Як свідчить проведене нами узагальнення матеріалів кримінальних справ найбільш ефективними видами відповідальності неповнолітніх є ті, які ставлять його під контроль і нагляд інших осіб, органів та є умовними, тобто у разі невиконання яких до неповнолітнього застосовуються більш суворі заходи впливу. Це звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру та звільнення від відбування покарання з випробуванням. На мою думку, це обумовлено тим, що наведені заходи мають стримуючий ефект, тобто підліток остерігається скоюювати нові правопорушення знаючи, що до нього може бути застосований більш суворий вид та міра відповідальності. Тому, на думку автора, доцільно орієнтувати суддів на застосування, у разі можливості, до неповнолітньої особи, яка скоїла злочин, саме таких заходів впливу. Це дозволить зменшити рецидив злочинності неповнолітніх, буде сприяти більш швидкому їх виправленню та перевихованню. Для цього необхідно ст. 445 викласти в такій редакції: "При постановленні вироку, крім питань, зазначених у статті 324 цього Кодексу, суд повинен розглянути можливість звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням і, у разі прийняття цього рішення, обговорити питання про необхідність призначення неповнолітньому судового вихователя". Необхідно також внести зміни в ст. 448 КПК України і доповнити її окремим пунктом "чи є можливість звільнити неповнолітнього від кримінальної відповідальності". У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 104 КК України, в резолютивній частині вироку зазначається тривалість іспитового строку, що складає для неповнолітніх від одного до двох років, обов¢язки покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов¢язок по нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи (ч. 8 ст. 335 КПК України). Доречі, чинний КК України не містить норми, згідно якої трудовий колектив може здійснювати нагляд за засудженим, який звільняється від відбування покарання з випробуванням. У п. 2 ст. 76 КК України визначено, що контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців командирами віськових частин. Для усунення невідповідності норм кримінального та кримінально-процесуального кодексів України необхідно із ч.8 ст. 335 КПК України виключити слова "трудовий колектив".

 Слід зазначити, що ст. 445 КПК України в існуючей редакції має деякі розбіжності з нормами КК України. По-перше, Кримінальним кодексом не передбачена можливість призначення вихователя у разі застосування до неповнолітнього покарання, не пов¢язаного з позбавленням волі. По-друге, п. 4 ст. 104 КК України передбачає, що у разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов¢язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи. В КПК ж говориться про громадського вихователя.

На думку автора, буде виправданим, якщо суду законом буде надана можливість звільняти неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням і за вчинення деяких тяжких злочинів. Мова, зокрема, йде про умисні майнові злочини, які часто скоююсть неповнолітні. До того ж, окремі злочини, наприклад, хуліганство вчинене раніше судимою особою чи пов¢язане з опором представника влади або представнокові громадскості, який виконує обов¢язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняють хуліганські дії є, на думку автора, не менш небезпечним для суспільства ніж крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, що є тяжким злочином. Вчиняючи злочини у групі, неповнолітні часто з різних причин наслідують прикладу дорослого чи іншого авторитетного члену групи. Тому, наприклад, у разі вчинення тяжкого злочину, що є розповсюдженим серед неповнолітніх - незаконне заволодіння транстпортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб, суд може лише призначити неповнолітньому, який не є організатором, покаранння у вигляді позбавлення волі.

Частина перша ст. 73 КПК України визначає, що слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння, вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Аналіз цього положення дає підстави зробити висновок, що слідчий самостійно закриває справу і приймає рішення про необхідність застосування щодо підлітка виховних заходів, після чого згідно ст 232¢ КПК України спрямовує справу через прокурора до суду. Суд повинен лише призначити вид виховного заходу. Але у ч. 2 ст. 447 зазначено, що суд може не погодитися з рішенням, прийнятим слідчим або прокурором, по справі, яка надійшла до нього в порядку ст. 73 КПК України і повернути справу прокурору мотивованою постановою. Виникає питання, з чим може не погодитися суд, якщо неповнолітній дійсно не досяг віку кримінальної відповідальності?1 Адже ж на обов¢язковість застосування примусових заходів виховного характеру до такої категорії підлітків вказує і п. 2 ст. 97 КПК України. В ній зазначено, що ці заходи, передбачені частиною другою ст. 105 КК України, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого особливою частиною КК України. На мій погляд, суд може не погодитися саме з необхідністю застосування примусових заходів виховного характеру, але в разі незгоди справу повертати прокурору він не повинен. Дійсно, якщо неповнолітній, який не досяг віку кримінальної відповідальності, вчиняє суспільно небезпечне діяння, але після цього щиро покаявся, активно сприяв розкриттю цього діяння, примирився з потерпілим то, в деяких випадках, є недоцільним застосовувати до нього виховні заходи. До того ж, якщо все ж таки суд їх застосує, він ставить його у гірше становище у порівнянні з неповнолітніми, які досягли віку кримінальної відповідальності, та дорослими, які можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності на підставах ст.ст. 45, 46, 47, 48, 49 КК України без призначення їм будь-якої відповідальності (окрім цивільно-правової).

Доречі, необхідно звернути увагу і на деяку неточність, що має місце у ст 232¢ КПК України. Назва цієї статті "Дії прокурора у справах, які надійшли до нього від слідчого щодо направлення в суд для вирішення  питання  про  звільнення від  кримінальної  відповідальності". Зазначена   норма

регламентує і дії прокурора по справах, що надійшли до нього в порядку ст. 73 КПК України. Але, як вже зазначалося раніше, інститут звільнення від кримінальної відповідальності може застосовуватися лише до осіб, в діях яких є склад злочину. Неповнолітній, який не досяг віку кримінальної відповідальності не є суб¢єктом злочину, тому неправильно говорити про звільнення його від кримінальної відповідальності.

Для усунення недоліків закону автор пропонується:

• По-перше, викласти ч. 1 ст. 73 КПК України в такій редакції "Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою у віці від одинадцяти років і до віку, з якого можлива кримінальна відповідальність виносить мотивовану постанову про закриття справи і разом з іншими матеріалами справи спрямовує її до суду для вирішення питання про можливість застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру".
• По-друге, із перелічених у ст. 232¢ КПК України норм виключити ст. 73 КПК України. Слід зазначити, що це ніяким чином не відіб¢ється на контролі з боку прокурора за провадженням по кримінальним справам  цієї категорії. Адже ж справи, передбачені ст. 73 КПК України, слідчий закриває на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, про що свідчить аналіз норми ст. 213 КПК України. Тому, слідчий повинен, у всякому разі, виконуючи вимоги ст. 214 КПК України, яка регламентує порядок закриття справи, надіслати копію постанови про закриття справи прокурору. Повноважень прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, передбачених ст. 227 КПК України, на мій погляд, цілком достатньо для перевірки повноти розслідування і законності прийнятої слідчим постанови.
• По-третє, із частини другої ст. 447 КПК України виключити ст. 73 КПК України, а частину третю викласти у редакції "Розгляд справ, передбачених ст. 73 або 9 КПК України " і далі по тексту.
• В-четвертих, в ст. 97 КК України вказати на можливість суду застосувати до такої категорії підлітків примусових заходів виховного характеру.