Якщо всі обставини справи, з яких необхідно допитати обвинуваченого, повністю не досліджено або не перевірено, чи є сумніви у слідчого, проведення допиту буде передчасним і не принесе бажаного результату.

Коли у справі є кілька обвинувачених, а важливе значення має правильне визначення слідчим питання щодо черговості їх допиту, слідчий повинен урахувати:

-   яку роль відіграв той чи інший обвинувачений у спільній злочинній діяльності;

-    яке покарання загрожує йому за вчинений злочин;

-    у яких стосунках він перебуває з іншими обвинуваченими;

-    які докази його винності;

-    його особисті якості тощо.

Швидке отримання правдивих показань від одних обвинувачених може стати важливою умовою допиту їх співучасників, що дають неправдиві показання.

Допит обвинуваченого (початковий та основний) починається із запитання слідчого, чи визнає допитуваний свою вину.

Тактика проведення допиту обвинуваченого визначається ставленням обвинуваченого до пред'явленого йому обвинувачення і до провадження кримінальної справи в цілому. Можливі такі типові ситуації:

а)  обвинувачений визнає себе винним повністю;

б)  обвинувачений визнає себе винним частково;

в)  обвинувачений не визнає себе винним і дає неправдиві по- 
казання;

г)  обвинувачений не визнає себе винним і не бажає давати 
показання;

д)  обвинувачений визнає себе винним, але відмовляється від 
давання показань.

За ситуації, коли обвинувачений визнає себе винним і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи, завдання слідчого полягає у перевірці щирості такого зізнання деталізацією його показань або проведенням додаткового допиту. Це здійснюється для унеможливлення самообмо-ви чи приховування тяжчого злочину.

У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання через його добросовісну помилку не відповідають іншим матеріалам справи, перевірка показань здійснюється:

-   деталізацією показань обвинуваченого;

-   встановленням з'ясування обставин, про які може знати тільки та особа, яка вчинила злочин;

• проведенням повторного допиту зі зміною порядку послідовності встановлення обставин, щодо яких обвинувачений вже допитувався;
• якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремих деталей чи обставин події, можна скористатися тактичними прийомами актуалізації забутого.

Обвинувачений визнає себе винним частково - у цій ситуації показання обвинуваченого містять свідчення, що суперечать матеріалам справи. У таких випадках рекомендується:

• почати допит із відволікаючої бесіди на тему, не пов'язану з розслідуваною подією;
• вислухати показання обвинуваченого до кінця, не перебиваючи його, та ретельно їх зафіксувати;
• аналізом показань виявити суперечності та роз'яснити їх обвинуваченому;
• поступово пред'явити обвинуваченому окремі докази та інші матеріали, що викривають його неправдиві свідчення.

Пред'явлення обвинуваченому доказів і даних, отриманих через здійснення оиеративно-розшукових заходів, є ефективним тактичним прийомом для викриття обвинуваченого у неправдивих показаннях обвинуваченого можуть бути використані тільки перевірені, достовірні факти.

Можна рекомендувати такі способи застосування тактичного прийому "пред'явлення доказів та інших матеріалів справи":

-    згадування про докази;

-    перелік доказів;

• надання можливості допитуваному оглянути окремі докази;

-    демонстрація доказів, яка може здійснюватись у спосіб:

а)  пред'явлення доказів у порядку зростання їх важливості 
у справі;

б)  пред'явлення сукупності доказів;

в)  пред'явлення найбільш важливого (головного) доказу. 
Необхідно, однак, мати на увазі, що пред'явлення доказів із

великими проміжками часу та без певної логічної послідовності через втрату чинника раптовості позитивного результату не дає.

Наявні матеріали необхідно використати так, щоб в обвинуваченого склалася думка про повну обізнаність слідчого щодо обставин розслідуваного злочину.

Окрім цього, з метою отримання від обвинуваченого правдивих показань, слідчому доцільно роз'яснити обвинуваченому зміст п. 8 ст. 40 КК стосовно положення, що щире розкаяння та сприяння розкриттю злочину є обставинами, які пом'якшують кримінальну відповідальність. Далі.

Обвинувачений не визнає себе винним і дає неправдиві показання. За такої ситуації під час підготовки до допиту необхідно ретельно вивчити особливості особи обвинуваченого, матеріали кримінальної справи, матеріали архівних кримінальних справ, якщо обвинувачений був раніше судимим, умови його життя, його схильність та інтереси.

Під час проведення допиту обвинуваченого за цієї ситуації можна застосувати такі групи тактичних прийомів:

>  Використати прийоми емоційного впливу:

а)  спонукати розкаятись і визнати вину через розтлумачення 
допитуваному як шкідливих наслідків замовчування та брехні, 
так і позитивних наслідків визнання вини та активної співпра- 
ці зі слідством, зокрема і щодо злочинів, учинених допитува- 
ним у минулому, роз'яснити зміст і значення дійового каяття;

б) впливати на позитивні сторони особи допитуваного; вико- 
ристати його інтереси, хобі; відгуки про його високий професій- 
ний рівень і авторитет серед оточення;

в)  використання антипатії, яку відчуває обвинувачений до 
співучасників, коли така є, та аналізу його залежності від них, 
що принижує його гідність. Підсилити сумніви в їхній "надій- 
ності" і нездатності до кінця дотримуватися наперед обумовле- 
ної між ними лінії поведінки на слідстві;

г)  використати фактор раптовості постановою неочікуваних 
запитань у ситуації, коли обвинувачений таких запитань не очі- 
кує, оскільки вже внутрішньо налаштувався на інший перебіг 
подій чи заспокоєний безпечним, на його думку, змістом і на- 
прямом допиту (інколи цей прийом іще називають "лобовим" 
допитом).

>  Використати, так звані прийоми логічного впливу:

а)  пред'явлення доказів, що спростовують показання допиту- 
ваного (про особливості пред'явлення доказів мова вже йшла);

б) пред'явлення доказів, які вимагають від обвинуваченого 
деталізації своїх і чужих показань, а це приведе до виявлення 
суперечностей між позицією допитуваного та іншими співучас- 
никами;

в)  логічний аналіз суперечностей, які є в показаннях допиту- 
ваного;

г)  логічний аналіз суперечностей між інтересами допитува- 
ного та інших співучасників;

д)  постановка контрольних запитань щодо фактів, точно 
встановлених у справі;

е)  максимальна деталізація показань;

є) пропозиція обвинуваченому повторно викласти показання про подію в цілому або окремих її обставин.

Криміналістикою напрацьовано типові тактичні комбінації, що використовуються під час допиту обвинувачених (і не тільки), які не визнають своєї вини і дають неправдиві показання (брешуть).

Під тактичною комбінацією на допиті, коли обвинувачений (підозрюваний) не визнає себе винним і дає неправдиві показання, розумі готь створення штучної ситуації, розрахованої на її неправильне оцінювання допитуваною особою, що об'єктивно приведе до її викриття в неправді. Це досягається використанням у різних варіантах таких тактичних прийомів:

• прийоми, що мають на меті приховати від допитуваного обізнаність слідчого про ті чи інші обставини справи;
• метод непрямого (побічного) допиту, який полягає в постановці запитань, які є другорядними, на думку допитуваного, але фактично маскують головне запитання - про причетність до злочину. Наприклад, коли на місці події виявляють сліди пальців рук обвинуваченого, то спершу запитується про таке, яке згодом відкине можливість стверджувати, що ці відбитки залишені ним не під час учинення злочину, а раніше чи пізніше;
• способи для створення ситуації, за якої допитуваний обмовляється: його спонукають до детальних, розлогих пояснень із розрахунку на те, що серед цієї завідомо неправдивої інформації той повідомить повні достовірні дані, які потраплять у його показання внаслідок нерозуміння їхньої значущості;
• створення напруженості - забезпечується через пред'явлення маси доказів, нагадування про мораль в оцінюванні вчиненого злочину. У тактичній комбінації цей засіб може поєднуватися з методом "зняття напруженості". Це досягається різними способами: голосом, інтонацією, репліками слідчого тощо. Криміналістикою, підтвердженою практикою, ці прийоми визнаються допустимими за умови, що створювана напруга не повинна ототожнюватись із грубістю або недозволеним психологічним або фізичним насильством;
• вже згадуваний "лобовий" допит - заспокоївши допитуваного розмовою на сторонню тему або малозначущими питаннями у справі та використавши фактор раптовості, слідчий неочікувано ставить пряме запитання про причетність до злочину тощо;
• "допуск легенди" - допитуваному надається можливість безперешкодно викладати надумані свідчення щодо розслідуваної події, щоби згодом, використовуючи їхню нелогічність, суперечність матеріалам справи, продемонструвати свідому неправду, а отже, спонукати до викладення правди;
• форсування темпу допиту і непомітне переведення допиту з однієї сфери блоку питань до іншої з розрахунку на обмовлення за інерцією про обставини, які відомі лише злочинцеві чи особі, що була присутня на місці вчинення злочину;
• створення умов для неправильного оцінювання недобросовісним обвинуваченим наявної ситуації допиту, про що вже також згадувалось. Як елемент рефлексивного управління, цей прийом розрахований на можливі помилкові орієнтування та оцінювання тієї чи іншої обставини допиту особою, яка справді причетна до цієї обставини.

Тут немає обману, немає примусу до допитуваного щодо вибору ним певної позиції, немає жодного навіювання.

Дезінформація допитуваного, що є результатом цього прийому, "справа рук" самого допитуваного. Способів для цього багато: пряма відмова від повідомлення інформації, яка цікавить заінтересованих осіб; замовчування, репліки та окремі повідомлення, які допускають неоднозначне тлумачення; створення ситуацій, що можуть обумовити в обвинуваченого ті чи інші догадки;

• очікування - перерва в допиті, щоби створений іншими тактичними прийомами вплив закріпив зміни у психологічному стані допитуваного, а це приведе до переборення його установки на завідому неправду;
• створення заповненості - полягає у виділенні слідчим прогалин у показаннях, підкреслюванні нез'ясованих моментів із тим, щоб у допитуваного з'явилося бажання усунути ці прогалини і дати нові показання;

•   використання "слабких місць" особистості обвинуваченого.

Звичайно, спершу слідчому необхідно знайти ці місця. До цих слабкостей можна віднести:

-    недоліки інтелекту,

-    боягузство,

-    запальність,

-    самозакоханість,

-    прямолінійність.

Практично кожна з цих якостей може бути використана слідчим із тактичною метою для нейтралізації його опору встановленню істин у справі. Адже через слабкості може йти управління особою.