Дане дослідження дає можливість зробити висновок, що цього принципу в цілому дотримано. Згідно із Законом України ,Про судоустрій України" систему судів загальної юрисдикції в Україні становлять місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Відповідно до Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій, при цьому до спеціалізованих належать господарські, адміністративні та інші суди, що визначені як спеціалізовані.

Для господарської юрисдикції як системи спеціалізованих судових установ конституїтивними ознаками, на нашу думку, є: організаційна єдність при диференціації функцій правосуддя щодо різних гілок спеціалізованих судів, єдиний предмет судового захисту і судової діяльності, єдина процесуальна форма і процесуальне законодавство, що регламентують процесуальний порядок розгляду та розв'язання судових справ.

Спеціалізовані суди, як гілка судів загальної юрисдикції, повинні мати єдине організаційно-процесуальне підґрунтя діяльності із здійснення правосуддя у визначеній процесуальним законом сфері правовідносин. Єдність системи судів і правосуддя забезпечується єдиним статусом суддів як носіїв судової влади, єдністю основних конституційних принципів судочинства.

З урахуванням цього структура господарських судів згідно із Законом України ,Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року складається з місцевих господарських судів, апеляційних господарських судів, Вищого господарського суду України. Межі судової влади спеціалізованих судів підлягають чіткому розмежуванню відповідно до функцій, що виконують суди різних інстанцій.

Аналіз проблем судової діяльності з розгляду господарських спорів визначає також потребу в тому,  що, незважаючи на досить широке застосування у науковій літературі (особливо в економічній) вислову ,економічні спори", у чинному господарському матеріальному і процесуальному законодавстві відсутнє визначення економічного спору.  І це цілком виправдано, оскільки поняття ,економічні спори" не є правовою категорією.

Більш точним є поняття ,господарські спори", що визначається як спори, що виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку зі здійсненням ними їх прав та обов'язків у процесі господарської діяльності.

Характерними ознаками господарських спорів є сфера, в якій вони виникають, і специфічний суб'єктний склад.

Господарські спори виникають у сфері господарської діяльності. Цим визначається компетенція господарських судів. Хоча у  правничій літературі часто вживаються поняття ,юрисдикція", ,підсудність", ,підвідомчість", але, на нашу думку, родове поняття ,компетенція" для судів краще виражати за допомогою поняття ,юрисдикція" (тобто судочинство, здійснення правосуддя), що є традиційним і більш точним з огляду на основні завдання  правосуддя.

Визначальною ознакою господарської юрисдикції є єдиний предмет судового захисту і судової діяльності, який відображає спеціалізацію даної юрисдикції і обсяг правового захисту в господарському судочинстві. Отже, господарські суди можуть розглядати весь комплекс питань правового регулювання економічних відносин, що виникають між суб'єктами права, насамперед суб'єктами підприємницької діяльності.

Із урахуванням комплексного характеру таких відносин, предметом судового захисту мають бути визначені суб'єктивні права і законні інтереси зазначених суб'єктів (суб'єктивна ознака обсягу судового захисту), а предметом судової діяльності повинні бути господарські спори (об'єктивна ознака обсягу судового захисту).

Незважаючи на те, що Закон України "Про судоустрій України" прийнятий, система судів реформована, видається недоцільним повне об'єднання господарських судів із загальними. Характер виконуваних ними функцій і розв'язуваних завдань принципово різні. Якщо господарські суди розглядають справи, пов'язані з господарською діяльністю, то загальні суди здійснюють охорону правопорядку і прав громадян. Діяльність господарських судів здійснюється у сфері виробничо-господарських відносин юридичних осіб, тоді як загальні суди розглядають переважно відносини за участю громадян. Об'єднання цих судів в одному відомстві, на нашу думку, призведе до погіршення діяльності кожного з них, але, що найістотніше, — до погіршення якості розгляду господарських спорів, дестабілізації судової діяльності в цілому.

Ми поділяємо точку зору, згідно з якою господарським спорам, на відміну від спорів громадян, притаманні специфічні особливості провадження, без знання яких неможливий їх розгляд у межах компетенції тих чи інших судів.

Відповідно до компетенції господарські суди поділяються на місцеві суди, апеляційні суди, Вищий господарський суд України. При цьому всі господарські суди незалежно від гілки, здійснюють правосуддя шляхом розв'язання господарських спорів, розгляду інших справ, віднесених до їх компетенції законодавством. Основним завданням при розгляді підвідомчих спорів є захист порушених або таких, що оспорюються, прав і законних інтересів у сфері підприємницької чи іншої економічної діяльності, сприяння зміцненню законності і попередження правопорушень у цій сфері.

Згідно з Проектом Господарського процесуального кодексу, на відміну від чинного, передбачається декілька форм судового процесу: позовне провадження для розгляду справ у спорах між суб'єктами підприємницької діяльності; провадження з адміністративно-господарських справ, назване у Проекті контрольним; провадження у справах про банкрутство.

Варіант позовного провадження, передбачений чинним Господарським процесуальним кодексом, в основному відповідає об'єктивним властивостям справ у спорах, що виникають у сфері господарювання, проте він не може бути застосований до всіх категорій справ, підвідомчих господарським судам.

Характерною особливістю господарських спорів є також специфіка оскарження рішення господарського суду.

Для реалізації можливості звернення з апеляційною скаргою до апеляційного суду і виникнення апеляційного провадження необхідна низка передумов об'єктивного та суб'єктивного характеру.

До об'єктивних передумов належить наявність об'єкта апеляції та дотримання встановленого терміну апеляційної скарги або подання. При дослідженні цього питання автор дійшов висновку, що десятиденний термін не є достатнім і має бути подовжений до одного місяця.

З тієї обставини, що суд касаційної інстанції перевіряє законність не лише судових актів апеляційної, а й першої інстанції, виникає парадоксальна ситуація, коли можна оминути суд другої апеляційної інстанції і звернутись зі скаргою на рішення суду першої інстанції одразу до Вищого господарського суду України. Тому пропонується внести відповідні зміни до Господарського процесуального кодексу України з метою забезпечення обов'язковості апеляційного, а потім — касаційного оскарження рішення суду першої інстанції, без чого існування другої інстанції втрачає своє значення.

Винятки з цього правила можливі щодо окремих категорій господарських справ, наприклад щодо спорів про визнання нормативно-правового акта вищого і центральних органів виконавчої влади недійсним. У перегляді рішення суду першої інстанції з даної категорії справ перевіряється лише правильність застосування норми матеріального права, а отже, йому не потрібні процесуальні повноваження апеляційної інстанції для встановлення обставин справи та їх доведення.

Аналіз становища Вищого господарського суду України як суду касаційної інстанції приводить до висновку щодо необхідності внесення змін до Закону України ,Про судоустрій України", якими передбачалося б скасування касаційних повноважень Верховного Суду України щодо Вищого господарського суду України.

Крім того, на нашу думку, є невдалим встановлений у Господарському процесуальному кодексі України порядок перегляду в касаційному порядку постанов Вищого господарського суду України Верховним Судом України. Але Верховний Суд України мав би здійснювати не касаційні, а ревізійні повноваження, що відповідає положенням Конституції України, тому в процесуальному законодавстві варто визначити таку стадію, як ревізія, яку здійснюватиме лише Верховний Суд України. Але при цьому необхідно відмежувати ревізійну інстанцію від касаційної щодо спеціалізованих судів, розподіляючи ці дві судові функції за різними судовими органами, відповідно Верховним та вищими спеціалізованими судами.

Підтримується також пропозиція про принципово новий порядок формування Пленуму Верховного Суду України, який передбачав би включення до складу Пленуму, крім Голови Верховного Суду України, його заступників, голів і заступників вищих спеціалізованих судів, а також суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів. Пропонований порядок формування Пленуму відповідає новому статусу Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції, забезпечить компетентність Пленуму у функціональному відношенні щодо перегляду ним у винятковому порядку судових рішень. Крім того, варто передбачити можливість обрання Голови Верховного Суду України не тільки із суддів Верховного Суду України.

Такий підхід до формування Пленуму Верховного Суду України не суперечить положенням Конституції України, а практична виправданість його підтверджується десятирічним досвідом діяльності Пленуму Вищого арбітражного суду України, куди входили згідно із Законом України ,Про арбітражні суди" й голови господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, а також міст Києва і Севастополя.

Ефективність правового регулювання суспільних відносин, а також їх специфіка безпосередньо залежать від їх відповідності об'єктивним закономірностям існування й розвитку останніх, які розкриваються у принципах.

Принципами господарського процесуального права є основні правові ідеї, які пронизують усі господарські процесуальні норми й інститути, що визначають таку побудову господарського процесу, яка б забезпечувала  винесення законних і обґрунтованих рішень.

До принципів господарського процесуального права належать: принцип законності і диспозитивності, змагальності і рівноправності сторін, усності і безперервності судового розгляду, безпосередності й оперативності, які є принципами функціональними, а принципи здійснення правосуддя лише судом, поєднання колегіальності й одноособовості, незалежності суддів, гласності, державної мови судочинства, рівності громадян і організацій перед судом належать до засад організації системи господарських судів.

Важливим є той момент, що з принципом змагальності тісно пов'язаний принцип процесуальної рівноправності сторін, який не можна ототожнювати з принципом рівності учасників судового процесу перед законом і судом. Тому Господарський процесуальний кодекс України пропонується доповнити нормою про встановлення цього принципу, зміст якого відображено у статті 22 ГПК.

Пропонується також конкретизувати і доповнити правило про мову господарського судочинства, закріплене у статті 3 ГПК, оскільки посилання на статтю 21 Закону України ,Про мови в Україні" недостатньо. У зв'язку з цим до статті 3 ГПК пропонується додати норму, відповідно до якої особам, які беруть участь у справі і які не володіють українською мовою, надається право повного ознайомлення з матеріалами справи, участі в судових діях через перекладача і право виступати в господарському процесі рідною мовою.