На жаль, доводиться констатувати відсутність на законодавчому рівні актів, присвячених захисту моральності в інформаційному просторі України. На сьогоднішній день існують лише законопроекти з цих питань, обговорення яких все ще продовжується. Крім того, на нашу думку, треба проявляти велику обережність і толерантність при розробленні нормативно-правового регулювання цих питань. Адже питання захисту моральності також межують із правом на свободу інформації. І в даному випадку на перше місце необхідно ставити право кожної дієздатної людини самостійно вирішувати питання про отримання інформації непристойного з точки зору загальної моралі змісту. Інша річ, коли обмеження стосуються загальнодоступних джерел, наприклад, безплатних каналів телебачення, або вимог попереджувати про зміст інформаційного продукту чи заборону продажу їх неповнолітнім. Але обмежувати, як це передбачено ч. ІІ Листа Мінкультури "Щодо фільмів, які заборонені для розповсюдження і демонстрування в Україні", право на перегляд фільмів "в домашніх умовах на відеоносіях"[196], на нашу думку, вже межує з цензурою та обмеженнями, гарантованого Конституцією, права на доступ до інформації.

Ще одним важливим аспектом проблеми, який, на жаль, все ще залишається поза увагою законодавця, є необхідність встановлення нормативно-правового регулювання пропаганди вчень та релігійної практики релігійних культів тоталітарного характеру. Це виглядає виключно актуальним на тлі подій у Києві, пов'язаних з так званим "Білим Братством".

Між тим, за даними Центру Розумкова, пропаганда нових релігійних вчень та релігійної практики, що включає елементи нейрон-лінгвістичного програмування людини, набуває поширення через електронні ЗМІ. За даними моніторингу УЦЕПД, обсяг часу телепроповідництва в 2000 р. зріс, порівняно з 1999 р. у півтора рази; практично на кожному з місцевих радіоканалів ведуть мовлення проповідники новітніх культів, які застосовують методику нейрон-лінгвістичного програмування [353, 39].

Але разом з тим не можна оминати і діяльність "традиційних" церков. Особливо це стосується діяльності УПЦ (Московського патріархату), з огляду на те, що вона є українським відділенням російської православної церкви, яка у сусідній Росії практично перетворюється на державну церкву і дуже часто виконує завдання російської державної пропаганди і впливу. Це вимагає жорсткого контролю за конституційним принципом відділення церкви від держави і припинення дій, які виходять за рамки внутрішньо церковних справ. Прикладів останнього є чимало, достатньо згадати істерію, яку нагнітали представники УПЦ (Московського патріархату) під час офіційного візиту Папи Римського до України, або її втручання у політичну агітацію під час виборів до Верховної Ради у 2002 р.

Таким чином ми підійшли ще до одного напрямку інформаційної безпеки людини і суспільства, який має виключне значення для розвитку як держави так і громадянського суспільства. Ми можемо визначити її як інформаційна безпека громадян як суб'єктів політичного процесу, або інформаційна безпека прямого народовладдя.

Процеси проходження інформації, пов'язаної з проведенням виборів та референдумів, завжди були важним елементом, що впливає як на їх перебіг, так і на їх результати. Інформація, що використовується при реалізації прямого народовладдя, носить назву електоральної. Для більш чіткого аналізу існуючих загроз цьому процесу важливим є класифікувати відносини, пов'язані з електоральною інформацією, адже ані ця інформація, ані ці відносини не є однорідними.

Серед правових відносин, що виникають с приводу реалізації прямого народовладдя, зазвичай виділяють такі основні групи:

Відносини, пов'язані із забезпеченням виборцям і учасникам виборів і референдумів поінформованості (розширення кола об'єктивних знань) з питань виборчого законодавства, законодавства про референдуми; з проблем державотворення, місцевого самоврядування з метою розвитку політико-правової культури громадян, підвищення  їхньої правосвідомості як реальних і потенційних учасників названих процесів.

Відносини, пов'язані з інформаційним забезпеченням проведення виборів і референдумів на всіх основних стадіях. Серед них - підвищення професійних знань організаторів виборів та референдумів (членів виборчих комісій та комісій з референдумів, органів, що утворюють ці комісії) з метою забезпечення кваліфікованого проведення відповідних заходів; забезпечення правової поінформованості кандидатів та їх довірених осіб з питань висування та реєстрації кандидатів у депутати, правил ведення передвиборної агітації, встановлених чинним законодавством, спілкування з виборцями, представниками засобів масової інформації та ін. Особливо слід зважити на інформаційні відносини, пов'язані зі створенням іміджу кандидата або політичного об'єднання (політична реклама зокрема) [140, 250].

Ще одним важливим аспектом можна назвати відносини, пов'язані з процесом обробки, передачі та оприлюднення результатів виборів та референдумів. Тобто відносини, пов'язані з наданням юридичного статусу результатам народного волевиявлення, адже вони також цілком пов'язані саме з процесами обробки і передачі інформації, до яких встановлюються підвищенні вимоги щодо достовірності та повноти такої інформації.

Більшість дій, що формують негативний, деструктивний вплив на означені електоральні інформаційні відносини, охоплюються широко вживаними в останні роки термінами "брудні виборчі технології" або "чорний PR". Але не слід думати, що це є сучасним винаходом. Пропагандистсько-ідеологічні засади є найбільш давньою опорою державної влади, адже вони свого часу стали одним з факторів формування цього феномену. Достатньо згадати різні теологічні концепції, що обстоювали "божественне" походження влади. З плином часу ідеологічні засади постійно змінювалися, але основне їх завдання залишалося однаковим - пояснити народові, чому саме ця влада повинна існувати, чому саме ці особи повинні управляти суспільством. Своє оригінальне бачення феномену державної влади було запропонованого свого часу М. Бердяєвим, який зазначив, що: "Державна влада може дуже раціонально правити народом, але саме джерело влади є зовсім ірраціональне. Вдача людей влади міститься в здатності до навіяння. Володарює той, хто ввергає народні маси в гіпнотичний стан. Пропаганда відіграє тут таку колосальну роль, вона є вульгарна форма гіпнозування. І якщо б люди володіли здатністю не підлягати гіпнозу, то невідомо, яка влада могла б втриматися"[25, 268].

Ясна річ, що головним елементом забезпечення чесних і законних виборів повинні бути загальні заходи щодо боротьби з порушеннями виборчого законодавства. Але, на нашу думку, в Україні існує нагальна необхідність формування законодавчого регулювання в сфері політичної реклами, яке б поставило інформаційні процеси, пов'язані з виборами, у цивілізовані рамки; створення гарантій діяльності недержавних ЗМІ та попередження так званої економічної цензури.

Правовою основою боротьби з тими видами інформаційного впливу, що порушують виборчі права громадян повинні бути норми ч. 2. ст. 71 Конституції, згідно яких "кожному гарантується вільне волевиявлення", та ст. 28 Конституції у відповідності до якої "кожен має право на повагу до його гідності" та не може бути підданий без його вільної згоди "медичним, науковим чи іншим дослідам"[142].

Виходячи з того, що права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією України, не є вичерпними (ст. 22), ми можемо розглядати "чорний PR" як спосіб обмеження вільного волевиявлення або як певні дії що, принижують гідність людини, обмежують можливості свідомого вибору.

Так, наприклад, за даними Комітету виборців України, найбільш поширеними під час виборчої кампанії 2002 р. були:

• масові порушення заборони на агітацію;
• використання службового становища керівниками органів місцевої влади та місцевого самоврядування;
• адміністративний тиск на суб'єкти виборчого процесу і ЗМІ;
• агітація шляхом безкоштовного або за зниженими цінами надання товарів та послуг;
• використання брудних передвиборчих технологій (чорний PR) - розповсюдження інформації (агітація) від імені конкурента, порушення процедури формування виборчих комісій, факти насилля щодо учасників виборчого процесу;
• пряма агітація з боку посадових осіб [110, 225 - 234].

Як можна побачити, більшість з перерахованих порушень представляє собою негативне інформаційне втручання у хід виборчої компанії. На жаль, українське виборче законодавство недостатньо уваги приділяє безпосередньо питанням інформаційної безпеки, а існуючі норми не мають механізмів реалізації.

Закон "Про вибори Президента України"[65] містить окремий розділ VIII, присвяченій передвиборній агітації. Стаття 58 цього Закону визначає основні принципи проведення передвиборної агітації, серед яких:

• право кандидатів здійснювати передвиборну агітацію у будь-якій формі та будь-якими засобами, що не суперечать законодавству;
• право громадян України право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів та вести передвиборну агітацію за або проти;
• декларування принципу рівних умов для кандидатів при здійсненні агітації за кошти Державного бюджету.

Стаття 64 даного Закону передбачає застосування ряду обмежень та заборон щодо проведення передвиборної агітації які умовно можна розподілити на обмеження та заборони щодо: 1) суб'єктів передвиборної агітації, 2) місць здійснення заходів передвиборної 3) форм та засобів передвиборної агітації; 4) строків та термінів передвиборної агітації та окремих її форм та засобів.

Так, згідно ч. 1 та 12 ст. 64 виділено суб'єкти, яким за будь-яких обставин забороняється участь у передвиборній агітації, це: 1) іноземці та особи без громадянства; 2) органи виконавчої влади та місцевого самоврядування; 3) посадові і службові особи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування; 4) члени виборчих комісій під час виконання обов'язків членів виборчих комісій, відповідно до цього Закону; 5) зарубіжні засоби масової інформації, що діють на території України.

Крім того, державним та комунальним засобам масової інформації забороняється проводити агітацію за власною ініціативою, крім матеріалів, що розміщуються за рахунок держбюджету або виборчого фонду кандидата.

Проведення заходів агітації обмежено у військових частинах установах кримінально-виконавчої системи.

Кандидатам які займають посади, в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, на державних та комунальних підприємствах, у закладах, установах, організаціях, військових частинах забороняється використовувати службове становище для проведення передвиборної агітації.

Крім того нормами ст. 64 цього Закону встановлюється ряд обмежень щодо форм ведення передвиборчої агітації: