Орендодавець зобов'язаний не втручатись у виробничу діяльність орендаря і не створювати йому будь-яких перешкод при виконанні умов цього договору; не вносити зміни в договір без згоди орендаря. Орендар зобов'язаний протягом дії договору не змінювати цільове призначення земельної частки (паю); не допускати погіршення екологічного стану й родючості земельної ділянки; відповідати і платити за всі витрати, пов'язані з використанням ним земельної ділянки; своєчасно сплачувати орендну плату, визначену у договорі; після закінчення терміну договору оренди повернути орендодавцю орендовані землі в стані, придатному для використання за цільовим призначенням. Сторони мають право у разі закінчення дії договору до закінчення польових робіт термін оренди земельної частки (паю) продовжити до повного завершення збирання врожаю.

Аналізуючи чинне законодавство, можна виділити наступні підстави припинення договору оренди земельної частки (паю): закінчення строку, на який був укладений такий договір; за взаємною згодою сторін; отримання суб'єктом права на земельну частку (пай) у приватну власність виділеної в натурі земельної ділянки із наступним укладенням договору оренди земельної ділянки; викуп земельної частки (паю) для суспільних потреб; смерть фізичної особи - орендаря; ліквідація юридичної особи орендаря; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін. У разі переходу права власності до інших осіб договір оренди земельної частки (паю) зберігає чинність для нового власника.

Для того, щоб уникнути розпорошення земельного масиву, Проектом приватизації землі та реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств було запропоновано запровадити договори "ренти земельних часток (паїв) (договори про рентні платежі)" [118, c. 62]. Укладання таких договорів передбачено статутами деяких сільськогосподарських виробничих кооперативів (п. 7.4 Статутів сільськогосподарського виробничого кооперативу "Надия" Красноперекопського району, сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна" Обухівського району Київської області, п. 8.4 Статуту сільськогосподарського виробничого кооперативу "Зеленьки" Миронівського району Київської області).

Зміст цього виду договорів полягає у тому, що власник права на земельну частку (пай) надає її для формування земельної ділянки підприємства і зобов'язується утримуватися на певний час від виділення такої частки в натурі, а підприємство за це зобов'язується сплачувати йому платежі, розмір, форма та порядок яких визначаються договором [118, c. 62]. Усі власники земельних сертифікатів, які вирішили тимчасово відмовитися від виділення земельної частки в натурі, отримують рентні платежі за одну частку одного розміру. Цей розмір визначається загальними зборами, а вид платежів обумовлюється сторонами, що відображається в договорі. Рентні платежі можуть виплачуватися як в грошово-натуральній формі, так і/або у вигляді послуг (робіт) [119, c. 262].За домовленістю сторін такий договір може бути розірваний. Його не може бути розірвано чи змінено в односторонньому порядку. Але необхідно зазначити, що укладання договорів про рентні платежі у такому вигляді порушує право власності на землю громадян, яке вони набувають на підставі виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (пп. г) п. 1 ст. 81 Земельного кодексу України) з видачею державних актів на право власності на землю (п. 16 Перехідних положень).          Таким чином, у договорі про рентні платежі не може бути передбачено утримання на певний час від виділення земельної частки в натурі, тобто фактично тимчасова відмова від належного громадянинові права власності на землю.

До прийняття нового Цивільного кодексу такі договори не були врегульовані українським законодавством. Нині Цивільним кодексом запроваджено інститут ренти як обмеженого речового права. За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або іншій формі (ст. 731 гл. 56). Як зазначається у літературі, "йдеться про перехід права власності, а рента при цьому розглядається як обтяження земельної ділянки, переданої під її виплату" [92, c. 59]. За законодавством договір ренти укладається у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації (ст. 732 кодексу). Рента може виплачуватись у грошовій формі або шляхом передання речей, виконання робіт або надання послуг. Форма виплати ренти встановлюється договором ренти. Розмір ренти встановлюється договором (пп. 1, 2 ст. 737 зазначеного кодексу). Можна погодитись з тими науковцями, які зазначають, що  "договір ренти належить до групи ризикових договорів, у якому ризик кожної із сторін полягає в імовірності того, що надане нею виявиться більшим за отримане зустрічне задоволення" [172, c. 504]. Тому Цивільним кодексом України передбачено можливість, зокрема для платника безстрокової ренти, відмовитись від договору ренти. Так, умова договору відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитись від договору ренти, є нікчемною (п. 1 ст. 739). Крім того, договором ренти може бути встановлено умови здійснення платником безстрокової ренти відмови від договору ренти. Договір ренти припиняється після спливу трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними (пп. 2, 3 ст. 739).

Цивільним кодексом України передбачено ряд гарантій для одержувача ренти, оскільки саме він виступає слабкою стороною у цьому договорі. По-перше, це встановлення обов'язкового забезпечення виплати ренти, а саме: у разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно. Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за згодою одержувача ренти. У разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї переходять обов'язки платника ренти. Виплата ренти може бути забезпечена шляхом встановлення обов'язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'язків за договором ренти (ст. 735). По-друге, встановлення відповідальності за прострочення виплати ренти, коли платник ренти сплачує одержувачеві ренти проценти (ст. 736). По-третє, окремо передбачено випадки, в яких одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти. Це, якщо: платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік; платник безстрокової ренти порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти; платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі і в строки, що встановлені договором. Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти (ст. 740). Зважаючи на те, що земля є особливим об'єктом нерухомості та з метою захисту прав дрібних сільськогосподарських товаровиробників - власників земельних ділянок (якими є, насамперед, селяни, що отримали земельні ділянки під час реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств), вважаємо за доцільне врегулювати питання укладення договорів ренти земельних ділянок у Земельному кодексі України. Крім того, зважаючи на те, що при укладені договору ренти практично відбувається відчуження земельної ділянки або земельної частки (паю) однією стороною на користь іншої, на підставі пункту 15 Перехідних положень, їх укладення не може здійснюватись до 1 січня 2007 року. Також, слід врахувати, що укладення договорів ренти земельних часток (паїв), як і передача їх в оренду, після набрання чинності Земельним кодексом України є фактично забороненими, про що зазначалось вище.