Одним з прикладів можуть слугувати масові заворушення та порушення громадського порядку, що відбулися 9 червня 2002 р. у Москві на Манежній площі під час прямої трансляції матчу чемпіонату світу 2002 р. між збірними Японії та Росії. На думку багатьох представників мас-медіа та ряду працівників правоохоронних органів одним з каталізаторів масових заворушень став рекламний ролик, який демонструвався перед матчем та під час перерви (Новости. Телеканал НТВ, 9 июня 2002 г.). Герой цього рекламного ролику за допомогою підручних засобів розбивав автомобіль. Не виключено, що такі дії рекламного героя спровокували натовп біля екранів для вчинення аналогічних дій. Крім того, могла також мати ефект істерія з приводу очікуваної перемоги російської збірної над японцями, яка нагніталася в ЗМІ напередодні матчу, при чому іноді використовувалися не реальні спортивні факти, а заклики, зверненні до таких понять як національна гордість, велич нації тощо.

Це стосується впливу інформації на свідомість великої групи осіб, натовпу. Але й окремі особи також можуть бути потерпілими від різних ефектів інформаційного впливу. Так на початку 2003 р. широковідомим в Україні став випадок самогубства студента одного з київських вузів. За свідченнями цей юнак практично весь час проводив за комп'ютерними іграми, фактично не цікавився подіями реального світу і своє самогубство скоїв, провівши майже добу за комп'ютером і залишивши передсмертну записку на екрані монітора. Не виключається, що ми маємо справу саме з маловивченими, або вивченими але невідомими громадськості ефектами комп'ютерних програм, які призводять до втрати людиною відчуття реальності і можливості осмислювати власні дії.

Так чи інакше, але згадані нами події зайвий раз свідчать про необхідність приділення пильної уваги з боку законодавця до різних ефектів інформаційного впливу.

Найбільш врегульованою в цьому аспекті в українському законодавстві є сфера комерційної рекламної діяльності.

Так, ч. 1 ст. 7 Закону "Про рекламу" визначає, що "основними принципами рекламної діяльності є: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди"[66].

Важливими для забезпечення реалізації мовної політики в державі є вимоги ст. 6 даного Закону щодо розповсюдження реклами на території України виключно українською мовою.

Крім того, названим Законом (ст. 8) встановлюється ряд загальних обмежень щодо рекламної діяльності, серед яких заборони:

• поширювати інформацію щодо продукції, виробництво або реалізацію якої заборонено законодавством України;
• вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, за мовними ознаками, за родом і характером занять, місцем проживання, за інших обставин або такі, що дискредитують продукцію інших осіб;
• подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та навколишньому природному середовищу, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;
• використовувати засоби і технології, які безпосередньо діють на підсвідомість споживача;
• наводити твердження, що дискримінують осіб, які не користуються продукцією, що рекламується.

Окрему увагу законодавець приділяє захисту неповнолітніх від негативного впливу рекламної інформації. Така увага обумовлюється підвищеною вразливістю, недостатнім життєвим досвідом цієї соціальної групи, в разі чого її представники дуже часто наражаються на вплив сторонніх осіб. Так у рекламі, розрахованій на неповнолітніх (ст. 20 Закону "Про рекламу"), забороняється використовувати інформацію, яка може підірвати авторитет дорослих або дискредитувати довіру неповнолітніх до них; використовувати легковірність чи брак досвіду у неповнолітніх; використовувати справжню або іграшкову зброю. Крім того, така реклама не повинна містити тверджень або зображень неповнолітніх у небезпечних ситуаціях чи за обставин, що у разі їх імітації можуть завдати шкоди неповнолітнім або іншим особам, а також інформації, здатної викликати зневажливе ставлення неповнолітніх до небезпечних для здоров'я і життя ситуацій.

Додаткові обмеження, покликані захистити інформаційну безпеку громадян, запроваджено також щодо телевізійної реклами. Зокрема, такі обмеження встановлено у відповідності до норм ст. 31 Закону України "Про телебачення і радіомовлення"[103].

Забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції сесій Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, офіційних державних заходів і церемоній, виступів Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Голови Конституційного Суду України, народних депутатів України, членів Уряду України. Таке обмеження є дуже важливим з точки зору забезпечення передбаченого ст. 57 Конституції України права знати свої права і обов'язки.

Знову ж таки окремо приділяється увага захисту від негативного інформаційного впливу молодшого покоління, задля чого визначається, що реклама не повинна містити в тексті і зображенні те, що може завдати духовної, моральної чи психічної шкоди молоді і дітям, а реклама у передачах, розрахованих на дитячу (до 14 років) аудиторію, взагалі забороняється.

Таким чином ми можемо стверджувати, що певні напрацювання щодо захисту інформаційної безпеки особи в сфері комерційної реклами існують. Але будь-які положення закону залишатимуться саме загальними принципами або обмеженнями і не будуть діяти, доки не буде визначено конкретних понять, наприклад: визначень і змісту психічної шкоди, засобів і технологій, що діють безпосередньо на підсвідомість споживача. Це вже не говорячи про більш загальні негативні ефекти інформаційного впливу, що є наслідком рекламної або іншої інформації. Можливо, такі визначення, які дадуть можливість реального застосування відповідних законодавчих норм, можна було б на першому етапі запровадити за допомогою підзаконного спільного акту Міністерства внутрішніх справ та Міністерства охорони здоров'я.

Останнім часом лунають думки і політиків, і широкої громадськості щодо загрози моральним і етичним засадам нашого суспільства, яку несуть в собі відео, аудіо і друкована продукція, що містить елементи насильства, жорстокості, жахів, порнографії тощо.

В українському законодавстві є цілий ряд норм, спрямованих на обмеження розповсюдження інформації подібного роду.

Так, наприклад, в Основах законодавства України про культуру [59] містяться норми (ч.2 ст. 13), якими забороняється розповсюдження творів, що містять заклики до зміни насильницьким шляхом конституційного ладу; пропаганду війни, насилля, жорстокості, расової, національної, релігійної ворожнечі або ненависті; порнографію; підбурювання до вчинення злочинів.

Аналогічні вимоги встановлено Законом "Про видавничу справу"[63], згідно якого (ст. 28) забороняється виготовляти чи розповсюджувати продукцію, яка:

• містить інформацію, віднесену до недобросовісної реклами, рекламу товарів, послуг, які можуть завдати шкоди громадянам, підприємствам, установам, організаціям або державі;
• порнографічного характеру і таку, що пропагує культ насильства і жорстокості;
• таку, що проповідує релігійні віровчення, які загрожують життю, здоров'ю, моралі громадян, порушують їхні права і свободи або закликають до порушення громадського порядку.

Подібні ж обмеження визначено нормами ч. 2 ст. 2. Закону "Про телебачення і радіомовлення"[103].

Регулювання питань захисту моральності та інформаційної безпеки суспільства в галузі виробництва, розповсюдження, зберігання і демонстрування кіно та відеопродукції здійснюється на основі Закону "Про кінематографію"[78].

Зокрема, згідно цього Закону прийнято Постанову Кабінету Міністрів України "Про Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів"[258] № 1315 від 17 серпня 1998 р. Ця Постанова регулює порядок видання Міністерством культури і мистецтв прокатного посвідчення на розповсюдження і демонстрування кіно і відеофільмів.

Згідно п. 10 цієї Постанови, на підставі висновку експертної комісії Мінкультури відмовляє у державній реєстрації та видачі прокатного посвідчення на фільми, які можуть завдати шкоди моральному і фізичному вихованню, культурному розвиткові громадян, а також на фільми порнографічного характеру і ті, які пропагують війну, насильство, жорстокість, фашизм і неофашизм, спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення.

Крім того, під час державної реєстрації для кожного фільму встановлюється один з таких індексів, що визначає глядацьку аудиторію та відповідно до неї умови розповсюдження і демонстрування фільму (п. 7)

Безпосередньо перелік фільмів, які заборонено до розповсюдження на території України яким було відмовлено у видачі прокатного посвідчення, або щодо яких встановлено індекси обмеження розповсюдження і демонстрації, визначено Листом Міністерства культури і мистецтв "Щодо фільмів, які заборонені для розповсюдження і демонстрування в Україні"[196].

Про основні напрямки боротьби з такого роду явищами йдеться і в Указі Президента України "Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя". В цьому акті констатується недостатність здійснюваних заходів і встановлюється, що "захист моральності, утвердження в суспільстві загальнолюдських гуманістичних цінностей, здорового способу життя... широке залучення до цієї загальнонародної справи творчих спілок, органів місцевого самоврядування, всієї громадськості є на сучасному етапі одним із найпріоритетніших напрямів діяльності Кабінету Міністрів України, всіх центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, навчальних закладів, засобів масової інформації та правоохоронних органів" [326].

Серед цілого ряду заходів, спрямованих на досягнення названих цілей, передбачається формування єдиної комплексної системи забезпечення захисту моральних засад та утвердження здорового способу життя, активізація діяльності в цьому напрямку міністерств та відомств в межах їх компетенції. Також передбачається активізувати наукові дослідження з метою створення та впровадження систем експертної оцінки морального стану суспільства, а також відео, аудіо та друкованої інформаційної продукції, розроблення критеріїв віднесення її до такої, що завдає шкоди суспільній моралі, розробити систему класифікації такої продукції.

Підсилюється контроль над тиражуванням, демонстрацією, переміщенням через митний кордон відео, аудіо та друкованої продукції щодо якої, за законодавством України, встановлено відповідні обмеження. Наголошено на необхідності внесення, з урахуванням світового досвіду, необхідних змін до українського законодавства в цій сфері.

Передбачено створити спеціальний орган виконавчої влади - Національну експертну комісію України з питань захисту моральності та утвердження здорового способу життя в інформаційному просторі України.