Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

3.1. Проблеми становлення системи господарських судів України

Для вирішення загальних питань діяльності системи господарських судів України у Вищому господарському суді діє Пленум у складі всіх суддів цього суду та голів апеляційних господарських судів.

Інститут касаційного провадження у господарському процесі, що діє з 21 червня 2001 р., суттєво відрізняється від традиційних форм касаційного провадження. З одного боку, касаційне провадження у господарському процесі обмежується перевіркою за дотриманням норм матеріального і процесуального права нижчестоящими судами. З іншого — до повноважень господарського суду касаційної інстанції належить право зміни рішення суду першої інстанції, постанови апеляційної інстанції, а також їх відміна і прийняття нового рішення. Це притаманно не класичній касаційній системі, а ревізійному порядку перегляду судових актів, характерному для деяких зарубіжних країн і вітчизняного цивільного процесу [102][409].

Так, наприклад, обмеження касаційних повноважень перевірки та дотриманням норм матеріального і процесуального права нижчестоящими судами нагадує касаційну систему перегляду судових актів, що вперше виникла у Франції. Ця система не лише не передбачала, а й не допускала перевірки фактичних обставин справи, встановлення яких є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій [49][410]. Касаційний суд у Франції є найстарішою судовою установою, що не змінювала свою назву з               1790 р. [656][411].

Зміна і відміна рішення суду першої інстанції, прийняття нового рішення, притаманне ревізії, характерне для Німеччини та Австрії.

Аналізований інститут вже давно відомий цивільному процесу, де суд касаційної інстанції уповноважений на застосування не лише процесуальних, а й матеріальних норм права, на зміну рішення суду першої інстанції і прийняття нового [629, 520, 584][412].

В російському процесуальному законодавстві своєрідність касаційного перегляду в арбітражному суді полягає у тому, що процедура касаційного провадження (обов'язкове порушення касаційного провадження за скаргою зацікавленої особи) стосується судових актів, що набрали чинності. У цьому відношенні касаційний порядок у Російській Федерації нагадує наглядовий порядок перегляду [49][413].

Ці ж риси притаманні й вітчизняному касаційному провадженню.

Отже, касаційне провадження — це стадія господарського процесу, що передбачає перевірку господарським судом законності судових актів, які набрали чинності [102][414].

Характерними для цієї стадії господарського процесу є такі ознаки:

— об'єктами касаційного провадження є судові акти, у тому числі акти апеляційної інстанції, що набрали чинності;

— касаційне провадження може бути порушеним, як і апеляційне, лише за скаргою (поданням), у якому зазначено у чому саме полягає порушення або невірне застосування закону;

— метою касаційного провадження є перевірка законності судових актів;

— касаційний суд не зв'язаний межами скарги (подання), а перевіряє законність судових актів у цілому;

— касаційне провадження здійснюється лише Вищим господарським судом України;

— касаційний суд не розглядає справу по суті, перевіряє не обґрунтованість судових актів, а їх законність, тобто правильність застосування норм матеріального і процесуального права судом першої і апеляційної інстанцій [102][415].

Як випливає з останнього пункту, суд касаційної інстанції перевіряє законність не лише судових актів апеляційної, а й першої інстанції, виникає досить парадоксальна ситуація, коли можна оминути суд другої апеляційної інстанції і звернутись зі скаргою на рішення суду першої інстанції одразу до Вищого господарського суду України. На думку автора, слід внести відповідні зміни до Господарського процесуального кодексу України з метою забезпечення обов'язковості апеляційного, а лише потім — касаційного оскарження рішення суду першої інстанції. В іншому випадку існування другої інстанції втрачає сенс. Запровадження такого правила наблизить господарський процес до цивільного, де такі зміни було прийнято у березні 2002 р.

Доцільно передбачити винятки з цього правила щодо окремих категорій господарських справ, наприклад щодо спорів про визнання нормативно-правового акту вищого і центральних органів виконавчої влади недійсним. У перегляді рішення суду першої інстанції з даної категорії справ перевіряється лише правильність застосування норми матеріального права, а тому йому не потрібні процесуальні повноваження апеляційної інстанції для встановлення обставин справи та їх доказування [343][416].

Голова Вищого спеціалізованого суду одночасно із виконанням повноважень судді:

  1. здійснює організаційне управління діяльністю суду;
  2. розподіляє обов'язки між заступниками голови суду;
  3. на підставі акту про обрання суддею вищого спеціалізованого суду або припинення повноважень судді цього суду видає відповідний наказ; утворює судові палати та вносить на затвердження президії суду пропозиції щодо їх персонального складу;
  4. організовує роботу президії суду, вносить на її розгляд питання та головує на її засіданнях; скликає Пленум Вищого господарського суду України, вносить на його розгляд питання та головує на засіданнях; може головувати в судових засіданнях колегій суддів при розгляді будь-якої справи;
  5. організовує діяльність судових палат та апарату суду;
  6. організовує ведення та аналіз судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики, має право витребувати із місцевого або апеляційного судів справи, рішення яких набрали законної сили;
  7. вносить подання про призначення та обрання безстроково суддів місцевих і апеляційних спеціалізованих судів, Вищого господарського суду, а також про звільнення їх з посад; також вносить подання про призначення суддів на адміністративні посади;
  8. організовує роботу з підвищення кваліфікації суддів відповідного суду та працівників апарату суду;
  9. здійснює інші повноваження, надані йому законом.

Заступник голови вищого спеціалізованого суду одночасно із виконанням повноважень судді здійснює відповідно до розподілу обов'язків управління діяльністю структурних підрозділів апарату суду та інші повноваження, надані йому законом чи доручені головою суду, виконує повноваження голови вищого спеціалізованого суду за його відсутності.

Говорячи про Вищий господарський суд України як суд касаційної інстанції, ще раз хотілося б наголосити на тому, що необхідно внести відповідні зміни до Закону України ,Про судоустрій України", скасувавши касаційні повноваження Верховного Суду України щодо рішень Вищого господарського суду України. Конституція України, крім визнання доцільності створення спеціалізованих судів із різних юрисдикцій, закріпила за ними відносну автономію, передбачивши, що вищим судовим органом спеціалізованих судів є відповідний вищий суд. Зважаючи на те, що господарські суди є спеціалізованими судами у системі судів загальної юрисдикції, Верховний Суд України є вищою інстанцією і для судів господарських. Але справа не в механічному підпорядкуванні вищих судів Верховному Суду. Йдеться про ревізію (донедавна — нагляд), що традиційно для судочинства України належала до компетенції найвищого судового органу. Закон України ,Про судоустрій України" в окремій статті встановлює, що Верховний Суд України є найвищим судовим органом України і забезпечує однакове застосування законодавства судами. Далі у переліку повноважень Верховного Суду України зазначається, що він у межах своїх повноважень переглядає в касаційному порядку рішення судів загальної юрисдикції та справи за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому процесуальним законодавством, а також розглядає справи, віднесені до його компетенції Конституцією та законами України [430][417].

Закон України ,Про господарські суди" у статті 10 ,Вищий господарський суд України" проголошував таке: ,Вищий господарський суд України є вищим судовим органом господарських судів України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах" [224][418].

У Господарському процесуальному кодексі України тоді ж встановлено порядок перегляду в касаційному порядку постанов Вищого господарського суду України Верховним Судом України, що, на нашу думку, є не зовсім вірним. Не касаційні, а ревізійні повноваження мав би здійснювати Верховний Суд України, що передбачено Конституцією. По-перше, є необхідність передбачити у процесуальному законодавстві таку стадію, як ревізія, що і здійснюватиметься лише Верховним Судом України. По-друге, необхідно відмежовувати ревізійну інстанцію від касаційної щодо спеціалізованих судів, розподіляючи ці дві судові функції за різними судовими органами, відповідно Верховним та вищими спеціалізованими судами.

Таке розмежування на конституційному рівні повноважень Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів сприймається, безумовно, як результат впливу світового досвіду та вимог міжнародних актів щодо незалежного судочинства, які не підтримують об'єднання різних судових інстанцій в одній судовій установі. Таке враження підсилюється і тим фактором, що Конституція не обмежилася лише вимогою забезпечення апеляційного оскарження рішення суду (ст. 129 п. 8), а прямо вказує на необхідність створення конкретних судових установ (органів) — апеляційних судів (ст. 125).

Тому не можна розглядати Верховний Суд України як касаційну інстанцію. Щодо функції ревізії, то вона допоки тактично замовчується або видається як така, що Конституцією взагалі скасована [421][419].

На наш погляд, також заслуговує на увагу пропозиція про принципово новий порядок формування Пленуму Верховного Суду України. Ця пропозиція полягає в тому, щоб до складу Пленуму були включені, крім Голови Верховного Суду та його заступників, голови і заступники вищих спеціалізованих судів, а також судді Верховного Суду України і судді вищих спеціалізованих судів. Кількість суддів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів визначається на засадах квотування. Пропонований порядок формування Пленуму відповідає новому статусу Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції, забезпечить компетентність Пленуму у функціональному відношенні щодо перегляду ним у винятковому порядку судових рішень. Крім того, передбачається можливість обрання голови Верховного Суду України не тільки із суддів Верховного Суду України.

Такий організаційний підхід до формування Пленуму Верховного Суду України не суперечить положенням Конституції України. Тим більше практична діяльність протягом 10 років Пленуму Вищого господарського суду України, куди входили згідно із Законом України ,Про господарські суди" й голови господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, а також міст Києва і Севастополя, підтверджує ефективність цієї пропозиції.

Колегіальний орган із судовими функціями — Пленум Верховного Суду України, половина чи частина членів якого не буде адміністративно підлеглою його Голові, може тільки позитивно вплинути на дійсне реформування судової влади, і що особливо важливо — на реформування, в тому числі, Верховного Суду України відповідно до конституційного принципу децентралізації судової влади.