Звідси висновок — особливості управління нерозривно пов'язані з природою системи, зумовлені законами її функціонування і розвитку, залежать від умов, у яких ця система існує. Однак вирішення питань, що стосується з'ясування специфіки управління щодо того чи іншого типу систем, виходить за межі компетенції кібернетики; їх грунтовний аналіз не можна провести, абстрагуючись від характеристики природи даного організму як цілісного динамічного утворення певного типу. Саме тому дослідження судового управління потребує звернення до соціальних галузей знань. Тільки за умови виявлення якісної характеристики суспільного організму, розкриття законів його функціонування, встановлення того, що саме слід розуміти під умовами середовища його існування, визначення специфіки відносин, що складаються між ним і середовищем, можна буде пояснити, за рахунок яких сил суспільство забезпечує свою цілісність, життєздатність і саморозвиток і яку роль у цьому забезпеченні відіграють механізми управління. Лише на цій основі можна зрозуміти, по-перше, відмінність судового управління від аналогічних процесів, що відбуваються у живих організмах і технічних системах, по-друге, з'ясувати суть судового управління.

Соціальне середовище відіграє в історії двояку роль. З одного боку, воно є для суспільства тим предметом, на освоєння і перетворення якого спрямована людська діяльність, а також своєрідним посередником, через який люди реагують на зміни, що відбуваються в природі. З іншого боку являючи собою стійке і стабільне утворення, що формується на економічній базі і формі власності, що утвердилася, формуючись у певну суспільну систему, соціальне середовище визначає межі, можливості свідомих, планових зусиль, що спрямовані людьми на освоєння і створення умов свого життя. Якщо в першому випадку соціальні умови постають у ролі об'єкта практично-перетворюючої діяльності людей, то в другому — вони є суттю її результату. Але про яку б роль соціального середовища не йшлося,  воно не протистоїть людській діяльності як щось зовнішнє, до чого людина повинна пристосовуватися з метою власного самозбереження.

Якщо соціальне середовище ,безпосередньо" створюється людиною, то навколишній світ істотно змінюється під впливом виробничої діяльності людей. При цьому, на думку В. І. Вернадського, ,людське суспільство дедалі більше внаслідок  впливу  перетворюється на середовище... Це суспільство стає в біосфері... єдиним своєрідним агентом, могутність якого зросте з плином часу та зі швидкістю, що збільшується. Воно єдине, що змінює зі зростаючою швидкістю структуру самих основ біосфери" [126][587]. Саме тому підвищується значення управління, що супроводжує перетворюючу діяльність людини.

Управління — одна з різноманітних форм (способів) зв'язку, що поєднують у єдине ціле суспільство і середовище, в якому воно існує. Сприяючи корисним впливам, здійснюючи опір шкідливим, залишаючи без уваги впливи, що не мають для системи істотного значення, управління виконує важливу функцію з підтримки і зміцнення її цілісності. Використовуючи механізм управління, суспільство реагує на зміни, що відбуваються в навколишньому середовищі, здійснює необхідні перетворення. Суть і зміст таких перетворень полягають у тому, щоб підтримати якісну визначеність даної суспільної системи, не обмежуючись простим пристосуванням до середовища, а освоюючи його шляхом пізнання і використання об'єктивних законів.

Зрозуміло, що не тільки через управління суспільство підтримує й захищає своє існування як систему певного типу. В тій чи іншій формі ця функція реалізується у всіх видах людської діяльності. Тому при визначенні поняття управління завдання дослідника полягає в тому, щоб виокремити судове управління з інших проявів суспільної життєдіяльності, охарактеризувати його як особливу діяльність.

Отже, сутність управління виявляється насамперед у таких рисах:

1) Суспільство як соціальна організація є складною самокерованою системою, що перебуває у постійному русі й не може існувати без постійного управління. Тому управління є способом існування соціальної організації, її іманентним елементом.

2) Кожному типу соціальної організації притаманні свій зміст, специфічні процеси, форми і методи управління. Тому зміст управління не можна розуміти окремо від сфери його існування.

3) Соціальне управління є елементом системи суспільних відносин, його характер і зміст залежать від їх сутності. В свою чергу, соціальне управління  зводиться до впорядкування та розвитку суспільних відносин.

4) Матеріальний зміст управління у соціальній функції знаходить свій прояв насамперед в організаційній діяльності, зокрема у об'єднанні, узгодженні, регулюванні, координації, контролі, а також владно-регульованих та примусових заходах.

5) Управління за своєю сутністю зводиться до взаємодії суб'єктів і об'єктів, які є складноорганізованими системами зі своїми елементами [613][588].

Тією первинною структурою, на базі якої формується управління, є такі властивості людської діяльності.

По-перше, здатність на основі альтернатив визначати цілі, приймати рішення і встановлювати способи, необхідні для реалізації цих цілей.

По-друге, вміння організувати свою діяльність, комбінувати та з'єднувати окремі її акти в єдиний процес досягнення поставленої мети.

І, по-третє, властиве людині вміння передбачати результати діяльності. Ці риси властиві свідомій діяльності будь-якої людини.

Однак це не означає, що будь-яку свідому діяльність можна вважати управлінням. Звертаючи увагу на цей бік проблеми, В. Г. Афанасьєв вважає: управління — це ,не просто свідома діяльність, а той особливий її різновид, пов'язаний з виробленням рішень, з організацією, спрямованою на перетворення рішень у життя, з регулюванням системи відповідно до поставленої мети". Як різновид соціальної діяльності управління характеризується такими рисами:

1) Формується на основі потреби в організації спільної праці багатьох осіб, пов'язане з необхідністю підтримки певного порядку в життєдіяльності різних соціальних осередків як об'єднань системного типу.

2) Управління припускає, що передбачення, організація, прийняття рішень, контроль за виконанням й інші дії, пов'язані з регулюванням спільної людської діяльності, постають особливою функцією, здійснення якої покладено на спеціальну управляючу підсистему, чи, як прийнято її називати, ,операторів управління" [57][589]. Ця підсистема поєднує порівняно невеликий колектив людей, спеціалізується на особливому виді праці — на ,діях, необхідних для того, щоб встановити, підтримати і поліпшити цю організацію справи. Тоді їх робота, зрозуміло, і полягатиме в тому, щоб виконувати функції організаторів. Відповідно до такого завдання від них вимагаються не фізичні чи інші впливи на предмет (предмети) праці всього колективу, а організуюча дія на роботу цього колективу, включаючи і свою власну роботу" [506][590].

3) Соціальне управління виступає як такою чи іншою мірою організована й інституціоналізована діяльність, яка виконується відповідною системою органів і організацій, що мають великий арсенал різноманітних засобів, методів, способів цілеспрямованого впливу на суспільне життя.

Управління є особливою соціальною функцією, яка виникає з потреб самого суспільства як складної саморегульованої системи, й супроводжує всю історію розвитку суспільства. Отже, управління розглядається як соціальна функція владно організаційної діяльності, що забезпечує цілеспрямованість і узгодженість спільної праці та життя людей [612][591].

Однак цей вплив є процесом об'єктивним і, отже, не залежить від свідомості людей, хоча вони певним чином і впливають на обрання тієї чи іншої форми впорядкування суспільного життя. Крім того, закони розвитку суспільства реалізуються не автоматично, що зумовлює потребу в ефективних засобах управлінської діяльності, створення спеціальної науки управління і розробку її загальних, фундаментальних понять і категорій.

Отже, для узагальнення вищенаведеного соціальне управління можна визначити як планомірно організовану, свідому, систематичну взаємодію суб'єкта і об'єкта управління з метою його впорядкування, збереження якісної специфіки і визначеності. Цей вплив може здійснюватися як безпосередньо, так і через спеціально створені структури [56][592].

З метою конкретизації даного визначення, слід розглянути окремі його елементи.

Під об'єктом соціального управління розуміють спільноти людей (трудові колективи, соціальні, етнічні спільноти тощо). При цьому управлінського впливу зазнають не самі люди, а взаємовідносини між ними, тобто об'єктом управління є поведінка, діяльність людей і їх соціальних  груп [512][593].

Щодо об'єкта управління варто також враховувати те, що об'єкт не є інертним, йому притаманні певні властивості, які спричиняють вплив на процес управління.

Однією з таких властивостей є активність об'єкта управління, здатність його до самостійного руху, що може реалізуватися в різноманітних формах — від перетворення навколишнього середовища згідно з уявою об'єкта до пристосування в існуючих, визначених умовах.

Тісно пов'язаною з активністю об'єкта є така його властивість, як цілеспрямованість, орієнтація на певний, конкретний результат.

Не менш важливою є адаптивність об'єкта до умов і факторів суспільного та природного буття. Адаптивність свідчить про здатність об'єкта у різноманітних управлінських ситуаціях відображати навколишнє середовище і за принципом зворотного зв'язку сприймати це середовище так, щоб мати можливість для збереження і розвитку.

Цей комплекс властивостей визначає ступінь управлінського       впливу [56][594].

Визначаючи суб'єкт управління, ми стикаємося з необхідністю визначення ще однієї категорії. Це організаційна структура, організація.

У найковій літературі щодо цього питання також не склалося єдиної точки зору, тому у визначенні даної дефініції існує декілька підходів.

Так, під структурою органу управління деякі з авторів розуміють сукупність внутрішніх підрозділів і форми їх взаємодії [512][595]. На думку інших, організаційна структура — це розподіл функцій між окремими організаційно оформленими частинами (відділами, секторами, групами) і встановлення внутрішнього підрозділу апарату [40][596].

Іноді організаційна структура визначається як особливе державно-правове явище, зумовлене суспільно-політичною природою, соцiально-функціональною роллю, цілями та змістом управління у суспільстві. Вона містить певний склад, організацію і стійкий взаємозв'язок людських ресурсів, технічних та інших засобів, що витрачаються суспільством на формування та реалізацію державно-управлінських впливів і підтримку життєздатності самого суб'єкта управління.

Цікаве визначення організації наводить Ч. Барнард — один із класиків менеджменту. На його думку, організація — це група людей, діяльність яких свідомо регулюється для досягнення спільної мети [333][597].

Великого поширення набуло визначення, запропоноване Б. Гурнеєм. Організаційна структура управління — це розподіл завдань і повноважень на прийняття рішень між групами осіб, що формують даний адміністративний ансамбль [194][598].