Право власності громадян на землю гарантується Конституцією України (ст. 14). За своїм змістом воно є найбільш повним правом на землю, яке включає право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (ст. 78 Земельного кодексу України).

 В умовах реформування аграрного сектора економіки селянин неминуче стикається з проблемою найефективнішого розпорядження своєю земельною ділянкою або ж земельною часткою (паєм). Адже земля є основним засобом виробництва в сільському господарстві, постійним і гарантованим джерелом доходу для селянина. Тому, здійснюючи вибір між участю в акціонерних товариствах, товариствах з обмеженою відповідальністю, виробничих кооперативах, інших колективних суб'єктах господарювання, необхідно враховувати всі особливості їх правового становища і відповідно ті майнові наслідки, які чекають селянина при виході з таких агроформувань.

Єдиною організаційно-правовою формою підприємств, що забезпечують повернення земельної ділянки у випадках припинення членства є сільськогосподарські виробничі кооперативи. Так, Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" передбачено, що в разі виходу з кооперативу фізична особа має право на отримання земельної ділянки в натурі (на місцевості). (ст. 25). Гарантування цього права "робить кооперативну форму виробництва найбільш зручною та прибутковою в порівнянні з іншими видами комерційних організацій на селі" [24, c. 61], адже вона не позбавляє селянина можливості самому господарювати на землі. Для порівняння - вихід з акціонерного товариства можливий тільки шляхом відчуження акціонером належних йому акцій. Як слушно зазначається в літературі, у кращому разі акціонеру "повернуть лише вартість його акцій, які, як цінні папери, мають властивість знецінюватись" [16, c. 130]. При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі (ч. 1 ст. 54 Закону "Про господарські товариства"). Таким чином, приймаючи участь у формуванні Статутного фонду господарських товариств шляхом внесення до нього земельної ділянки, селянин ризикує втратити її, адже законодавство не гарантує учаснику, який виходить (або якого виключають) із складу такої юридичної особи, її повернення.

Оскільки членство в сільськогосподарському виробничому кооперативі пов'язане із здійсненням вступного внеску, частину якого (у більшості випадків) може складати земельна ділянка, важливим є питання щодо земельної дієздатності громадян. У літературі під земельною дієздатністю розуміють "спроможність особи своїми діями набувати земельні права і створювати для себе земельні обов'язки" [31, c. 54]. Земельне законодавство не передбачає загальних вимог, яким повинні відповідати суб'єкти земельних відносин, і тому ряд науковців схиляється до думки, що "здійснювати правомочності щодо реалізації права власності на конкретну земельну ділянку вони (громадяни - примітка моя. - О.В.) можуть на підставі загальноцивільної дієздатності" [43, c. 71]. Дуже близькою до такого розуміння земельної дієздатності є і думка доц. В.В. Носіка, на погляд якого: "правовий статус громадян як суб'єктів права власності на землю доцільно визначати за аналогією з нормами цивільного права щодо загальної право - і дієздатності громадян з врахуванням вимог земельного та іншого законодавства" [96, c. 139]. Не викликає заперечень, що виникнення земельної дієздатності, її обсяг, як і цивільної дієздатності, залежить від віку людини і стану її здоров'я. Крім того, "земельна дієздатність громадянина може бути обмежена за тих обставин і за умовами, що й цивільна дієздатність. Особа, яка визнана судом недієздатною, не може бути суб'єктом права власності на земельну ділянку" [31, c. 56].

При вступі до кооперативу можна говорити про першу групу земельних правовідносин, які виникають між кооперативом та його членом. Другу групу складають правовідносини, які виникають при виході з членів кооперативу. Оскільки змістом будь-яких правовідносин є права і обов'язки їх учасників, то відповідно їх теж умовно можна розподілити на дві групи: перша пов'язана з  реалізацією права власності селянина на земельну ділянку при вступі до кооперативу; друга - з набуттям права власності на земельну ділянку при виході з нього.

Розглянемо першу групу земельних прав членів сільськогосподарських кооперативів. Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" передбачено, що при вступі до кооперативу громадянин може передати до пайового фонду належну йому на праві власності земельну ділянку (ст. 1). Слід зауважити, що законом не передбачено обов'язкове формування засновниками (членами) пайового фонду сільськогосподарського виробничого кооперативу за рахунок їх земельних ділянок. Тому в своїх статутах кооперативи мають право самостійно вирішувати це питання. У випадку, коли пайовий внесок (його частина) здійснюється земельною ділянкою, він стає складовою частиною паю. Питання правової природи права на такий пай висвітлено у другому підрозділі даного розділу. Тому автор вважає за необхідне зупинитись лише на певних особливостях, які характеризують правовий режим такої земельної ділянки.

У літературі не склалося єдиної точки зору на зазначену проблему. Так, ряд науковців дотримуються тієї думки, що суб'єктами права власності на землю залишаються громадяни, визнаючи право спільної власності на землю, яка використовується сільськогосподарськими підприємствами [77, c. 227; 184, c. 45]. Інші вважають, що характерною ознакою юридичної особи як суб'єкта права власності на землю є те, що її земля не є власністю ні кожного її члена зокрема, ні спільною власністю всіх її членів. Земля юридичної особи, що складається із земельних паїв її членів, є власністю виключно юридичної особи, яка є єдиним суб'єктом права власності [42, c. 143]. Виходячи із змісту Земельного кодексу України, який визначив юридичних осіб суб'єктами права приватної власності (ст. 80), а також Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" (п. 1 ст. 20), автор вважає за доцільне підтримати останнє твердження.

Однією з підстав набуття права приватної власності на землю визначено внесення до статутного фонду сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельних ділянок їх засновниками (п. 2 ст. 28 та пп. б) п. 1 ст. 82), тобто в Земельному кодексі України залишилось неврегульованим питання стосовно набуття права власності на землю сільськогосподарськими кооперативами. Адже вони складають "окрему категорію суб'єктів підприємницької діяльності" [17, c. 247] та не мають статутного фонду. Таким чином, надаючи вичерпний перелік підстав набуття юридичними особами у власність земельних ділянок (ст. 82), в кодексі не передбачено підстави, яка характерна для кооперативів - внесення земельних ділянок засновниками/членами кооперативу до їх пайового фонду. Крім того, земельні ділянки можуть вноситись як вклади (пайові внески) або їх частини не тільки при заснуванні юридичних осіб, а й при прийнятті до їх складу нових учасників (членів). На підставі вищезазначеного пропонуємо п. 2 ст. 28 Земельного кодексу України викласти в такій редакції:

"2. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного (пайового) фонду земельних ділянок їх засновників, учасників (членів) та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни іншими цивільно - правовоми угодами".

пп.б) п.1 ст.82 Земельного кодексу України викласти в такій редакції:

"б) внесення земельних ділянок її засновниками, учасниками (членами) до статутного ( пайового) фонду".

При внесенні земельної ділянки, як обов'язкового пайового внеску (чи його складової), до пайового фонду кооперативу, у передбаченому законодавством порядку проводиться оцінка цієї ділянки [218; 242] та на її вартість нараховуються частки доходу на паї. Порядок передачі земельної ділянки до пайового фонду кооперативу чинним законодавством не врегульовано. Одним із його варіантів може бути порядок, запропонований професором В.І. Семчиком. Він передбачає наступні дії: Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, що є у громадянина, замінюється на сертифікат і видається кооперативу. У разі виходу із кооперативу члену кооперативу повертається у приватну власність земельна ділянка в розмірі земельного паю і відновлюється Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку [138, c. 212-213]. Але, на наш погляд зазначений порядок не враховує низку обставин. По-перше, це стосується правової природи таких документів. Так, сертифікат на право на земельну частку (пай) видається районною (міською) державною адміністрацією громадянину України - члену сільськогосподарського кооперативу. Він посвідчує право особи на частку землі із земель колективного чи іншого сільськогосподарського підприємства, які належали йому на праві колективної власності. При виділенні земельної ділянки в натурі (на місцевості) особі видається державний акт на право власності на землю, а сертифікат підлягає поверненню до місцевої державної адміністрації. По-друге, документом, якій підтверджує право власності особи на земельну ділянку може виступати не тільки державний акт на право власності на землю, а й свідоцтво про спадщину, а також договір міни, посвідчений у встановленому законом порядку.

У літературі звертається увага на те, що "формування земельних масивів сучасних сільськогосподарських кооперативів пов'язано головним чином з реструктуризацією сільськогосподарських підприємств, розпаюванням їх земель та використанням земельних часток (паїв)" [185, c. 594], право на які посвідчується, як вже зазначалось вище, сертифікатом на право на земельну частку (пай). Так, станом на 1 березня 2003 року замінили сертифікати на право на земельну частку (пай) на державні акти на право власності на земельну ділянку 3,17 млн. (47,2 відсотка) громадян України. Цей процес через хронічне недофінансування заходів, пов'язаних із видачею державних актів на право власності на земельну ділянку, Кабінет Міністрів України планує завершити лише у 2006 році [228]. Таким чином, можна погодитись з науковцями, які зазначають, що практично склалась ситуація, коли "у будь-якому разі реально не виділена земельна частка знаходиться у складі земель сільськогосподарського підприємства" [43, c. 75].