Для вирішення питань практичної організації судового управління слід визначитися насамперед з тими категоріями, що застосовуються у цій сфері.

Методологічний аспект досліджень такого явища, як управління, за своїм змістом охоплює використання гносеологічних, тобто теоретико-пізнавальних, знань різного рівня. Як відомо, методологічні знання — це знання щодо принципів, методів, шляхів й інших засобів вивчення, пізнання досліджуваних об'єктів. Розробка методологічних аспектів має надзвичайно важливе значення [199][566].

Управління як діяльність існувало протягом усієї нашої історії. Можна сказати, що воно виникло певною мірою тоді, як у людей виникла потреба спільної праці[450][567].

Управління як явище об'єктивного світу є категорією      багатозначною [69][568]. Воно спостерігається у всіх системах матеріального світу: технічних, біологічних, соціальних [178][569]. Саме тому, характеризуючи навколишній світ, науковці виокремлюють три основні компоненти управління: неживу природу, живу природу, людське суспільство. Це дає змогу сформулювати загальну характеристику процесів управління за його класами:

— процеси управління у неживій природі (технічні системи) є предметом вивчення технічних наук;

— процеси управління в живих системах (біологічні системи, живі організми) є предметом вивчення природничих наук;

— процеси управління в суспільстві (соціальних системах) є предметом вивчення соціальних наук [669][570].

Подібність процесів управління в цих системах виявила й продемонструвала кібернетика — наука про загальні закономірності отримання, зберігання, переробки та передачі інформації, що розробляє загальні засади створення систем управління. Управління розглядається цією наукою як процес збереження і впорядкування системи [313][571]. Взагалі кібернетиці ми завдячуємо введенням в управління поняття ,система", що розглядається як будь-яка сукупність динамічно пов'язаних один з одним елементів. Кібернетична система є гомеостатичною (тобто такою, яка утримує параметри (характеристики системи) у визначених межах і складається з двох підсистем: тієї, що управляє (суб'єкт управління), і тієї, що зазнає впливу (об'єкт управління) [367][572].

Суб'єкт управління здійснює управлінські функції, спрямовуючи свій вплив на об'єкт. Хоча суб'єкт управління виступає як активний елемент щодо об'єкта, але можливість, зміст і межі його активності ,задаються" і  визначаються об'єктом, що, на думку В. Г. Афанасьєва, лише  відтворюються в суб'єкті [350][573]. Зрозуміло, таке відтворення не може бути дзеркально точним, вичерпним, що представляє об'єкт у всьому багатстві граней, аспектів, деталей його буття в реальній дійсності. Як оригінал не відповідає будь-якому, навіть  найточнішому зображенню, так само і керована система — об'єкт — не збігається зі своїм відтворенням у суб'єкті. При цьому варто враховувати те, що об'єктом управління виступає завжди лише частина природної і соціальної дійсності. Свідомий вплив управління поширюється тільки на опановану людиною сферу навколишнього світу.

Управління у цьому контексті розглядається ,як найвища форма свідомого регулювання процесів функціонування і розвитку системи" [572][574]. Слід зазначити, що останнім часом з'являються дослідження різних явищ, категорій з точки зору системності [202][575].

Досліджувані наукою об'єкти при розгляді їхньої організації, функціонування, внутрішніх зв'язків і взаємодії з ,середовищем" постають перед дослідником як складні системні утворення. Виявити закони, що управляють функціонуванням систем, а також забезпечити соціально корисний ефект їхньої діяльності — найважливіше прикладне завдання системно-структурного підходу в науці.

Крім наведеного, існує велика кількість визначень системи [386, 360, 75, 475, 81, 79, 387][576], тому необхідно розкрити зміст цієї категорії шляхом перерахування її основних властивостей.

Система — це стійка сукупність елементів будь-якого характеру (фізичних, хімічних, соціальних і т. д.), пов'язаних між собою й об'єднаних за принципом віднесення їх до певної сфери управління, регулювання, саморегулювання. Елементи в системі тісно пов'язані, являють органічно сформовану єдність, обмінюються інформацією у вертикальній площині (прямий і зворотний зв'язок) і по горизонталі (зв'язок координації); цільові функції елементів об'єднані загальною метою системи; будь-яка складна система складається з менш складних і водночас входить до більш складної системи; інтегративні властивості системи не є звичайним утворенням властивостей її елементів — вони якісно інші; включення в добре організовану систему чи вилучення з неї хоча б одного істотно важливого елемента зумовлює перебудову зв'язків між іншими елементами і впливає на загальну функцію системи. Відкрита система взаємодіє із ,середовищем", реагуючи на впливи, і зрештою адаптується. Зв'язки всередині системи в цілому інтенсивніші, ніж із ,середовищем"; система має допустимі критерії оптимальності, при цьому управління досягається шляхом впливу на детермінанти системи і сполучається з перебудовою її організації і зміною функцій [96][577].

Суди, правосуддя і його гарантії можуть розглядатися як різновид соціальних систем.

Специфіка соціальних систем визначається принаймні трьома основними особливостями.

По-перше, це системи підвищеної складності (ультрасистеми) з величезною кількістю підсистем, блоків, елементів, що знаходяться в складній взаємодії. Такий високий ступінь складності поки не дає змоги застосовувати метод формалізації структури соціальних систем і користуватися при цьому математичним апаратом (хоча найпростіші математичні моделі соціальних процесів вже сконструйовано, і, можливо, у майбутньому цей напрям досліджень досягне значних результатів).

Велика складність соціальних систем не завжди дозволяє довести аналіз до виявлення всієї сукупності причинно-наслідкових зв'язків. Це робить плідним інший метод вивчення соціальних (й інших надскладних) систем — ,виходу і входу", за яким не намагаються детально дослідити побудову системи, але прагнуть забезпечити ,на виході" необхідну її реакцію шляхом подачі ,на вхід" певних управлінських впливів. При цьому зростає значення експерименту і моделювання.

Способом ,подолання" складності соціальних систем може бути декомпозиція, тобто поділ системи на певні підсистеми і їх ізольоване вивчення.

По-друге, соціальні системи належать до розряду так званих дифузійних систем (дифузія — взаємопроникність), характерних тим, що між елементами системи немає чітких меж, взаємодії мають схоластичний  характер і не можуть бути поки строго формалізовані [349][578].

По-третє, соціальні системи функціонують з урахуванням такого суто ,людського" фактора, як потреби і цінності. Потреба, що має соціально корисне значення, перетворюється на цінність, для досягнення чи охорони якої створена і функціонує соціальна система (підсистема).

Цілі соціальних систем формуються людиною, проходять через її свідомість, перш ніж стати стимуляторами діяльності. Тому в соціальних системах існує апарат створення і регулювання ціннісних орієнтації, що втілюються в конкретні цілі систем і підсистем [464][579].

В. Г. Афанасьєв розрізняє в суспільстві чотири підсистеми: економічну, соціальну, духовну і сімейно-побутову [58, 303][580]. Право і правоохоронні органи, у тому числі суди, очевидно, більше належать до соціальної підсистеми, але певною мірою ,вписуються" і в інші, за В. Г. Афанасьєвим, підсистеми (захищають від будь-яких зазіхань систему господарства, охороняють моральні цінності й духовне життя суспільства, допомагають розвиватися і зміцнювати  сімейно-побутову сферу).

Як підсистему соціальної системи варто розглянути апарат, що здійснює державний примус і судову політику. Компонентом цієї підсистеми є судочинство і його складова — правосуддя. На основі викладеного можна спробувати знайти підходи до вивчення судового управління як різновиду системи соціального управління, визначившись з такою категорією, як управління взагалі й державне управління зокрема.

Щодо визначення поняття ,управління" в юридичних джерелах, слід зазначити, що різні автори вкладають у нього різний зміст.

Тривалий час управління розглядалося з позицій марксизму-ленінізму і не виходило за межі уявлень класиків марксизму-ленінізму щодо сутності та поняття управління [390, 242, 271][581].

Взагалі управління розглядається як сфера людської діяльності, що виникла внаслідок поділу праці, за допомогою якої людина впливає на технологічні, економічні й соціальні процеси для досягнення певної          мети [492][582].

Управління, на думку деяких авторів, — процес, що забезпечує необхідний рух процесів перетворення енергії, речовини й інформації, підтримку працездатності та безперешкодності функціонування об'єкта шляхом збирання і обробки інформації про стан об'єкта і зовнішнього середовища, прийняття рішення про вплив на об'єкт та його       використання [621][583].

На думку інших, соціальне управління слід розглядати як вплив на суспільство і окремі його ланки з метою їх впорядкування, збереження якісної специфіки і розвитку [512][584]. При цьому підкреслюється, що управління як явище соціального життя пов'язане з цілісними динамічними системами. Саме такою системою є і суспільство, якому, як і іншим цілісним об'єктам, притаманне прагнення до впорядкованого існування. Це впорядкування досягається за допомогою взаємного впливу елементів системи, внаслідок чого вся система в цілому і окремі її ланки за дотриманням певних умов співіснують найоптимальнішим чином [96][585].

Характеризуючи поняття судового управління, ми виходимо з ознак, властивих будь-яким процесам управління, незалежно від того, у межах якої системи (біологічної чи соціальної) вони розвиваються. Вона визначає управління як здатність цілісних динамічних утворень до цілеспрямованої перебудови своїх організмів згідно зі змінами умов у внутрішньому і зовнішньому середовищі їх існування. Ця перебудова здійснюється шляхом переробки інформації, що циркулює за принципом прямого і зворотнього зв'язку між тим, хто управляє, і керованою системою. Завдяки управлінню та чи інша система не тільки підтримує свою цілісність, а й оптимізує своє функціонування [71, 84, 589][586].