процесу.

У випадках, встановлених законом, до господарського суду також мають право звернутися громадяни, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, державні й інші органи.

Відповідно до статті 2 ГПК України господарський суд порушує справу з позовних заяв зацікавлених підприємств і організацій, державних та інших органів, а також прокурорів, що звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Якщо прокурор звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві має зазначатись орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Крім того, господарський суд порушує провадження у справах про банкрутство за письмовим зверненням будь-кого з кредиторів, боржника.

Слід зазначити, що завдання підготовки справи до судового розгляду починають визначатись суддею вже в процесі вивчення матеріалів, що надійшли [610, 398, 584][498]. Так, вирішуючи питання про підвідомчість, необхідно визначити характер спору, з яких правовідносин він виникає, який суб'єктний склад спору, права й інтереси яких осіб він стосується. В основному підготовка проводиться до першого судового засідання, хоча не виключається можливість здійснення підготовчих дій і в перервах між судовими засіданнями, якщо справа була передана на новий розгляд до суду першої інстанції після скасування судової постанови вищестоящим судом.

В останньому випадку підготовчі дії здійснюються не тільки з ініціативи судді, а й при виконанні вказівок, що містяться в судовій постанові суду вищої інстанції, який направив справу на новий розгляд.

Стадія підготовки справи до судового розгляду стосується і провадження в апеляційному суді, оскільки згідно зі статтею 99 ГПК в апеляційній інстанції справи розглядаються за правилами розгляду справ судом першої інстанції з особливостями, встановленими розділом ХІІ ГПК України.

Матеріал, що надійшов на розгляд господарського суду, передається відповідному судді, який до вирішення питання про порушення справи і прийняття її до провадження перевіряє зовнішні реквізити позовної заяви і наявність документів, без яких справу не може бути порушено, тому що однієї причини для порушення справи в господарському суді недостатньо. Необхідне дотримання встановлених чинним законодавством умов.

Вимоги до форми і змісту позовної заяви містяться в статті 54 ГПК України.

Суддя також перевіряє відповідність доданих до заяви документів (передбачених ст. 57 ГПК), перелік додатків, зазначених у заяві, наявність підпису посадової особи тощо.

Суддя відмовляє в прийнятті позовної заяви:

1) якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України;

2) якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, що розглядає господарські спори у межах своєї компетенції, вже існує справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих причин чи існує рішення цих органів;

3) позов поданий до підприємства, організації, що ліквідовані.

Про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, що направляється сторонам, прокурору не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви.

До ухвали, що направляється позивачу, додаються позовні матеріали.

Сторона має право звернутись із заявою про перевірку законності й обґрунтованості цього судового акта. При скасуванні ухвали позовна заява вважається поданою у день первісного звернення до господарського суду.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду:

1) якщо позовна заява підписана особою, що не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не зазначено;

2) якщо в позовній заяві не зазначено повне найменування сторін, їх поштові адреси;

3) якщо не представлені докази сплати державного мита у встановлених порядку і розмірі, за винятком господарських спорів, що виникають при укладанні договорів;

4) якщо в одній позовній заяві об'єднані кілька вимог до одного чи декількох відповідачів, якщо ці вимоги не пов'язані між собою з причин виникнення чи представлення доказів;

5) якщо не представлені докази направлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів;

6) якщо не представлені докази вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством;

7) якщо до винесення ухвали про порушення провадження в справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору;

8) якщо у позовній заяві не зазначені обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи такої, що заперечується, суми (ст. 63 ГПК).

Суддя повертає позовну заяву не пізніше п'яти днів з дня надходження.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення порушень.

Суддя, приймаючи позовну заяву, виносить і направляє сторонам, прокурору, що бере участь у господарському процесі, ухвалу про порушення провадження у справі, у якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії з підготовки справи до розгляду в засіданні.

Ухвала про порушення провадження у справі виноситься з дотриманням вимог статті 64 ГПК України. В ухвалі також зазначаються дані, на підставі яких порушується провадження у справі, і сутність порушення.

Інститут мирової угоди набув практичного поширення та почав законодавчо регулюватись у нашій державі лише останнім часом. Певні його особливості були відображені у Господарському процесуальному кодексі України в редакції Закону України ,Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України" від 21 червня 2001 р. № 2539-ІІІ. Донині господарський процес не знав інституту саме мирової угоди, оскільки ця процедура іменувалась арбітруванням [486][499].