• заборона поширення у будь-якій формі матеріалів, що містять заклики до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким  шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганди війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення (ч. 3 ст. 64);
• вимоги щодо спростування засобом масової інформації за власний рахунок інформації, яку партія (блок) або кандидат у депутати вважають явно недостовірною (ч. 5 ст. 64);
• заборону підкупу виборців (надання їм матеріальних благ під час проведення агітації за чи проти, або згадування при цьому імені кандидата) (ч.6 ст. 64).

Існує цілий рід обмежень, які покликані забезпечити повноту та виключити перекручування передвиборних матеріалів та здійснення прихованої агітації, серед них: заборона телерадіоорганізаціям перекривати трансляції передвиборних програм що здійснюються за рахунок держбюджету, (ч.8, 9 ст.64); заборона переривати трансляції агітаційних матеріалів комерційною рекламою (ч.11 ст. 64) та заборона включення агітаційних матеріалів до інформаційних програм (ч. 10 ст.64).

Також є група строкових обмежень, яка повинна обмежити розповсюдження інформації, що може істотно вплинути на волевиявлення виборців, це: 1) заборона протягом останніх п'ятнадцяти днів до дня виборів поширювати інформацію про результати опитувань громадської думки щодо кандидатів (ч. 13 ст. 64); 2) закінчення за два дні до виборів передвиборної агітації (ч. 17 ст.64); 3) заборона оприлюднення в день виборів результатів опитування виборців щодо їх волевиявлення (так звані exit-polls) під час голосування до його закінчення (ч.18 ст.64).

Але, знову ж таки, доводиться констатувати відсутність у законодавстві відсутність чіткого визначення термінів "передвиборна агітація" та "політична реклама", що на практиці робить використання передбачених Законом обмежень досить проблематичним, і ставить їх у залежність від суб'єктивних поглядів посадової особи, що їх застосовує.

Ще однією проблемою інформаційної безпеки виборчого процесу є процеси передачі інформації виборчих комісій, зокрема за допомогою телекомунікаційних засобів. Так, ст. 33 Закону України "Про Центральну виборчу комісію"[106] передбачає, що у разі застосування автоматизованої інформаційної системи при проведенні виборів Президента України, народних депутатів України, всеукраїнського референдуму Комісія створює групу із числа її членів для контролю за використанням системи та будь-якою інформацією, що вводиться до цієї системи.

Разом з тим, передбачено (ч. 3. ст. 33 ), що під час процедури голосування автоматизована інформаційна система використовується виключно для спостереження за ходом і результатами голосування. Дані про результати голосування, отримані через автоматизовану інформаційну систему, є попередньою інформацією, що не має юридичних наслідків.

Інформаційна діяльність Центральної виборчої комісії також регулюється Положенням про порядок поширення інформації ЦВК [263]. Згідно цього положення, вся інформація ЦВК поділяється на дві групи:

Інформаційні відомості щодо організації підготовки і проведення виборів, всеукраїнського референдуму та інших питань діяльності Комісії розміщуються в глобальній мережі Internet та у внутрішній комп'ютерній мережі Комісії (п. 5). Ці відомості поширюються вільно і є загальнодоступними.

Інформаційні відомості з баз даних Комісії не представлені у глобальній мережі Internet або у внутрішній комп'ютерній мережі Комісії (п. 6). Доступ до цих відомостей є обмеженим. Вони надаються Голові ЦВК, його заступнику, секретарю та членам ЦВК. А також можуть надаватися працівникам секретаріату ЦВК лише з відповідного дозволу. Окремим елементом забезпечення інформаційної безпеки діяльності ЦВК може також слугувати віднесення персональних даних щодо членів комісії до конфіденційної інформації, вільне розповсюдження якої заборонено.

Окреслені нами проблеми свідчать про наявність широкого поля для законотворчої роботи щодо створення правових засад безпеки інформаційного забезпечення виборчого процесу в Україні, що підтверджується активною правотворчою діяльністю Верховної Ради на початку 2004 р., пов'язаною з реалізацією політичної реформи в Україні.

Загальним висновком може слугувати нагадування про те, що сфера інформаційної безпеки людини і суспільства є дуже тонкою і відповідальною. З одного боку, вона вимагає втручання держави з метою забезпечення необхідного рівня безпеки і уникнення суспільно небезпечного та не передбачуваного розвитку інформаційних відносин. З іншого боку, надмірне державне втручання саме по собі створює загрозу і може привести до негативних наслідків, обмеження прав людини і руйнації демократичних інститутів громадянського суспільства.

Тож законодавче узгодження питань безпеки людини і суспільства, з одного боку, і держави, з іншого - найважливіше завдання, вирішення якого потребує реалізація ідей правової держави, визначених Конституцією України.