Вивчення сучасного етапу боротьби з економічною злочинністю показало, що становлення ринкових відносин супроводжується значним поширенням таких нових, раніше не властивих вітчизняному криміналітету форм і видів організованої економічної злочинності, як міжрегіональні злочинні формування, злочинні організації, корупційні злочинні групи, політико-олігархічні клани, які монополізували найбільш важливі галузі господарства [256]. Організована економічна злочинність в Україні все більше взаємодіє з міжнародною організованою злочинністю.

Злочинність у сфері економічної діяльності та корупція розрослися до таких масштабів, які як вчені, так і керівники багатьох держав справедливо кваліфікують як глобальні. Більше того, відображаючи їх поширеність на всі континенти нашої планети, нехай і в різних формах, але в кожній державі, ці явища справедливо можна кваліфікувати як загальнопланетарні [51, 262].

Очевидно, що уряди всіх країн повинні розробити комплекс міжнародно-правових заходів для протидії розростанню зазначених негативних явищ. Передусім необхідно передбачити спільні скоординовані дії правоохоронних органів з викриття та попередження корисливих злочинів міжнародного масштабу. З метою посилення боротьби з транснаціональною злочинністю підписано більше тридцяти міжнародних угод про співробітництво у цій сфері.  Внесено пропозиції щодо приєднання України до ряду міжнародних конвенцій із питань правоохоронної діяльності  [356]. 

Проте проведений аналіз стану координації в управлінні правоохоронними органами України та інших держав щодо боротьби з економічною злочинністю показує, що в цій сфері є суттєві недоліки та невикористані резерви як в організації, так і в розвитку процесуальних механізмів щодо її здійснення. Враховуючи, що економічна злочинність досить часто має транснаціональний характер, слід зазначити, що значну роль у координації дій правоохоронних органів будь-якої країни по боротьбі з економічною злочинністю відіграють міжнародні угоди. Так, на саміті у Денвері було ухвалено звернення до всіх країн - посилити міжнародне співробітництво між органами правопорядку та органами регулювання фінансової діяльності у сфері боротьби з фінансовими злочинами та іншими порушеннями законодавства. З метою запровадження необхідних зрушень у цих галузях і вдосконалення порядку обміну інформацією на міжнародному рівні, як у спонтанному режимі, так і при виконанні конкретних запитів, країни повинні дотримуватися "десяти основних принципів", ухвалених "Великою Cімкою" щодо вдосконалення міжнародного співробітництва у сфері боротьби з екномічною злочинністю.

Міжнародно-правовою основою міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю у сфері економіки є такі угоди між державами, як універсальні конвенції, регіональні конвенції, двосторонні договори про правову допомогу в кримінальних справах та ін.  [114, 235].

Так, Україною ратифіковано ряд конвенцій щодо міжнародного співробітництва з правових питань, в їх числі: про захист прав і основних свобод людини [363]; про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень [364]; про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом [365]; про заходи, спрямовані на заборону й запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності [366]; про правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах (СНД) [367];  по боротьбі з підробленням грошових знаків [370] та інші, що сприятиме правоохоронним органам у налагодженні взаємодії з іноземними партнерами  по боротьбі з економічною злочинністю шляхом заключення міжурядових угод.

Крім того, за час незалежності прийнято ряд законів про участь України у виконанні міжнародних правових актів, серед них: про приєднання України до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи [415]; до Європейських Конвенцій про взаємну допомогу у кримінальних справах [416], про видачу правопорушників [417], про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками [418], про відмивання, пошук [419; 420], арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом [421], про приєднання до Статуту Ради Європи  [422], про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах [435], Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими  співтовариствами та їх державами-членами [440], що також необхідно використовувати у міжнародному співробітництві правоохоронних органів. 

Ратифіковано міжнародні договори та конвенції, заключені безпосередньо з такими країнами, як Естонія [426], Монголія [427], Молдова [428], Латвія [429], Грузія [430], Канада [431], Нідерланди [432], Норвегія [433], Фінляндія [434],  Словакія [436], Німеччина [437], Білорусь [438], Велика Британія і Північна Ірландія [439], що стосуються питань арешту і конфіскації доходів та знарядь, пов'язаних зі злочинною діяльністю, уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухилення від сплати податків, щодо податків на прибуток і майно, співробітництво і взаємодопомогу в галузі митної справи тощо. Зазначені  міжнародні правові акти безпосередньо регламентують  взаємовідносини  щодо боротьби з економічною злочинністю.

Велике значення в боротьбі з економічною злочинністю набувають угоди, договори, в основу яких покладено Конвенцію про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1999 р.).

Україна приєдналась до Конвенції згідно із Законом від 15 вересня 1995 року № 323-ВР та ратифікувала її із заявами і застереженнями Законом від 17 грудня 1997 року № 738-ВР. Держави-члени Ради Європи та інші держави, які підписали цю Конвенцію, враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами, висловили переконання у необхідності проведення спільної політики, спрямованої на захист суспільства від криміналу, вважаючи, що боротьба з тяжкими злочинами, які стали зростаючою міжнародною проблемою, вимагає застосування сучасних і ефективних методів на міжнародному рівні. Одним з таких методів є позбавлення злочинців доходів, одержаних злочинним шляхом, як економічної основи організованої злочинності.

Будь-яка держава повинна вживати таких законодавчих та інших заходів, які є необхідними для забезпечення того, щоб зацікавлені держави, інтереси яких зачіпаються, мали ефективні засоби правового захисту для збереження їх прав. При боротьбі зі злочинами, пов'язаними з відмиванням доходів, кожна держава вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для того, щоб дії, вчинені навмисно, розглядалися внутрішнім законодавством як злочини. У Конвенції також визначено загальні принципи і заходи в галузі міжнародного співробітництва. Аналіз показує, що держави, які підписали вищезазначену угоду, плідно співпрацюють між собою з метою розслідування і судового розгляду справ, що стосуються конфіскації засобів і доходів.

Кожна держава вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для отримання даних та допомоги:

а) щодо конфіскації конкретних предметів власності, що являють собою доходи або засоби, а також щодо конфіскації доходів у вигляді вимоги сплати грошової суми, еквівалентної вартості доходів;

б) щодо сприяння у проведенні слідства та прелімінарних заходів з метою використання будь-якої форми конфіскації.

Велике значення надається допомозі у проведенні розслідування, зобов'язанню надавати допомогу на запит правоохоронних органів держави у встановленні й розшуку засобів, доходів та іншої власності, що підлягають конфіскації. Така допомога включає надання і забезпечення доказів стосовно існування, місцезнаходження або пересування, характеру, юридичного статусу чи вартості вищезгаданої власності.

Допомога надається в межах і відповідно до внутрішнього законодавства запитуваних органів держави згідно з визначеними у запиті процедурами, якщо вони не суперечать її внутрішньому законодавству.

Без шкоди для її власного розслідування або судового розгляду правоохоронні органи держави без попереднього запиту можуть надіслати іншій державі інформацію про засоби і доходи, якщо вони вважають, що надання такої інформації може допомогти правоохоронним органам, яким вона надається, у порушенні чи проведенні розслідування або судового розгляду, а також може заохотити ці правоохоронні органи до звернення з відповідним запитом. Кожна держава у разі необхідності має право порушувати справу про конфіскацію згідно з її власним законодавством.

Застосовується також конфіскація у вигляді вимоги сплати грошової суми, еквівалентної вартості доходів, якщо власність, до якої може бути застосована конфіскація, розташована на території запитуваної сторони. У таких випадках при застосуванні конфіскації запитувана сторона у разі неотримання платежу звертає вимогу на будь-яку власність, яка може бути використана для цих цілей. Якщо клопотання про конфіскацію стосується конкретного предмета власності, держави можуть дійти згоди про те, що запитувана держава може застосувати конфіскацію у вигляді вимоги сплати грошової суми. Запитувана Сторона може відкласти вжиття заходів у відповідь на клопотання, якщо такі заходи завдадуть шкоди розслідуванню або судовому розгляду, що здійснюється її органами.

Перед тим як відмовити у співробітництві згідно з цією угодою або відкласти його, запитувана держава у разі необхідності після консультацій із органами запитуючої держави розглядає питання щодо можливості задоволення клопотання частково або за таких умов, які вона вважає необхідними.

Крім Конвенцій, в яких беруть участь кілька держав, що врегульовують питання боротьби з економічною злочинністю, значний масив займають двосторонні договори. Особливого значення проблемам боротьби з економічною злочинністю та корупцією надається правоохоронними органами США й України. Це видно хоча б з того, що ними укладено двосторонній договір про допомогу і співпрацю з правових питань, створено робочу групу, яку з американської Сторони очолює Держдепартамент, з української - Міністерство юстиції. Незабаром названий Договір буде ратифіковано, але співробітництво відбувається вже сьогодні, до його ратифікації. Розроблено плани, визначено напрями спільної роботи [180].

Часто правоохоронні органи вступають між собою у міжнародні зв'язки на підставі рішень, прийнятих на урядовому рівні. Однак склалася така практика, що зазначені домовленості розробляються у більшості випадків центральними органами влади та управління, а самі правоохоронні органи - учасники і виконавці цих норм міжнародних зв'язків - у їх розробці участі майже не беруть. У міжнародних угодах, де відображаються принципові положення про розвиток та співробітництво на перспективу, також практично не враховуються інтереси та пріоритети правоохоронних органів, їх кадрові, матеріальні, інформаційні та інші види ресурсів, що потім несприятливо відображається на виконанні завдань у досягненні мети.

За браком досвіду міжнародного співробітництва та укладання угод мають суттєві недоліки й ті міжнародні правові акти, що були розроблені за участю правоохоронних органів. Прикладом цього є Угода про взаємовідносини міністерств внутрішніх справ у сфері обміну інформацією, підписана ще 3 серпня 1992 року. Згідно з нею на базі Головного інформаційного центру (ГІЦ) Російської Федерації створено Міждержавний інформаційний банк (МІБ). Угодою визначено, що держави надаватимуть інформацію у МІБ на безоплатній основі, а утримання його здійснюватиметься у формі пайової участі, виходячи з кількості облікових матеріалів, що надходять у МІБ від кожної із держав. Порядок і розміри фінансування щорічно визначаються державами за узгодженням із МВС Російської Федерації [374, 23].