Відповідно до ст. 5 Закону України від 5 квітня 2001 р. № 2374-Ш "Про обіг векселів в Україні" векселі бувають прості або переказні, складаються у документарній формі на бланках із відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджується Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України та з урахуванням норм Уніфікованого закону. Зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи. Від імені юридичних осіб вексель підписується власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами, їх підписи скріплюються печаткою. Від імені фізичних осіб вексель підписується власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою із зазначенням індивідуального ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, наданого органом державної податкової служби (крім випадків його відсутності в осіб через релігійні або інші переконання, про що вони офіційно повідомили відповідні державні органи) та паспортних даних векселедавця- трасанта (серія та номер паспорта, найменування органу, що видав паспорт, дата його видачі, місце проживання).

Слід також зазначити, що векселі (прості та переказні) можуть існувати виключно у документарній формі і не можуть бути знерухом- лені, тобто переведені у бездокументарну форму (ст. 14 Закону України від 23.02.2006 р. № 3480-ЕУ "Про цінні папери та фондовий ринок", ст. 5 Закону України від 05.04.2001 р. № 2374-Ш "Про обіг векселів в Україні").

Платіж за втраченим векселем може бути здійснений за умови встановлення права власності на нього в порядку, передбаченому законом (ст. 11 Закону України від 05.04.2001 р. № 2374-Ш "Про обіг векселів в Україні").

Специфіка встановлених законом механізмів обліку та форм існування цінних паперів, легітимації їх власників (володільців), виник- нення, передачі та здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами, певною мірою обумовлюють способи захисту та відновлення права на втрачені цінні папери. Втрата та знищення цінних паперів не є безумовною підставою для припинення виражених у них прав, однак це може ускладнити або зробити неможливим передачу чи здійснення посвідченого ними майнового права. Отже, при втраті цінного папера, за загальним правилом, робиться неможливою реалізація втіленого в ньому права. Разом з тим можливе відновлення втрачених цінних паперів у передбаченому законом судовому або позасудовому порядку. Права власників (володільцев, держателів) іменних та ордерних цінних паперів можуть бути відновлені шляхом видачі емітентом втраченого документарного цінного папера його дубліката за умови доказу наявності права останнього на документ, що вибув із його володіння. У судовому порядку відновлення прав на втрачені цінні папери здійснюється за правилами окремого провадження відповідно до гл. 7 ЦПК.

У контексті викладеного зауважимо, що відповідно до ст. 260 ЦПК у порядку окремого провадження можуть розглядатися справи про відновлення прав тільки на цінні папери на пред'явника та векселі.

Характерною ознакою цінних паперів на пред'явника, як зазначалося, є те, що вони не містять зазначення його власника (володільця). Управоможеною особою такого папера визнається особа, яка його пред'явить до виконання (здійснення посвідчених цінним папером майнових прав), тому в разі втрати такого папера відповідні дії може здійснити будь-яка особа, в тому числі й та, яка не є його дійсним власником. Вексель є ордерним цінним папером, утім, якщо вчинений на ньому індосамент є бланковим, то законним держателем такого векселя вважається особа, у якої вексель фактично знаходиться. Саме цим обумовлена можливість відновлення прав на втрачені векселі з бланковим індосаментом у судовому порядку за правилами окремого провадження.

Необхідно звернути увагу на те, що Законом України від 10 грудня 1997 р. № 710/97 "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" передбачена без- документарна форма випуску цінного паперу, тобто шляхом здійснення зберігачем облікового запису, що є підтвердженням права власності на цінний папір. На відміну від векселя, який може існувати виключно у документарній формі, цінний папір на пред'явника, тобто папір, випущений у документарній формі, може бути переведений у бездо- кументарну форму. Знерухомлення цінного папера, тобто переведення папера, випущеного у документарній формі, в бездокументарну шляхом депонування сертифікатів у сховищах зберігача цінних паперів та/або депозитарію з метою забезпечення подальшого їх обігу у вигляді облікових записів на рахунках зберігача, майже повністю виключає можливість втрати та випадкового знищення цінного папера як документа. Норми технічного захисту інформації встановлюються відповідно до законодавства України та нормативно-правових актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, погоджених із Державним комітетом України з питань державних секретів та технічного захисту інформації (ст. 14 Закону України від 10.12.1997 р. № 710/97 "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"). Отже, знерухомлення цінного папера на пред'явника, тобто переведення папера, випущеного у документарній формі, в бездокументарну фактично унеможливлює його втрату, що виключає поновлення прав на такі цінні папери в судовому порядку за правилами окремого провадження.

Висока оборотоздатність цінних паперів на пред'явника і векселів та визначений у законі механізм передання прав за ними суттєво збільшує ризик незаконного набуття прав за зазначеними цінними паперами у випадку їх втрати власником. Втрата цінного папера на пред'явника або векселя може призвести до порушень прав власника, у якого відсутня можливість їх захисту шляхом пред'явлення позову про витребування документа з незаконного володіння, що обумовлено особливостями переходу права власності на такі цінні папери. Саме з урахуванням цього закон передбачає можливість захисту прав власника цінних паперів на пред'явника або векселів у судовому порядку, яке має назву "викличного" провадження.

Сутність викличного провадження. У процесуальній літературі наголошується, що природа викличного провадження обумовлена тим, що невід'ємною складовою цього провадження є публічний судовий виклик. Одним із засобів доведення публічного виклику до відома не- визначеного кола осіб, у тому числі і заінтересованих, є публікація про виклик. Викличне провадження можливе тільки в тих виключних випадках, коли за необхідності захисту права заявника неможливо встановити протилежну заінтересовану особу. У зв'язку з цим публічний судовий виклик адресується невизначеному колу осіб із розрахунком на те, що з'явиться конкретна особа та заявить про свої права, що буде підставою для розгляду спору про право. Звертається увага на те, що з моменту виникнення публічного судового виклику була встановлена і спеціальна судова процедура вирішення пов'язаних із цим питань. Отже, сутність "викличного" провадження полягає в тому, що за клопотанням заявника в цивільному судочинстві здійснюється публічний судовий виклик, який адресується усім невідомим заінтересованим особам або особі, місцезнаходження якої невідоме, з вимогою заявити відповідні права не пізніше встановленого строку. Слід погодитись із висловленою науковцями думкою, що "викличне" провадження - категорія виключно цивільно-процесуальна, його зв'язок із відповідною категорією справ не є суттєвим, не розкриває його правову природу, а зводить лише до особливостей розгляду окремої категорії цивільних справ. Науковці зазначають, що за правилами такої процедури можуть розглядатися не лише справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника, а й в інших випадках, коли відсутня або невідома протилежна сторона, наприклад у справах про визнання майна безхазяйним^[237].

Таким чином, захист прав особи, яка втратила цінний папір на пред'явника чи вексель, може здійснюватися в порядку окремого провадження тільки у випадку, якщо держатель такого цінного папера невідомий. Особа, яка втратила цінний папір на пред'явника чи вексель, може звернутися до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення її прав на втрачені цінні папери.

У разі якщо власнику відомо, хто є держателем втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, їх витребування здійснюється в порядку позовного провадження шляхом пред'явлення віндикаційного позову. При цьому вексель може бути повернений особі, яка його втратила, якщо держатель набув вексель несумлінно або припустив при його придбанні грубу необережність (ст. 16 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі). Відповідно до п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 08.06.2007 р. № 5 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів"^[238] набувач утраченого векселя вважається недобросовісним, якщо він на момент придбання векселя знав про те, що він вибув із володіння власника або особи, уповноваженої власником розпоряджатися векселем, поза їх волею. Груба необережність набувача має місце в тому разі, коли він з огляду на сформовані умови обігу повинен був знати про факт вибуття векселя з володіння зазначених осіб поза їх волею (зокрема, якщо вексель був придбаний після опублікування власником у друкованому засобі масової інформації оголошення про втрату або крадіжку векселя, про яке набувач векселя за обставин справи не міг не знати). Обов'язок доведення факту недобросовісності чи грубої необережності набувача векселя покладено на особу, яка пред'явила вимогу про витребування векселя.

Під втратою цінного папера розуміється будь-який спосіб його вибуття з володіння уповноваженої особи (знищення, втрата, викрадання тощо), а також випадки, коли документ втратив ознаки платіжності внаслідок неналежного його зберігання або з інших причин. Таке визначення втрати цінного папера дано у постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 20.07.1965 р. № 5 "Про порядок розгляду судами заяв про поновлення прав за втраченими документами на пред'явника (викличне провадження)"¹. Питання про втрату цінним папером на пред'явника ознак платіжності вирішується установою, яка його видала, під час розгляду заяви пред'явника про здійснення відповідних операцій за виданим нею документом.

Підсудність справ. Вимоги щодо форми та змісту заяви. Заява про визнання недійсним втраченого цінного папера на пред'явника чи векселя та відновлення права на втрачений цінний папір подається до суду за місцем знаходження емітента цінного папера на пред'явника або за місцем платежу за векселем (ст. 260 ЦПК). Обумовлено це насамперед необхідністю при підготовці справи до розгляду найоперативніше забезпечити заявлену вимогу шляхом заборони провадити будь-які операції за втраченим цінним папером. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України від 23.02.2006 р. № 3480-ЕУ "Про цінні папери та фондовий ринок" емітенти - це учасники фондового ринку, а саме: юридичні особи, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками. Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом (ст. 93 ЦК), місцезнаходження держави, Автономної Республіки Крим та міських рад визначається місцезнаходженням відповідних органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим та міських рад.