Уся система примусу та обмежень, що застосовується до осіб, які не досягли вісімнадцяти років і скоїли суспільно небезпечне діяння, спрямована на досягнення гуманної мети - їх виправлення та перевиховання. Для її досягнення законодавець наділив суд широкими можливостями реагування на злочини, вчинені неповнолітніми. Як уже відзначалося, поряд із загальними положеннями, що регламентують кримінальну відповідальність осіб, які вчинили злочин, розділ XV Кримінального кодексу України передбачає певні їх особливості щодо неповнолітніх. Зокрема, вони стосуються: а) звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності або покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру ; б) видів і розмірів покарань, що призначаються неповнолітнім; в) звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням;  г) звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності;  д) умовно-дострокового звільнення від відбування покарання; є) умов зняття та погашення судимості. Наведені положення  нового КК України повністю відповідають міжнародним стандартам поводження з неповнолітніми, які потрапили у сферу кримінального судочинства. Відповідно до них головна роль повинна належати попереджувальним, виховним заходам, виявленню і ліквідації причин, які сприяють вчиненню злочину. Так, у ст. 17 Мінімальних стандартних правил, які стосуються відправлення правосуддя  щодо неповнолітніх, визначаються принципи, якими повинен керуватися компетентний державний орган, обираючи заходи впливу щодо неповнолітнього. Ними є:

 а) заходи впливу завжди повинні бути сорозмірні не тільки з обставинами і тяжкістю правопорушення, але й з положенням і потребами суспільства;

 б) рішення про обмеження особистої свободи неповнолітнього повинно прийматися тільки після ретельного розгляду цього питання. Крім того, обмеження, по можливості, повинно бути зведено до мінімуму;

  в) неповнолітнього правопорушника не треба позбавляти особистої свободи, якщо він не визнаний винним у вчиненні серйозного діяння, поєднаного з насильством проти іншої особи, або в неодноразовому вчиненні інших серйозних правопорушень, а також при відсутності іншого відповідного заходу впливу;

  г) при розгляді справ неповнолітніх питання про їх благополуччя  повинно бути визначним

фактором [164, с. 25].1

Статті 97, 105 КК України надають суду право при наявності певних підстав звільнити неповнолітнього, який скоїв злочин невеликої або середньої тяжкості, від кримінальної відповідальності або покарання і застосувати до нього примусові заходи виховного характеру. Перелік цих заходів закріплений у п. 2 ст. 105 КК України, це:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Зовнішньо деякі примусові заходи виховного характеру мають певну схожість із кримінальним покаранням.2 Ці заходи можуть застосовуватися лише судом; вони є мірою державного примусу; їх здійснення, при необхідності, забезпечується силою державної влади; вони мають однакову мету - виправлення і перевиховання неповнолітнього правопорушника. Однак, примусові виховні заходи суттєво відрізняються від покарання. По-перше, виховні заходи на відміну від покарання не є карою. По-друге, вони можуть застосовуватися до неповнолітніх, які досягли одинадцяти років, покарання ж, за загальним правилом, призначається по досягненню підлітком шістнадцяти років, а в окремих випадках - з чотирнадцяти. По-третє, застосування примусових заходів виховного характеру не створює в якості правових наслідків судимості. По-четверте, суд застосовує ці заходи від свого імені, про що виноситься ухвала, а не від імені держави, як це робиться при призначенні покарання обвинувальним вироком.

На відміну від КК Російської Федерації, в якому розкрито зміст примусових заходів виховного характеру,  КК України не містить такого роз¢яснення, що значно зменшує можливість правильного розуміння сутності цих понять зацікавленими у справі особами. Визначення змісту примусових виховних заходів, хоч і не всіх, міститься в постанові Пленуму Верховного суду України від 31 травня 2002 р. № 6 "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру" [219, с. 151-152]. Згідно цієї постанови, під обмеженням дозвілля і встановлення особливих вимог щодо поведінки неповнолітнього слід розуміти: обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборону відвідування певні місця, змінювати без згоди органу , який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; вимогу продовжити навчання, пройти курс лікування при хворобливому потягу до спиртного або вживанні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів тощо. Приймаючи рішення про застосування цього заходу впливу, суд повинен обов'язково визначити його тривалість. Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього - один з найбільш серйозних заходів впливу (у 2002 році застосовувався 1,5% випадків). Це пов'язано з тим, що зазначений захід помітно обмежує свободу вільного використання свого часу неповнолітнім і ставить його під контроль спеціалізованих органів, чим обмежуються основні права і свободи особистості, закріплені в Конституції України. На мій погляд, цей захід впливу більш суворий ніж передача неповнолітнього під нагляд і покладання на нього обов'язку відшкодувати майнову шкоду, заподіяну злочином. Враховуючи, що перелік покарань та примусових заходів виховного впливу розташований у статтях Кримінального кодексу від менш суворих до більш суворих, було б доцільно п. 2 ст. 105 КК України про захід впливу у вигляді обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього розташувати перед п. 5 ст. 105 КК України.

   Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, під якими розуміють усиновителів, опікунів і піклувальників, допускається лише за наявності даних про  їх здатність забезпечити позитивний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Неприпустимо передавати неповнолітнього під нагляд батька або матері, які позбавлені батьківських прав, а також батькам чи іншим особам, котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього. Дослідження показують, що більшість злочинів неповнолітні вчинюють від 18 до 24 години (більш 70%); у вихідні дні - до 60 % злочинів; під час канікул - більш 55%, тобто в той час, коли батьки повинні приділяти підліткам більше уваги [251, c. 88, 252, c. 43]. Однак, як свідчить узагальнення матеріалів кримінальних справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, цей захід найбільш часто застосовується судами до правопорушників, (у 76,8 % випадків) іноді без належного вивчення особистості батьків чи осіб, які їх замінюють. Це пов'язано з тим, що у суддів у провадженні знаходиться значна кількість справ, що не дає їм змогу ретельно підійти до вирішення цього питання. У цьому їм можуть допомогти органи і служби у справах неповнолітніх, які повинні зібрати повні дані про особистість осіб, під нагляд яких передається підліток; вивчити умови їх життя, можливість матеріального забезпечення неповнолітнього, та, у вигляді справки - характеристики надіслати ці відомості до суду. У разі, якщо неповнолітній вступив у шлюб, то передавати  його під нагляд зазначених осіб неможна. Сімейний Кодекс України визначає, що при вступі неповнолітніх дітей у шлюб батьківські права та обов'язки припиняються, особа стає повністю дієздатною.

Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного або трудового колективу можлива тільки за наступних умов: a) необхідна згода колективу. Відповідне рішення повинно бути виражено в документі, у якому він ручається за належний контроль за поведінкою неповнолітнього та його виправлення. Крім того, у документі доцільно визначити осіб, які будуть безпосередньо контролювати поведінку неповнолітнього та звітувати перед колективом. Адже ж, якщо колектив великий, то дуже важко реалізувати на практиці належний контроль з боку усіх його членів; б) неповнолітній повинен передаватися під нагляд тільки в той колектив де його добре знають.

Передача під нагляд окремим громадянам можлива лише на їх прохання. Вони повинні мати позитивну характеристику, та безпосередньо знати особу, яка не досягла повноліття.

Тривалість заходів виховного характеру передбачених п. 2, 3 ч. 2 ст. 105 КК України встановлює суд, який їх призначає.

Покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти, або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків (у 2002 році застосовувався у 0,3% випадків). Законодавець встановив вік - п'ятнадцять років, з якого до неповнолітнього може застосовуватися цей захід виховного впливу. При цьому враховувалася та обставина, що з п'ятнадцяти років неповнолітній стає відносно дієздатним громадянином. Він може самостійно розпоряджатися своїм заробітком, особисто внесеним грошовим вкладом у банку, укладати дрібні побутові угоди. Пряма вказівка закону на безпосереднє відшкодування завданої злочином шкоди саме неповнолітнім без допомоги законних представників повинна виробити у нього тверде переконання в неправомірності скоєного ним суспільно небезпечного діяння, перешкодити вчиненню ним нових злочинів.

Такий примусовий захід виховного характеру, як застереження, зміст якого не визначений ні в законі, ні в зазначеній постанові Пленуму Верховного Суду України, на мій погляд, полягає в тому, що суд роз'яснює неповнолітньому сутність шкоди, яка сталася внаслідок вчиненого ним суспільно небезпечного діяння, осуджує його за це, а також роз'яснює  про більш суворі правові наслідки, які можуть настати у разі продовження ним подальшої протиправної поведінки.